КУЛЬТУРА

Тепер і я можу порадіти

Благодійний фонд Станіслава Березкіна «Добротвір» благословив у світ дитячий календар на 2015 рік «Козак Мамай – душа правдивая…». Видання характерне кількома ознаками: по-перше, кошти від його реалізації йдуть на допомогу дітям військових, загиблих в АТО, по-друге, він ілюстрований картинками народних свят відповідно до того чи іншого місяця, по-третє, упорядкований на основі малюнків для дітей Лариси Зоряної, про яку я скажу нижче.

Спочатку про сам календар.

Він являє собою своєрідний мальований підручник із фольклору на рівні дитячого сприйняття. Кожен малюнок доповнено рядками з народних пісень, колядок, щедрівок тощо. Скажімо, січень ілюстровано зображенням щедрувальників і рядками «Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на здоров’я!», лютий – святкуванням Масниці («Масниця, яка ти нудна, якби тебе сім неділь, а посту й одна»), березень – зустріччю весни («Благослови, мати, весну накликати») і так аж до грудня, коли на свято Андрія молодь сходиться «кусати калиту». Все це подано в національному стилі, яскраво, дотепно, привабливо і доступно. Можна говорити про те, що календар «Козак Мамай – душа правдивая…» цілком годиться на роль першого підручника з фольклорних свят і народних традицій, а тому мав би зайняти почесне місце на стінах в дитячих садочках. В одному з яких він, власне, і народився.
Його талановита авторка перші фольклорні малюнки зробила саме для своїх вихованців у дитсадочку. Працюючи музичним керівником в Новгородці нашої області, Лариса Георгіївна дійшла думки, що найкраще сприймаються дітьми ті чи інші розповіді, казки, пісні, коли їх супроводжує малюнок. Поступово виробилася творча манера художниці, яка дещо нагадує стилістику анімаційних фільмів, хоч і має свої особливості, характерні саме для статичного зображення.

Зоріна не обмежується «дитячою» тематикою у свій творчості, в її широкому доробку є «дорослі» побутово-фольклорні сюжети, вишивки на ці теми, ілюстрації до пісень. Є й те, що до неї ще не зроблено ніким, – мальована книга казок, зібраних у другій половині ХІХ століття на території Кіровоградщини викладачем земської реальної школи Володимиром Ястребовим.

А тепер про те, що в заголовку: до чого тут я і чому вже можу порадіти. Ще років з п’ять-шість тому, відвідавши Ларису Зоріну в Новгородці, я написав, що її мальований календар заслуговує на друк. Але видавця не знаходилося. І ось, нарешті, відбулося! Тож маю нагоду разом з авторкою порадіти за неї і за тих діток, котрі завдяки художниці прилучатимуться тепер до глибоко національних основ нашої культури.

Броніслав КУМАНСЬКИЙ.