КУЛЬТУРА

Народна артистка України Ольга Сумська та актор Віталій Борисюк – часті й бажані гості в Кіровограді. З наших країв походить відома театральна династія. Батько актриси, нині вже покійний народний артист СРСР В’ячеслав Сумський народився в селі Верблюжці Новгородківського району. Відтак і дитинство Ольги пройшло на подвір’ї верблюжанської бабусі.

Нещодавно творче подружжя виступало на сцені обласної філармонії. Ольга й Віталій разом зі своїм «зірковим» партнером Олексієм Вертинським зіграли в чеховському жарті «Ведмідь». Загалом же вистава за мотивами творів російського класика мала назву «Два анекдоти на вечерю». Минулого року в Києві відбулась її прем’єра, а нині в рамках гастрольного туру трупа подорожує містами України.
В антракті ми поспілкувалися з Ольгою Сумською та Віталієм Борисюком.

– Ви багато років разом і в житті, і на роботі. На чому тримається ваша родина?

В.Б.: Мій близький друг, дуже відома людина, запросив мене до Праги на обід. З нами був іще один чоловік, медійний магнат, мільярдер. Мені цікаво було дізнатися, чим живе людина, статки якої становлять мільярдів доларів. Розговорилися. А він каже: «Є багато речей, які можна купити в житті. Але неможливо купити кохання і відданість друзів. Ні за які гроші. Якщо ти це втратив, зрадив, пропустив, не звертав уваги – все. Це в житті найголовніше». Так каже людина, яка може собі дозволити все, що завгодно. У нас теж часто запитують: «Невже це у вас кохання? Ви ще й досі разом?» І справді, що нас тримає? А ми називаємо один одного «коханий, кохана». Є багато інших епітетів. Тисячі письменників, музикантів, художників намагалися пояснити, що таке кохання, і кожного разу до кінця не могли з’ясувати.

О.С.: Кохання – це загадка. Щось бринить у тобі, якась хімічна реакція. Всевишній дає це сполучення двох характерів, двох душ.

– А ви пам’ятаєте свої дати? Коли вперше зустрілися, вперше поцілувалися, одружилися?

О.С.: Віталік може й не пам’ятає. А я пам’ятаю дуже добре. Інколи забуваєш, пропускаєш річницю весілля…

В.Б.: Квітень!

О.С.: І не квітень, а травень, сонечко!

В.Б.: Травень – це вже ми офіційно зустрічалися. А неофіційна зустріч? Третього?

О.С.: Двадцять четвертого. Ось так ми вже 24 роки разом. Вже не так важливо – у квітні ми зустрілися чи в травні. Весна! Все вирує і все ніби вчора. Звісно, коли Віталік мене поцілував, я зрозуміла: ось воно!

– Це було на сцені?

О.С.: Це сталося під час репетиції вистави «Кандид» за Вольтером. Нас розподілили на ролі Кандида й Кунігунди.

В.Б.: Ні! Перші обійми були у виставі «Криваве весілля» Гарсія Лорки. Ти була в сорочечці такій, грала мою наречену.

О.С.: Це славнозвісна історія, ми вже про неї дуже багато розповідали. А все і справді починалося з «Кривавого весілля». Віталік заїхав у театр на білому коні, такий переможець, впевнений у собі. Мене це трошки дратувало.

В.Б.: І мене, звичайно, трохи «обламали» в трупі, це як в армії «дідівщина». У кожному театрі повинен працювати «казкар»-актор, який грає в казочках, і мені довелося віддати данину цій традиції. Згодом мені дали головну роль у «Кривавому весіллі», де ми грали разом із Адою Роговцевою.

О.С.: Я була нареченою, а мого коханця грав мій перший чоловік Євген Паперний. Незабаром, зігравши цю п’єсу, ми фактично помінялися ролями в житті.

В.Б.: Ольгу неможливо було не помітити! Ще у студентські роки я побачив її у виставі «Дон Жуан», але не наважився підійти – вона була донькою народних артистів. Для мене це було те ж саме, що донька Першого секретаря ЦК КПРС. А потім уже нас поєднало справжнє кохання, музика і праця.

О.С.: Уявіть собі, завдяки Бернстайну і Вольтеру народилося наше почуття. Це невипадково і доленосно: двоє геніїв своїми творами спонукали нас на дивовижні відкриття один одного.

– У вас були дуже успішні й сольні програми. Чому ви припинили виступати в сольних концертах, знімати відеокліпи?

О.С.: Часи не спонукають до того, хоча ми завжди готові, якщо є попит. Ми працюємо в цьому жанрі, єдине, що не так часто з’являємося з концертами в Кіровограді. Думаю, настала потреба щось обновити. Антреприза «Два анекдоти на вечерю» якраз і є альтернативою нашим сольним концертам. Нова вистава – це завжди цікаво глядачам. Антреприза якраз дає можливість побачити те, що обожнюєш. Акторам також приємно творити разом в одному творчому колективі, в якому працюють однодумці. Тут ніхто нікого не підсиджує, не заздрить. Люди збираються за покликом серця і кожен наш вихід на сцену – величезна насолода для акторів.

В.Б.: Під час війни на сході України ми давали концерти у шпиталях, їздили в зону АТО і вдвох з Ольгою, і я разом із музикантами.

– Наскільки мені відомо, Ольга ще віддала свою вишиванку на аукціон, щоб допомогти грошима українській армії.

О.С.: Так, була акція «Народжені у вишиванці». Я віддала свою сорочечку, яку одразу й купили. Для мене це дуже приємна річ – адже ти віддаєш частину своєї енергетики, підтримуючи наших солдатиків, які мерзнуть у донецьких окопах. Гуртуємося разом, підтримуємо всі акції, як можемо, співпрацюємо з волонтерами для допомоги українським воїнам. Так само ми з Віталієм взяли участь у благодійному проекті «Милосердя без кордонів», щоб допомогти постраждалим од війни мирним жителям Донбасу. Віталій об’їздив практично всі госпіталі з гітарою. Живий звук, живе слово підтримують дух людей. Якщо є можливість, приєднуюсь і я.

В.Б.: Ми їздимо з виступами по різних містах України, в тому числі і в зоні бойових дій. Там останні п’ять років не було театру! Люди так охоче йдуть на спектаклі, сидять у залі в верхньому одязі, бо холодно. Але вони прийшли, відірвали від себе копійку, в чомусь собі відмовили. Може, не купили собі їжу чи іграшку дитині. Але вони пішли до театру, купуючи на останні гроші такі розкішні букети квітів. Коли я бачу таких людей, готовий стати перед ними на коліна.

О.С.: Тому ми не розриваємо творчу ниточку, яка дає людям хоч невеликий промінь світла і надії. Виступаємо, спілкуємося, втішаємо й підтримуємо один одного. Ми всі з вами, дорогі наші українці, мої кіровоградці! Цінуйте життя в усіх його проявах.

В.Б.: Я думаю, що кохання і мистецтво нас усіх порятує.

Спілкувалася
Людмила МАКЕЙ