КУЛЬТУРА

Нелітературна епопея: далі буде

Пишучи статтю «Голова в екзилі» («З перших уст» за 25 травня нинішнього року), я уявлення не мав, що насправді діється нині в Кіровоградській обласній організації Національної спілки письменників України. Точніше, які настрої там панують і які принципи сповідують наші майстри красного слова. Та подальші події розставили, як мовиться, все на свої місця, й у всій своїй красі постали – як це не прикро усвідомлювати – брехня, дріб’язковість, підлість.

Ще фактичний автор брежнєвської трилогії («Малая земля», «Возрождение», «Целина») талановитий журналіст Анатолій Аграновський зазначив в одному зі своїх розслідувань, що великі конфлікти виникають у маленьких колективах. Це наче про сьогоднішній обласний письменницький осередок. Менше трьох десятків тутешніх спілчан виявилися втягнутими в інтриги тими, для кого творчість – справа десята. Хоча саме нею, творчістю, вони й прикривають свої не зовсім праведні дії.

У вже згаданій публікації я порушив всього лиш одне цілком закономірне питання: чи може обласний осередок очолювати людина, яка мешкає й працює в іншій області (в даному випадку – в Одесі). Здоровий глузд підказував, що не може; до слова, й сам голова Олександр Косенко це підтвердив своєю поведінкою: протягом року перебування на посаді він всього кілька разів навідався в обласну спілку. Натомість мій намір оприлюднити таку ненормальну ситуацію викликав невдоволення як у самого Олександра Івановича, так і в тих, хто віддав за нього свій голос. Мені телефонували, присилали не зовсім коректні есемески, дехто поширював плітки, нібито я колись служив у міліції і навіть в КДБ, а відтак мене треба остерігатися. Однак найбільше дісталося колишньому голові осередку Василю Бондарю – йому приписали всі гріхи, які можна тільки приписати керівнику, а також звинуватили в тому, що це під його диктовку я написав статтю.

Зрозуміло, що таку позицію займають лише окремі члени осередку. Інші на початку вересня звернулися до голови НСПУ Михайла Сидоржевського з листом, у якому розповіли про ситуацію, що виникла через обіймання О. Косенком двох посад у різних місцях та порушення вимог Статуту й попросили посприяти в проведенні звітно-виборних зборів. Мабуть, і в Києві зрозуміли, що сидіти на двох стільцях Косенку незручно (можна колись і впасти), й запропонували обрати, чим йому займатися, бо вже невдовзі він почав надсилати членам осередку повідомлення про скликання зборів і навіть написав заяву про своє звільнення. А потім все різко змінилося: зникла заява, і збори, призначені на 23 вересня, відмінили, про що повідомили тільки «своїх», «чужі» прийшли й приїхали марно. А наступного дня Косенко «засвітився» на Хуторі Надія, де проходило свято театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти», і навіть приєднався до свити присутнього там міністра культури і туризму Євгена Нищука, ніби хотів продемонструвати опонентам, хто його друзі.

Мабуть, не варто тут нагадувати, що Василь Бондар – один із найкращих прозаїків України, тож не випадково неодноразово обирався головою обласної організації (очолював її майже двадцять років). Стати майстром такого рівня йому допомогла вимогливість до самого себе, а відповідно він завжди був вимогливим і до колег по перу, що не всіма сприймалося з вдячністю. Зараз йому пригадують усе, а ще більше вигадують, аби тільки очорнити його й обілити свого обранця.

Зокрема, в своєму листі до голови і секретаріату спілки опоненти В. Бондаря звинувачують його в тому, що він буцімто «свідомо знищував творчу еліту Олександрівщини, виключивши за вказівкою Києва з лав НСПУ рухівця, шістдесятника і племінника репресованого письменника Андрія Кримського – нині покійного письменника Анатолія Кримського, який є основоположником літературної школи Олександрівщини», та його доньку. Хоч насправді було зовсім інакше. Кримських виключили із спілки за те, що в жовтні 2003 року взяли участь у так званих загальних зборах письменників України, організатором яких виступила Адміністрація президента Кучми. Збори мали переобрати Володимира Яворівського, котрий відкрито і дуже влучно критикував Леоніда Даниловича. Доставкою (в прямому значенні цього слова) на ті збори опікувалися обласні адміністрації, зокрема, заступник голови з гуманітарних питань. Кіровоградська обласна організація була однією з небагатьох, яка згуртовано противилась руйнуванню творчої спілки тодішньою кучмівсько-медведчуківською владою. А Кримський не зумів протистояти цьому натиску і був одноголосно рекомендований до виключення.

Згадали Василю Васильовичу й те, що твори Ірини Кримської не були включені до обласної поетичної антології «Блакитні вежі». Не був представлений там і Сергій Колесников, який теж сьогодні є його опонентом. І далі: «…за часів керування В. Бондаря не стали членами НСПУ ще дві достойні творчі особистості Олександрівського району, відомі всій Україні – Іван Петренко і Василь Білошапка». Заради справедливості варто сказати: обидва вони відомі краєзнавці, що однак не дає, мабуть, підстав вважати їх письменниками. Зрештою, хіба міг заборонити Бондар приймати їх у спілку, якби цього бажали вони самі та більшість первинної організації?

Зрозуміло, що про нинішнього голову підписанти листа лише найкращої думки. Ось як характеризують вони його діяльність: «О. Косенко, як керівник, відразу виявив свої сильні сторони управління, які носять прогресивний характер, і його непостійне перебування в області в найменшій мірі впливає на роботу організації. І взагалі ми не вважаємо це проблемою в наш інформаційно-швидкісний інтернетний час.

Новий очільник основним своїм завданням вбачає виведення обласної організації на всеукраїнський рівень, тому основні зусилля прикладає в цьому напрямку. Члени місцевої спілки відразу відчули новий подих і розширення своїх творчих можливостей… За рік перебування на посаді О. Косенко виступив ініціатором і організатором цілого ряду добрих справ, список яких додаємо в листі».
Багаторічний член НСПУ Антоніна Корінь має іншу думку:

- За майже півтора року головування Олександра Косенка не було проведено жодних зборів, коли раніше ми збиралися щокварталу. Відверто й відкрито проводили висунення творів колег на здобуття премій, визначали черговість видання книг за ті кошти, які вдавалося отримати з обласного бюджету. Нині члени спілки дізнаються про все це з чуток. Нібито вирішує правління, та й то у телефонному режимі.

А ось що пише організаторка згаданого листа своїм однодумцям: «Оскільки наша команда ставила підписи за Косенка перший раз, то дружно ставимо підписи і на цей раз. 1) «Революція тільки тоді варта, коли вона вміє захищатися». 2) «Як в нації вождів нема – тоді вожді її поети». Прошу серйозно поставитися до зборів, до ситуації, до нашого майбутнього. На зборах всі повинні бути готові виступить на захист нашого голови».

Можна було б махнути рукою на непорядність і сповідування ідеології комуністів-більшовиків, якби не ще одна деталь: під листом до голови і секретаріату Спілки з’явилися підписи навіть тих, хто згоди на це не давав. Виходить, чого не зробиш заради відновлення «справедливості»?

Як розгортатимуться події в обласній організації НСПУ далі, дізнаємося вже невдовзі – звітно-виборні збори призначено на 29 жовтня.

Валерій М‘ЯТОВИЧ