КУЛЬТУРА

Кропивницький краєзнавець дослідив історію життя забутого бджоляра (ФОТО)

Ім'я цієї людини жодного разу так і не потрапило на сторінки «Історичного календаря Кіровоградщини».

Воно є невідомим як для багатьох пересічних краян, так і для фахівців (не рахуючи окремих вузьких спеціалістів). Біографію цієї людини не дослідили і не написали. Маємо тільки невелику статтю Володимира Поліщука п'ятирічної давнини.

Зрозуміти, чому це так сталося, не можливо. Адже її меморіальні речі зберігаються в обласному краєзнавчому музеї, декілька наукових робіт з ветеринарства і степового скотарства перебувають у фондах ОУНБ імені Дмитра Чижевського та в обласному архіві можна знайти немало інших документальних відомостей про нього.

Йдеться про міського ветеринарного лікаря Сергія Олександровича Зерцалова (1854 – 1916), який з 21 травня 1884 року протягом більше ніж тридцяти років перебував на цій посаді. За думкою згаданого краєзнавця, який віднайшов його некролог у місцевій пресі, саме цю дату необхідно вважати початком роботи ветеринарної служби у краї та, за пропозицією тогочасних газетярів, відзначати як місцеве свято ветеринарів (в Україні ж відзначають у другу неділю серпня).

Поштовхом, аби знову згадати Сергія Зерцалова стала річна підшивка ілюстрованого журналу прогресивного пасічництва «Пчеловодная жизнь» за 1907 рік, яку до краєзнавчого музею передав Федір Шепель. Дивно, але цю збірку, яка тільки другий рік виходила у світ, понад сто років так ніхто і не гортав. А даремно, оскільки в 11 випуску цього журналу була розміщена досі невідома нам стаття С. Зерцалова «До питання про збут меду». 

Інформація, яка в ній була подана, цікава та актуальна і донині, а факт наявності самої публікації представляє Сергія Олександровича завзятим бджолярем (в ній він порушував питання продажу своїх 1 600 кг меду). Сергій Зерцалов у місті мав пасіку на своїй садибі по Бобринецькому шосе (будинок зберігся і донині). Фонди музею зберігають унікальну фотокартку цієї пасіки. На ній поряд із господарем стоїть і його дружина Марія Миколаївна з парасолькою, які разом із гостями розгадають рамку із сотами серед вуликів звичної для нас конструкції.

У своїй публікації Сергій Зерцалов подає невеликий екскурс в історію пасічництва у краї. Починалося воно як дуплянкове і його розквіт припадає на середину ХІХ століття. Тоді у місті було 5 бань, на яких вироблялося від 400 тисяч до 800 тисяч кілограмів меду на рік. Натомість, на рік публікації виробництво меду впало до 10 тисяч кілограм, які вироблялися на 2 банях, що залишилися на той час.

Разом із цим автор публікації подає і цінову ситуацію на мед (від 40 до 18 копійок за 400 грам меду, що за першою ціною дорівнювала піврічній переплаті україномовного журналу «Українське бжільництво») та скаржиться на низькі ціни, відсутність попиту, не чесність посередників, велику кількість фальсифікату. В контексті останнього говорить про ситуаційний парадокс: чим гірше був медозбір, тим більшою в продажу була кількість меду, насамперед, штучного. При цьому наголошує про збільшення фальсифікації меду саме до свята Спаса (6 серпня за ст. ст.; 19 серпня за н. ст.). Не обминає автор і питання про два розповсюджених варіанта фальшування продукту і як фахівець подає повний хімічний аналіз домішок фальсифікованого складу  ̶  борошно, крохмаль, танін, клей, трагакантова камедь, цукрова патока. Сергій Зерцалов подає і ремарку про наявність цілого курсу спеціальних уроків з виготовлення фабрикату, який обходився в 50 карбованців та витісняв натуральний мед із ринку, чим його і обезцінював.

У ситуації, яка склалася, Сергій Олександрович дає і слушні поради, аби її покращити. Це і позбутися посередників та реалізовувати продукт безпосередньо тим хто його виготовляє; і усілякими шляхами пропагувати позитивне значення меду в харчуванні та лікуванні на прикладах «цивілізованого заходу»; і організовувати спеціальні магазини та пайові спілки для продажу продуктів бджільництва; і відкривати лабораторії для досліджень якості; і опановувати закордонні ринки; і скликати установчий з'їзд та відпрацювати устав дієвої ґуртової спілки в межах України. Його поради були підтримані членами редакції журналу. Редакція при цьому зазначила  ̶  те, «що не під силу одному, легко досягається суспільством».

На жаль, приклад діяльності голови Південно-руської спілки бджільництва Олексія Фомича Андріяшева так і не зґуртував українських бджолярів, а від порад нашого земляка залишилася стаття, вишукана капова медовниця у вигляді мініатюрної коновки з покришкою, лопатка для зняття меду із сот та пам'ятний адрес 1914 року, який потребує відновлювальної реставрації.

Сергій Зерцалов у своїй статті говорить і про важливість дотримання постів із медом, і про корисність вживання меду до чаю (саме у цей час мед замінили здешевленим цукром), і про широке використання меду для поминання покійників з давніх давен. Він відзначає і збереження традицій придбання меду тільки двічі на рік: до Спаса (6 серпня за ст. ст.) та на Святвечір (24 грудня за ст. ст.). Саме обмеження використання меду, на його думку, негативно впливало на розвиток саме раціонального пасічництва в Україні.

Світоглядне розуміння Сергієм Зерцаловим значення натурального меду та бджіл в житті людини ̶ це продовження навиків першої в світі школи бджільництва (1828) та винаходу рамкового вулика (1814) українським вченим Петром Прокоповичем. На меті пропагування цієї сфери діяльності людства і було впроваджено в Україні щорічний День пасічника (1997), а у світі Всесвітній день бджіл (2018).

І цього року, якщо і не на традиційному ярмарку, так у бакалейних відділах магазинів буде придбано мед, аби 19 серпня зустріти свято Преображення Господнього (другий Яблучний Спас), професійне свято українських бджолярів та ще раз згадати невтомного трудівника Сергія Зерцалова, який сто п'ять років тому відійшов у кращі світи.

Павло Рибалко