КУЛЬТУРА

На честь художника непересічного таланту

У Кропивницькому по вулиці Великій Перспективній відкрили меморіальну дошку Броніславу Домашину.
...Коли говорять про художника, хочеться почути не тільки про те, що він написав, а й яким він був у житті, чим цікавився, як йому взагалі жилося. Ми з Броніславом Олександровичем приятелювали до його останніх днів. Людиною він був товариською, навіть компанійською, доброю і ліричною. На стіні в його квартирі висіла скрипка, котра дісталася від батька і нагадувала йому роки дитинства, калину на підвіконні помережаного зимовими візерунками вікна сільської хати, батьків. А коли чув пісню «Ой з-за гори кам’яної...», на його очах з’являлися сльози.

Як художника його вирізняли тонке відчуття кольору, архітектонічна логіка композиції і... театральна режисура полотна, характерна для вітчизняного мистецтва того періоду. Мені пригадується його картина «Заповіт» – перепоховання тіла Тараса Шевченка: нескінченні ряди людей за труною, покритою червоною китайкою, а попереду – велична жінка з бандурою в руках як символ України. Так бачив художник цю подію на Чернечій горі і, навіть, не здогадувався, що за неофіційну пам’ять про неї київських студентів відраховували з університету. Дійсність була іншою. У Домашина ж вона не розходилася з офіційною. Він жив у соціально-політичних координатах свого часу, що й обумовлювало зміст його творів – писав картини на так звану виробничу тематику, про минулу війну, портрети людей з орденами на грудях, але людей достойних своїх нагород і пензля художника.
Митець, що виростав на барвах Приінгулля, не міг не оспівувати його неповторної краси, часом піднімаючись до панорами («Інгул», «Лісостеп»), а то й поєднуючи пейзаж із жанром («На виїзді з Кіровограда»). Але головна його картина оточуючої природи зафіксована в численних етюдах, які, на жаль, «розбіглися межи людьми», та так, що нині й важко встановити, де більшість із них знаходиться. На щастя, обласний художній музей, з ініціативи якого за матеріальної підтримки рідних художника й було встановлено меморіальну дошку, зберігає колекцію творів Домашина, з якою, сподіваюся, ми зможемо зустрітися вже наступного року на виставці з нагоди 90-річчя від дня народження художника; у всякому разі директор музею Тетяна Ткаченко її пообіцяла.
Броніслав Олександрович не був людиною марнославною. Він так ні разу за свого життя й не влаштував персональної виставки, хоч жодна колективна експозиція не обходилася без його творів. Якось я запитав його, чому він не вступає до Спілки художників – тоді це вважалося престижним. На що той відповів: «А що, я після цього краще писатиму?». Він залишався байдужим до звань і нагород, хоч деякі з них його й не оминули. Головне для нього полягало у самій творчості.

Броніслав Олександрович учився на тематичній картині – з її режисурою, темою й ідеєю, головними і другорядними персонажами тощо. Саме такій картині судилося помирати на поколінні Домашина. Не воно її поховало, поховало саме життя. Але ті «похорони» пройшлися боляче по багатьох душах. Настав інший час, і в ньому потрібно було шукати своє місце. Художник активно працював, не збивався на моду, шукав себе у собі самому. Але роки, коли легко сприймав нові віяння в мистецтві, залишилися позаду, іноді Домашин зізнавався, що вже не має сили дописати розпочатий етюд. До того ж його спіткало важке горе – втрата дружини. А потім зупинила невиліковна хвороба.

Броніслав Олександрович Домашин зостався для нас цікавим як митець своєї доби, художник талановитий, чесний у творчих пошуках і ставленні до мистецтва. Без його імені художнє життя Кіровоградщини було б неповним і недомовленим. Тож встановлення на його честь меморіальної дошки є заслуженою даниною одному з непересічних наших співгромадян, котрі творили духовну ауру краю на відрізку другої половини минулого століття.

Броніслав КУМАНСЬКИЙ
На знімках: Б. Домашин