КУЛЬТУРА

Про те, що обов‘язково треба зробити в Одесі, і не тільки

Коли надійшло запрошення від Журналістського фонду України взяти участь у прес-турі до Одеси, сумніву стосовно того, їхати чи не їхати, не було: їхати!

Адже я стільки років не був у місті, де пройшла моя студентська юність. До того ж програма, що пропонувалася, – кращої й бажати не треба: туристичні можливості міста біля Чорного моря.

Пригадую, і в сімдесяті роки минулого століття туристи на вулицях Одеси не були рідкістю. Особливо часто зустрічалися тобі моряки іноземних суден, бо Одеса була найбільшим південним портом Радянського Союзу, його морськими воротами. Але сказати, що туристичній галузі тоді надавалося важливе значення, – було б перебільшенням: бракувало висококласних готелів, ресторанів, розважальних центрів.

В останні десятиліття не раз чув од знайомих, що Одеса, попри економічні кризи, які з дивною регулярністю відвідують чомусь тільки нашу країну, розбудовується, змінюється на краще, і це ще більше підігрівало мій інтерес – яка вона сьогодні, ця "перлина біля моря", чи не розчаруюся?

Як і тоді, коли приїздив здавати документи в університет, мене зустріло веселе, одеське сонце. Приємно вразив вокзал, особливо площа перед ним, яку я впізнавав і не пізнавав, бо й вона зазнала змін. Перше, що кидалося у вічі, – дивна чистота, не характерна для цього міста в минулому. Будівлі ліворуч і на протилежному боці площі, зокрема, величний собор, приємно милують око, навіть численні кіоски з магазинчиками і реклама не видаються тут зайвими. Як і колоритні водії авто, що наперебій пропонують довезти тебе в будь-яку точку міста.

Але їхати мені не треба, готель "Чорне море", пункт збору нашої групи, – всього за квартал. Це нова споруда, що вивищується над будівлями позаминулого століття. Не поцікавився статусом готелю , але номер, в якому поселяюся, "тягне", як мені здається, не менше, ніж на чотири зірки. До вартості квитка входить і сніданок – улюблений "шведській стіл" з чималим вибором страв, і це дуже зручно.

Уже з перших годин перебування в Одесі починаєш усвідомлювати, що це – туристичне місто. Здається, тут усе сфокусоване на те, аби його величність турист залишився задоволеним і бажав приїздити сюди ще не один раз. Винахідливі одесити вміють виокремити родзинку з непримітного й подати її так, що ти не зможеш пройти мимо чи залишитися байдужим.

Наприклад, як і прийнято зустрічати гостей, нас, журналістів майже з усіх областей України, забезпечили довідковим матеріалом – буклетами, брошурами, листівками. На перший погляд – звична річ, але одесити не були б одеситами, якби й тут не відзначилися оригінальністю. Ну, хто ще, крім них, міг би додуматися так назвати яскраву брошуру: "Що обов‘язково треба зробити в Одесі"? Не "побачити", не "відвідати", а "зробити", і ти гортаєш сторінку за сторінкою, бо вже цікаво.

До слова, що ж треба обов‘язково зробити в цьому місті? Читаю: "1. Дізнатися, чому Одесу називають мамою... 3. Знайти дім з однією стіною. 4. Порахувати Потьомкінські сходи... 11. Поторгуватися на ринку "Привоз"... 23. Посидіти на 12-му стільці... 31. Навчитися говорити "по-одеському". За кожним з цих пунктів – цікава, повчальна інформація.

Кажуть, одеситам пощастило, бо їм у спадок дісталося багатюще минуле, неповторні культурні і архітектурні шедеври, самі ж вони чудово розуміють, що це тільки основа туристичної галузі, що її потрібно розвивати, й роблять це, треба сказати, успішно. Не останню роль у цьому відіграє міська рада, яка не шкодує коштів на рекламно-презентаційні акції. Ось і в дні нашого перебування Одеса приймала Раду туристичних міст і регіонів, що функціонує при Мінекономрозвитку. Хоч на пленарних засіданнях (на одному з них довелося побувати) мова йшла про розвиток туризму в Україні в цілому, одесити не могли не скористатися нагодою привернути увагу до свого міста, організувавши для гостей численні екскурсії й вечірню прогулянку на кораблі вздовж побережжя.

Кілька екскурсій було запропоновано й нам. Півторагодинна оглядова екскурсія пролетіла як одна хвилина – стільки цікавої інформації почув про те, що ти, здавалось, уже знав. Ну й архітектура вражає – від східної до європейської. Більшість будівель відремонтовано, але ще чимало й чекає на своїх рятівників, щоб не завалитися (і таке, на жаль, тут трапляється).

Для гостей в одеситів є екскурсії і маршрути, як мовиться, на будь-який смак. Любителям екзотики вони запропонують спуститися в катакомби, "зануритися" в кримінальне минуле міста, а якщо ви прихильник спокійнішого відпочинку, вам покажуть "Романтичну Одесу" – є й така екскурсія, а ще запросять заглянути в знамениті одеські дворики, де значною мірою зберігається всім відомий колорит і стоїть аромат неповторних одеських страв.

І тут я не можу втриматися, щоб знову не привернути увагу до оригінальності одеситів, які здогадалися видрукувати кулінарний довідничок для туристів під назвою "Смак Одеси". У вступній його частині зазначається, що "одеська кухня являє собою яскраву суміш самобутніх культур і смаків. По-грецьки ароматні, по-болгарськи гострі, по-французьки вишукані і по-італійськи ситні страви одеської кухні є маленькими кулінарними шедеврами, прикрасою столу і гордістю кожної одеської сім‘ї". Якщо в Одесі вам особливо сподобалися "битки з тюльки", "бички по-одеськи", "уха чорноморська", "бутерброд "Вантажник Привозу", "цимес" та інші страви, ви зможете приготувати їх і вдома, адже в довіднику подаються всі рецепти.

Не беруся відповідати за колег, але мене найбільше вразили екскурсія на знамениту Одеську кіностудію імені Олександра Довженка й прогулянка катакомбами десь поблизу Молдованки. Вразили й розчарували, бо, скажімо, зрозумів, що кіно, яким ми, буває, захоплюємося, це обман нашої свідомості (жартую!), оскільки знімається переважно в павільйонах примітивних і холодних, а «морські бої» розігруються в басейнах трохи більших за звичайну ванну.

Із катакомбами ще складніше. Мене й досі не полишає думка: як могли будувати під землею ще одне місто, усвідомлюючи, що заганяють людей у пастку? Зрештою, так воно й сталося для більшості одеситів-підпільників, вони там загинули, хоч і билися з окупантами героїчно…

Але ж мова – про Одесу туристичну! І нам є чому повчитися в одеситів. Непогано було б нашим чиновникам уявити себе туристом, який уперше завітав до Кропивницького (чи іншого населеного пункту області), і критичним поглядом проаналізувати, що можемо йому запропонувати, що потрібно ще зробити. Не завадив би навіть план "Кропивницький туристичний", адже офіційна історія нашого міста теж багата і, до слова, починалася вона на двадцять років раніше, ніж історія "перлини біля моря"...

Валерій М‘ЯТОВИЧ