КУЛЬТУРА

«Калиновий спів»: сила фестивалю – в його традиціях

Допоки вся культурна Європа слідкувала за ходом Євробачення-2015, у якому, до слова, через події на сході не брала участі Україна, Кіровоградщина відповіла їй власним традиційним пісенним фестивалем «Калиновий спів». Цьогоріч він, з огляду на ті ж таки трагічні події, що забрали ще одного з кращих синів нашого народу і з яким прощалися саме минулої суботи, пройшов в один конкурсний день –б в неділю. Однак це не завадило організаторам зібрати в одному місці в один час десятки колективів, а тим – продемонструвати свої таланти.

І хоч людей із районів чомусь забули попередити про траур у Кіровограді в суботу й про перенесення основних заходів на неділю, переважна більшість із них ні на що не нарікала, бо, як зізнавалися ті, з ким нам удалося поспілкуватися, «очікують на цю мистецьку подію увесь рік і упускати нагоду взяти в ній участь – то не логічно».

Керівник колективу «Петриківські козаки» з Нової Праги Олександрійського району (котрі зі своїми концертами об’їздили чи не всю Україну, запалюючи публіку бадьорими українськими народними піснями) Олександр Колесник, сказав, що їхній колектив багато років поспіль приїздить на фестиваль «Калиновий спів» і щораз – аби показати себе якнайкраще, навіть тоді, коли не виступають у номінації.

– Вважаю, що це фестиваль єдності, – додає соліст гурту Василь Гейко. – Зважте, сюди приїхало чимало представників з інших областей, що свідчить про рівень заходу, на якому є чому повчитися нашим сусідам. Тож хотілося б, щоб цей фестиваль існував ще довго, як символ єднання, сили духу нашого народу.

Щораз як на свято очікують на «Калиновий спів» і в народному аматорському колективі «Мар'ївчанка» Компаніївського району. Вони учасники фестивалю з 1993 року, і запевняють, що це додає їм натхнення на кілька років наперед.

Життя переконливо доводить появу своєрідних династій, які виростають разом із «Калиновим співом». До таких належить і родина Лойтрів із Малої Виски. Мама Тетяна Миколаївна розповіла, що за час існування цього свята музики і хорового співу непомітно виросла донька Мар‘яна.

– З семи років виступала тут як вокалістка, – ділиться пані Тетяна, – а тепер ужиткове мистецтво стало частиною і її життя. А вишивати і картини, й рушники, і серветки ми обоє навчалися в бабусі.

Мар’яна додає:

– Любов до мистецтва в мене і від мами, і від тата – він у нас також гарно співає, але сьогодні повіз дитячий колектив виступати в Черкаси на конкурс.

Щораз на фестивалі з’являються нові імена. Так, цьогоріч дебютувала вихованка Петрівської дитячої музичної школи Тетяна Ігнатьєва, і відразу посіла друге місце в номінації «Обдаровані діти».

Свідченням того, що на Кіровоградщині не бракує талановитих небайдужих людей, стала і виставка короваїв. Про них варто писати окремі статті, оскільки випікання такого обрядового хліба на нашій землі набуло вже неперевершеної вишуканості, яке невипадково номінувалося як різновид мистецтва. Короваїв, до слова, було близько сотні і жодні два – не схожі між собою.

Таке розмаїття, що спонукало заступника голови облради, в минулому багаторічного працівника сільського господарства Івана Владова зізнатися: фестиваль «Калиновий спів» – для нього справжнє свято.

Заступник голови облдерж-адміністрації Сергій Коваленко зазначив, що фестиваль став ще одним підтвердженням того, що ми не просто населення, що ми – самобутній народ зі своїми традиціями, історією, піснями.

Директор Центру народної творчості, одна із засновниць і організаторів фестивалю Валентина Пращур, пояснила його феномен просто: пісня, хліб, рушник. Це те, що об‘єднує українців.

До численних привітань долучився й віце-прем’єр-міністра В’ячеслав Кириленко, текст його вітальної телеграми зі сцени зачитала директор департаменту культури, туризму та культурної спадщини обл-держадміністрації Валентина Животовська.

Відгримів, відфестивалив «Калиновий спів», укотре продемонструвавши невичерпність народних талантів, але весь день багатьох не полишав неприємний дисонанс від того, що у той час, коли на сході триває війна (хай її хоч тисячі разів називають АТО), а тут – співи і веселощі. Тож ми не змогли оминути нагоди, аби не дізнатися ставлення учасників, а згодом – беззаперечних переможців, володарів гран-прі – артистів «Петриківських козаків» до цього «пікантного» нюансу. Ось їхні думки, так би мовити, без коментраів.

Олександр Колесник:

– Вчора ми сумували разом з усією Кіровоградщиною, яка хоронила свого героя. Сьогодні ж ми демонструємо свої таланти: такі грані життя.

Василь Гейко:

– Важко це пережити, це й наш біль, бо і серед наших знайомих є такі, хто втратив дорогих і близьких людей. Тому вчора була технічна частина виступів, так званий прогон. Однак я переконаний, що сильна нація тоді, коли вона здатна, переживши горе, загартуватися, стати вільнішою. Відомо ж, що агітбригади завжди приїжджали на передову, відволікали вояків від того пекла, в якому хлопці там живуть. А вчора ми сумували…

Лариса РОМАНЮК.
Фото автора