КУЛЬТУРА

Художнику Григорію Гнатюку присвячується…

Сьогодні, 15 травня, о 15.00 у відділі мистецтв обласної наукової універсальної бібліотеки імені Д. Чижевського відбудеться презентація каталогу, присвяченого творчості Григорія Гнатюка.

На перший погляд, рядова, буденна подія, а для поціновувачів таланту цього неординарного художника-філософа – це можливість ще раз долучитися до його творчості.

Уперше я почув про нього пізньої осені, здається, 1990 року. Броніслав Куманський, з яким ми працювали у щойно відкритій обласній газеті «Народне слово», запропонував відвідати відкриття виставки кіровоградських художників, запевнивши, що сумно не буде.

Він знав, що казав, адже всі роки життя в Кіровограді спілкувався з художниками спочатку як директор картинної галереї, а потім як журналіст, добре знав їхні настрої . Тодішнє революційне піднесення охопило й місцевих майстрів живопису, і вони теж намагалися передати на полотні своє ставлення до «радянської дійсності».

У приміщенні Спасо-Преображенського собору, де на той час розташовувалася картинна галерея, було не надто яскраве освітлення, щоб сповна оцінити представлені там роботи, але, пригадую, Броніслав Петрович підвів мене до однієї з картин і запитав: «Ну, як тобі?». Зізнаюсь, не очікував такого відвертого натяку на чванливу партноменклатуру, яка ще була при владі. А вона легко впізнавалася у великій рожевій самовдоволеній свині, що гордо возсідає на чиновницькому кріслі й справляє нужду.

Потім Броніслав Петрович познайомив мене з Григорієм, і відтоді ми зустрічалися на виставках, здається, навіть у «Перлині степу», куди навідувалася місцева богема. Григорій не відзначався багатослів’ям, активністю, і новина про його від’їзд на постійне проживання в рідне село сприйнялося як логічний крок, адже відчувалось, що в місті йому було чомусь не зовсім затишно.

Про Григорія, про його творчість продовжували говорити, запрошували на виставки. А одного разу виникла думка провідати художника в Небелівці, і пізньої осені разом з Броніславом Куманським і Михайлом Надєждіним, на той час головою обласної організації Національної спілки художників України, ми побували в нього вдома. І досі стоїть у пам'яті сільська хата, голий уже город, велике дерево, здається, груша посеред городу, і він зажурений…

Умови, в яких мешкав неординарний митець, були спартанськими: ліжко, стіл, табуретки і книги про мистецтво. Нас цікавили нові роботи, Григорій упирався, казав, що вони ще не готові, що тільки ескізи, однак здався, і ми побачили іншого Гнатюка – інший стиль, інша тематика. Вразила й кількість робіт: за його словами, близько п’ятисот. Коли зайшла мова про організацію виставки, Григорій категорично відмовився: ще рано.

По поверненні Броніслав Куманський опублікував у «Народному слові» велике інтерв’ю з Григорієм Гнатюком, а пізніше прийшла сумна звістка про загибель. Усі, хто знав Григорія, дуже врівноваженого й толерантного, не повірили, що він міг розбитися на велосипеді…

Валерій М'ЯТОВИЧ