17серпня2022

ГОЛОВНА КУЛЬТУРА НОВИНИ ІСТОРІЯ Науковці кропивницького музею відзначили 80-річчя від дня народження Валерія Гончаренка (ФОТО)

КУЛЬТУРА

Науковці кропивницького музею відзначили 80-річчя від дня народження Валерія Гончаренка (ФОТО)

2

До 80-річчя від дня народження відомого поета, журналіста, громадського діяча, члена НСПУ Валерія Гончаренка науковці кропивницького літературно-меморіального музею І.К. Карпенка-Карого створили віртуальну виставку «Лиш світитися Украйною…».

6

Майбутній поет народився 23 квітня 1942 році на Луганщині. 

З 1944 року мешкав у Кіровограді (нині місто Кропивницький).

У 1967 році закінчив філологічний факультет Кіровоградського педагогічного інституту ім. О.С. Пушкіна (нині Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка).

Літературою захопився у восьмому класі. Перші вірші були надруковані в газеті «Молодий комунар» 1960 року, а перша збірка «Червоний Волосожар» побачила світ у провідному київському видавництві під час навчання Валерія у вузі. Про молодого літератора схвально відгукнувся Олесь Гончар.

Після закінчення вишу В. Гончаренко присвятив своє життя літературі та журналістиці. У 1971 році його доля круто змінилася. На обласному партійному зібранні лідер комуністів Кіровоградщини заявив: «Націоналістичні та інші ідейно-шкідливі прояви мали місце і в нашій області… Потрапили на гачок буржуазної пропаганди колишні члени нашого обласного літоб’єднання Григорій Шевченко (згодом переїхав до Чернігова) і Гончаренко. Вони писали націоналістичні вірші, поширювали так званий “самвидав”, проливали крокодилячі сльози по відношенню до долі українського народу». Гончаренкові рядки «Вмирають Гоголі безсмертні, а мертві душі все живуть» коштували йому роботи, через що змушений  був податися до Черкас, згодом – до Миколаєва, де працював у місцевій газеті. Вірші ніде не друкували, із видавничих планів було вилучено два рукописи. 

Через два роки письменник повернувся до Кіровограда. Але дорога до Спілки письменників була перекрита на ціле десятиліття, хоча поет мав рекомендації від найавторитетніших майстрів українського слова – О. Гончара, Д. Павличка. Членом Спілки він став у 1984 році за рекомендаціями Дмитра Павличка, Степана Крижанівського, Володимира Базилевського, Валерія Юр’єва. 

3

Наш краянин працював у редакціях кіровоградських газет «Молодий комунар», «Кіровоградська правда», «Вечірня газета», «Народне слово», «Діалог», «21 канал», був кореспондентом Кіровоградського телерадіокомітету.

Валерій Васильович був засновником та керівником міської літературної студії «Сівач», яка виховала багато молодих поетів.

За життя письменника вийшли друком 7 книг його віршів: «Червоний Волосожар» (1967), «Кроки» (1974), «Дума про отчу землю» (1984), «Шлях до джерела» (1986), «На розі полудня» (1991),  «Цар Сонько і кіт Санько» (1999), «Парад химер» (2000). Збірка «Кажу ось: мементо морі!» (2001) присвячена пам’яті поета. До неї увійшла добірка віршів «Очима неба і землі», яка не встигла побачити світ за життя автора, та цикл останніх поезій «Кажу ось: мементо морі!». У 2015 видано вибрані поезії В. Гончаренка «Лиш світитися Україною…».

«Не страшно утратити голос – страшніше не мати його», - ці слова були не тільки поетичним, а й життєвим кредо Валерія Гончаренка. Як і його непроминуча любов до України:

     Бути променем чи краплиною,
     Лиш світитися Україною.
     Бути вітром, затятим вітром,
     Спів про неї нести по світу...

Пам’ять про письменника, якого не стало 9 червня 2000 року, увічнена меморіальною дошкою. У 2001 році обласною організацією НСПУ та ПВЦ «Мавік» започатковано літературний конкурс молодих літераторів Кіровоградщини. Переможці у номінаціях «Проза» та «Поезія» одержують дипломи лауреатів і право на безкоштовне видання рукописів.

На виставці представлені численні фотографії різних років, книги, журнали, рукописи, газетні публікації, листи, копії особистих документів, які розповідають про багаторічну та багатогранну діяльність літератора.

З виставкою можна ознайомитися за посиланням http://www.karpenkokarymuseum.kr.ua/kar236_u.html

Наталія Мельниченко,

науковиця музею

Читайте також: