КУЛЬТУРА

Микола Гребенюк: Наш ВІА знали далеко за межами Катеринівки

9 листопада в Україні відзначатиметься День працівників культури та аматорів народного мистецтва. 

Скориставшись цим приводом, ми зустрілися з жителем Катеринівки Кіровоградського району Миколою Гребенюком, щоб розпитати про ВІА «Каолін», який він разом із друзями-музикантами сторив ще на початку 1980-х років.  

Насамперед же автор цих рядків поцікавився у Гребенюка, як той пристрастився до музики.  

–  Це у мене – від батьків, які любили співати,  – відповів Микола Миколайович.  – У дошкільному віці я уже давав, так би мовити,  концерти на вулиці  – на прохання перехожих співав народних пісень. За це мені давали цукерки. А коли я навчався  у восьмому класі, батьки мені купили гітару. Грати на ній навчився самотужки. Нотну грамоту опанував перед армією завдячуючи Василю Леонтійовичу Ніколенку, баяністу, який працював у нашому будинку культури.  Після армії я вступив в училище культури, що в Олександрії. На іспиті заспівав під гітару власний твір. Я тоді складав пісні, в основному антивоєнні. У ті роки така тема популярною була у пісенній творчості.

Як розповів Микола Гребенюк далі, він, закінчивши училище, повернувся у Катеринівку, де влаштувався на роботу в місцевий будинок культури, підпорядкований гірничому підприємству. Невдовзі, 1981 року, Микола об'єднався ще з кількома самодіяльними музикантами з Катеринівки у вокально-інструментальний ансамбль.

Назвали вони свій гурт «Каолін», підкресливши таким чином причетність до гірничого підприємства. 

 – У першому складі ансамблю були я, Олександр Ткаченко та Анатолій Желовніков.  Я грав на клавішних, Ткаченко – на гітарі, Желовніков  – на барабанах. Потім ударником став Володимир Федоров. Я грав на гітарі, а на клавішних  –  мій племінник Віталій Волошин. Інструменти у нас були власні. Наприклад, я  «Музіму» виробництва НДР купив завдяки випадку. Поїхав у місто, щоб купити золотий ланцюжок дружині. А коли там трапилася дефіцитна електрогітара, вирішив: треба брати. Щоправда, не вистачало грошей на «Музіму» (вона коштувала аж вісімсот карбованців). І я попросив продавців притримати інструмент, а сам з'їздив у село, у сестри позичив грошей. Ланцюжок дружині я купив згодом. 

Хлопці, які зі мною грали в «Каоліні», були працівниками рудника. В основному ми збиралися на репетиції вечорами. І досягли пристойного виконавського рівня. Підтвердження цьому – те, що отримали паспорт гурту. Цей документ, засвідчений відділом культури райвиконкому, ідентифікував наш колектив як ВІА «Каолін». На мистецьких конкурсах районного рівня ми посідали призові місця. Виступали й за межами  району. Наприклад, давали концерт у П'ятихатках Дніпропетровської області. 

Яким був наш репертуар? І патріотичні пісні, і про кохання. Наприклад, на концертах, приурочених 9 Травня, ми виконували «Маки», «Снегири» Юрія Антонова.  А на свято металургів  – лірику, жартівливі пісні. Були в нашому репертуарі й твори «Бітлз». Англійські слова ми записували кирилицею, записували їх на слух з магнітофонних записів. Тоді ще й касет не було, магнітофони випускалися бабінні. Виконували ми й твори, складені мною. До речі, я оформив авторське право на більш ніж десяток своїх пісень.   У 1987 році я, аби заробляти більше, влаштувався у руднику. Деякий час суміщав працю на підприємстві з роботою в БК. 

З роками ми, учасники ВІА “Каолін”, збиралися все рідше й рідше. Але коли у двотисячні роки зібралися знов, відчули, що ми – у  чудовій формі. І як виступили на концерті, народ був просто вражений. 

Записав Віктор ІВАНЕНКО