КУЛЬТУРА

Від усних казочок до друкованих книжечок

Нещодавно випадково купив півстолітньої давнини книгу «Наша Маша» Леоніда Пантелєєва (справжнє прізвище Олексій Єремеєв), більш відомого як співавтора «Республіки ШКІД». І невимовно зрадів: це ж тепер діти-батьки прочитають і самі – по аналогії з письменником – почнуть щоденно записувати цікавинки, сказані моєю розумницею – внучкою Даринкою! Попри те, що їй тільки три з половиною рочки, маленька за словом у кишеню не лізе…

Як зійшов сніг, попросила на піску намалювати сонечко. Намалював кілька. Вона затоптала ніжками всі, крім одного, по-філософськи пояснивши діду, що сонечок багато не буває, воно – одне! Коли запропонував Даринці доторкнутися ручкою до пам’ятника Тарасу Шевченку, обережно поцікавилася: «А він сваритися не буде?». Якось у травні, гуляючи в парку з Пашею, товаришем по дитячому садочку, заявила, що любить його. «А ти ж говорила, – здивувався я, – що діда любиш?». «Діду, – відповіла маленька, – ти не розумієш: Пашу я люблю по-своєму, а тебе інакше».

Даринка тільки-тільки починає вивчати абетку та рахувати. Але має вже чимало барвистих книжечок з автографами їх творців: Тараса Прохаська, Антоніни Царук, Дзвінки Матіяш, Антоніни Корінь, Наталки Поклад… Невдовзі сама прочитає чисельні побажання рости великою, гарною й щасливою. А покищо автографи, віршики й казочки чує з дідових вуст.

Хотілося б, щоб потрібні й корисні видання завжди йшли поряд з Даринкою і, зрозуміло, виховували її. Тому повернуся до згаданої книги Леоніда Пантелєєва, тих сторінок, що, до всього, мають краєзнавчий відтінок. «2.10.1959. Сьогодні багато думав про вихованість, – писав він. – Про етикет. Про так звані гречні манери. Чи потрібні вони? Чи не дурниці все це, чи не забобони, як багато вважає?.. Згадав зараз історію цього питання в нашій родині. Батько (Іван Єремеєв, виходець із старообрядницької сім’ї. – Авт.)

зростав у середовищі демократичному й патріархальному, де від дитини вимагали справжності й статечності… Навчався в Єлисаветградському юнкерському, закладі доволі аристократичному. …Батько на все своє коротке життя зарядився цими гречними манерами й вимагав, щоб і ми їх дотримувалися. Нас учили сидіти за столом прямо; не ставити на стіл лікті; не плямкати; тримати вірно ложку, виделку й ніж; вітаючись з дорослими, не протягувати першому руки; не тримати руки в кишенях; не їсти з ножа… Таких правил чимало. І в кожного з них є свій резон. За кожним стоять або вимоги гігієни, або елементарної зручності. Цими правилами я й пройнявся. Чимало з них не розгубив навіть у роки блукань і безпритульності». Тож, Даринко, читати потрібні книги – це не тільки цікаво, а ще й життєво важливо!

Федір ШЕПЕЛЬ