29червня2026

ГАРЯЧІ
ГОЛОВНА КУЛЬТУРА Від усних казочок до друкованих книжечок

КУЛЬТУРА

Від усних казочок до друкованих книжечок

Нещодавно випадково купив півстолітньої давнини книгу «Наша Маша» Леоніда Пантелєєва (справжнє прізвище Олексій Єремеєв), більш відомого як співавтора «Республіки ШКІД». І невимовно зрадів: це ж тепер діти-батьки прочитають і самі – по аналогії з письменником – почнуть щоденно записувати цікавинки, сказані моєю розумницею – внучкою Даринкою! Попри те, що їй тільки три з половиною рочки, маленька за словом у кишеню не лізе…

Як зійшов сніг, попросила на піску намалювати сонечко. Намалював кілька. Вона затоптала ніжками всі, крім одного, по-філософськи пояснивши діду, що сонечок багато не буває, воно – одне! Коли запропонував Даринці доторкнутися ручкою до пам’ятника Тарасу Шевченку, обережно поцікавилася: «А він сваритися не буде?». Якось у травні, гуляючи в парку з Пашею, товаришем по дитячому садочку, заявила, що любить його. «А ти ж говорила, – здивувався я, – що діда любиш?». «Діду, – відповіла маленька, – ти не розумієш: Пашу я люблю по-своєму, а тебе інакше».

Даринка тільки-тільки починає вивчати абетку та рахувати. Але має вже чимало барвистих книжечок з автографами їх творців: Тараса Прохаська, Антоніни Царук, Дзвінки Матіяш, Антоніни Корінь, Наталки Поклад… Невдовзі сама прочитає чисельні побажання рости великою, гарною й щасливою. А покищо автографи, віршики й казочки чує з дідових вуст.

Хотілося б, щоб потрібні й корисні видання завжди йшли поряд з Даринкою і, зрозуміло, виховували її. Тому повернуся до згаданої книги Леоніда Пантелєєва, тих сторінок, що, до всього, мають краєзнавчий відтінок. «2.10.1959. Сьогодні багато думав про вихованість, – писав він. – Про етикет. Про так звані гречні манери. Чи потрібні вони? Чи не дурниці все це, чи не забобони, як багато вважає?.. Згадав зараз історію цього питання в нашій родині. Батько (Іван Єремеєв, виходець із старообрядницької сім’ї. – Авт.)

зростав у середовищі демократичному й патріархальному, де від дитини вимагали справжності й статечності… Навчався в Єлисаветградському юнкерському, закладі доволі аристократичному. …Батько на все своє коротке життя зарядився цими гречними манерами й вимагав, щоб і ми їх дотримувалися. Нас учили сидіти за столом прямо; не ставити на стіл лікті; не плямкати; тримати вірно ложку, виделку й ніж; вітаючись з дорослими, не протягувати першому руки; не тримати руки в кишенях; не їсти з ножа… Таких правил чимало. І в кожного з них є свій резон. За кожним стоять або вимоги гігієни, або елементарної зручності. Цими правилами я й пройнявся. Чимало з них не розгубив навіть у роки блукань і безпритульності». Тож, Даринко, читати потрібні книги – це не тільки цікаво, а ще й життєво важливо!

Федір ШЕПЕЛЬ