КУЛЬТУРА

Повернення Тимоша і Розанди

В обласному художньому музеї відбулася прес-конференція з нагоди віднайдення двох портертів – сина Богдана Хмельницького Тимоша і його дружини Розанди (Роксанди). Відкриваючи її, директор музею Тетяна Ткаченко сказала, що інформація про це пройшла вже практично в усіх місцевих засобах масової інформації та викликала великий ажіотаж. Тетяна Олександрівна не помилилася – не інтерес, а саме ажіотаж, що засвідчили запитання присутніх журналістів: їх в основному цікавило, скільки можуть коштувати ці роботи, скільки кому заплатять і що з того буде. Серйозних питань до організаторів прес-конфенренції було всього кілька.
Історію портретів стисло викладено у прес-релізі конференції. «Диптих Розанди Лупул-Хмельницької та Тимоша Хмельницького першопочатково перебував у колекції польського історика та мистецтвознавця Владислава Лозинського, що жив у Львові до 1913 року і заповів його місту. Згодом він став частиною фондового зібрання нинішнього Львівського історичного музею. Обидві роботи, намальовані одним автором (який поки невідомий і з’ясування якого стане новим завданням для музейних науковців) олійними фарбами на дереві, були викрадені у 1960 році з приміщення музею.., де у той час був розташований Відділ феодалізму Львівського історичного музею». Додамо до цього, що не відомий не лише автор, а й час написання портретів, тож, очевидно, шлях повної атрибуції буде нелегким, і важко сказати, чим він закінчиться. Хочеться сподіватися, що роботи все ж виявляться автентичними.

Організатори прес-конференції (Тетяна Ткаченко, тимчасово виконуючий обов’язки начальника управління СБУ Юрій Кулинич, редактор інтернет-порталу «Музейний простір України» Леся Гасиджак та недавній власник портретів Олександр Маркосян, котрий виставив портрет Розанди на аукціон) познайомили з ходом знаходження раритетів і передачі їх державі, а також навели сумну статистику викрадень з музеїв та розповіли, як із цим борються правоохоронні органи і Служба безпеки України.
Викрадення історичних, художніх цінностей, артефактів є найцинічнішими з усіх подібних злочинів. Адже якщо втрачені матеріальні цінності можна відновити або обійтися й без них, то таким речам ні ціни, ні заміни немає. Вважаю, що злочинцями слід вважати не тільки самих злодіїв, а й тих колекціонерів, котрі купують раритети поза межами аукціонів. На жаль, серед них були помічені й високопоставлені особи, зокрема деякі з тих, що після Революції Гідності опинилися за кордоном. Вони свого часу навідувалися і в наш обласний художній музей, але отримали облизня, про що вже іншим разом.

Броніслав КУМАНСЬКИЙ