КУЛЬТУРА
Валерій М’ятович з Кропивницького несподівано для багатьох змінив своє амплуа, видавши роман «Номенклатурний декамерон»
- Останнє оновлення: 25 листопада 2016
У Кропивницькому Валерія М’ятовича знають передусім як журналіста, багаторічного редактора газети «Народне слово» (орган обласної ради та ОДА), а згодом — приватних видань «Нова газета», «Наш бізнес» та «З перших уст». Проте нинішнього року він несподівано для багатьох змінив своє амплуа, видавши в київському «Ярославовому Валу» роман «Номенклатурний декамерон», сама назва якого обіцяє читачеві присмачені духом Еросу пригоди (М’ятович В. Номенклатурний декамерон. — К., Ярославів Вал, 2016. — 640 с.).
Так і є: автор відхилив завісу, за якою постає колоритна ретроспектива небезгрішного житія вчорашньої партноменклатури не великого, проте й не маленького міста. «Бойцы вспоминают минувшие дни», — як сказав поет із зовсім іншої нагоди...
На передньому плані — історія колишнього «відповідального партійного працівника» Пантелійовича, його хитромудрих кар’єрних просувань, які в цього ловеласа супроводжувалися (і супроводжуються!) не менш азартним полюванням за жіночими серцями. Полюванням, треба сказати, досить успішним, хоча щедрим і на курйозні ситуації. Розповіді про них додають романові М’ятовича густої «декамеронності», тим паче, що, крім походеньок самого Пантелійовича, читач отримує ціле віяло придибенцій, які трапляються також із його приятелями й колегами. Читається усе це з усмішкою на вустах. Авторові не відмовиш в умінні вести діалоги своїх героїв, зберігаючи їх, так би мовити, «мисливську» специфіку.
Утім, Пантелійович, виявляється, не тільки ловелас, а й затятий сталініст! Тиранічна практика Сталіна, його особистість стали для героя роману не тільки предметом поклоніння, а й основою власної «історіософії» та «філософії»! Звісно, Пантелійович трохи акторствує, самомилується, впадає у фронду, коли демонструє іншим свою «вірність ідеалам», проте є в його упертості й чималенька доза справжнього фанатизму. Такий собі компартійний «старовір» провінційного масштабу!
Певний час читачеві може здатися, що роман ось-ось розсиплеться на самодостатні оповідки, проте ні: автор не забув про фабулу (подієвий ланцюжок), що стосується теперішнього часу. Стара номенклатурна гвардія на чолі з гротескною Бабою Сонею, виявляється, діє, усе ще метушиться, вигадує собі ветеранську партійну діяльність... І Пантелійович також серед цих «активістів» у перших лавах. Коли в старому кінолекторії знайшлася статуя Сталіна, він запалюється ідеєю: гіпсовий Сталін мусить бути в його домашньому кабінеті! І таки досягає свого. Сцена, в якій сповнений трепету перед величчю вождя усіх народів колишній номенклатурник крадькома несе вулицями міста статую, варта кінокамери.
Та й загалом «декамеронівські» пригоди від В.М’ятовича могли б бути відзняті: вони є непоганим матеріалом для потенційного гротескного фільму про те, як смішно, фарсово завершується історія однієї утопії.
Володимир Панченко
Джерело: газета "День"
ФОто Анастасії зубової
