КУЛЬТУРА

Брати Капранови в Кропивницькому закликали заради пізнання правди засипати забудь-річки

Хоча за твердженням деяких літературознавців «література факту» має сьогодні більший попит, ніж письменницька вигадка, брати Капранови своєю працею доводять, що відмовлятися письменникам від фантазії все-таки не варто.

Переконливим свідченням цього є їхній новий роман «Забудь-річка», який вони презентували минулої п’ятниці в Кропивницьку у рамках третього фестивалю «Весняний книговир». Сюжет його повністю вигаданий, але не позбавлений реальності, адже, як зазначили Дмитро і Віталій на зустрічі зі своїми читачами в обласній універсальній науковій бібліотеці імені Д. Чижевського, вони поставили собі за мету зясувати справжню історію свого роду.

Причина, чому брати-письменники взялися за цю нелегку роботу, криється в радянських традиціях, коли батьки воліли не ділитися зі своїми дітьми пережитим, аби тих не спіткала така ж доля.

«Відбувся такий феномен добровільно-примусової втрати памяті, коли від від будь-якої згадки про минуле намагалися триматися подалі. Це дуже складне явище, але нам пощастило, бо ми зробили «географічне відкриття» для себе – ми відкрили річку, в яку вірили наші предки задовго-задовго до християнства. Вони вірили, що між світами нашим і потойбічним протікає річка, і коли ми помираємо, то душа перелітає через цю річку і забувається, все що було тут. Потім, коли ми народжуємося, душа повертається назад, і забувається, що було там. Вона так і називалася: Забудь-річка», – сказав Дмитро.

Віталій продовжив:

«І коли ми її відкрили, ми зрозуміли, що ця річка і в нас є, тільки вона розділяє не світи, в нас вона розділяє покоління. Покоління наше і покоління дідів. Ця «річка» копалася в кожній хаті, в кожному селі, в кожному місті… В нас теж копалася ця річка. Коли діда посадили, бабуся втекла, щоб її теж не посадили, й добігла аж до Дубосар (Молдова). Дорогою втратила документи й виправила собі нові, і в графі «сімейний стан» було написано: «неодружена». Їздила на Одещину і посилала дідові передачі. Завдяки тим передачам дід вижив і приїхав додому, в Дубосари, але вона сказала йому: пробач, але прийняти тебе не можу, бо я не одружена. Якщо зясується, що я від радянської влади приховувала чоловіка «ворога народу», то сядеш ти, я, наших двоє дітей, і твоя мама, яка з нами живе». І два роки дід жив в іншому кінці Дубосар і вночі потайки ходив додому. І коли Сталін помер, тоді сімя зєдналася. І давайте не будемо собі брехати, якби не ми, то ніхто про діда й не розповів. А таких дідів були мільйони.»

У літературі брати Капранови не новачки. Багато чого зрозуміли й багато чому навчилися, добре обізнані із законами книжкового ринку, а тому знають, як краще популяризувати свої твори.

«Жінкам говоримо про «Забудь-річку», що це любовний роман на тлі історичного розслідування, а чоловікам – що це історичний роман на тлі мелодрами. Але і те, і те – правда», – сказав Дмитро.

За словами братів Капранових, вони вже отримали багато відгуків на роман. Читачі дякують їм, адже знайшли підказку, як дізнатися правду про своїх предків.

«І ми розуміємо, що йдемо в правильному напрямку, що робимо крок до засипання Забудь-річки, – сказали письменники й закликали кожного засипати Забудь-річку. – Тоді нам не страшні будуть ні комунізм, ні москалі, тому що всі вони паразитують виключно на тому, що ми не знаємо правди».

А ще вони поділилися з присутніми деякими «секретами» своєї творчої лабораторії, зокрема, як готуються до реалізацію задуму, що і скільки читають. Узагалі, слухати їх було не тільки корисно, а й цікаво, адже вони гарні оповідники, не позбавлені вміння розвеселити словом аудиторію, заінтригувати її.