КУЛЬТУРА
Хоч Шевченка багато й не буває, депутати облради вдруге відмовилися назвати бібліотеку його іменем
- Останнє оновлення: 10 червня 2015
Епопея із невдалими спробами перейменувати обласну бібліотеку для дітей імені А. Гайдара на бібліотеку імені Т. Шевченка – це вже, можна сказати, традиція. Не гарна, із знаком мінус.
Дванадцять років тому, коли постало питання про присвоєння імені Євгена Маланюка обласній літературній премії, депутати облради так само впиралися, не наводячи серйозних аргументів, чому не хочуть погодитися з думкою письменників і громадськості. Щоправда, один «аргумент» таки прозвучав з уст представника лівих сил, які свого часу примусили Маланюка, одного з найвідоміших українських поетів, патріота, поневірятися світами. Той «аргумент», на жаль, виявився вирішальним. Депутат-комуніст тоді запитав: «А що зробив цей чоловік для нашої області?». Зрозуміло, що чимось конкретним (наприклад, мільйонами доларів, тоннами гуманітарки) заслуги цієї людини не можна було виміряти, і депутати проголосували проти. Змінили своє ставлення на наступній сесії, і то не стільки тому, що більше дізналися про Євгена Маланюка із опублікованої в обласній газеті розлогої статті професора Леоніда Куценка, скільки спрацював інстинкт самозбереження, адже забороняти поета-вигнанця, як у радянські часи, було вже небезпечно, це могло серйозно попсувати їм репутацію.
Щось подібне відбувається і нині зі згаданою бібліотекою. До запитання про те, що зробив Тарас Григорович персонально для нашої області, ще не дійшло, але може дійти, адже депутатам забракло двох пленарних засідань, аби визначитися, чи гідний Тарас Григорович, щоб дитяча бібліотека носила його ім’я. Тим більше, коли є такі прихильники творчості Гайдара як Микола Ковальчук, колишній активний регіонал, котрий під час першого розгляду питання кричав з трибуни: «Я – Тимур і його команда!». Проти присвоєння імені Шевченка, несподівано для багатьох, був і освітянин, представник «Батьківщини» Ігор Добрянський, і не тільки він.
Знаю, що проти того, щоб на вивісці поміняти Гайдара на Шевченка, і дехто з кіровоградців, котрі активно боролися з комуністичним минулим. На їхню думку, варто було б пошанувати в такий спосіб земляка, гарного дитячого письменника Віктора Близнеця. Кажуть, з цією ідеєю вони виступали ще в дев’яності, коли стало відомо про криваві сторінки з біографії Аркадія Петровича. Не маю нічого проти, але переконаний: пізно, бо питання з перейменуванням перестало вже бути кулуарним, нині ним переймається громадськість, яка підтримує ініціативу щодо присвоєння імені Шевченка. І це не порожні слова, у фойє бібліотеки висить великий плакат, на якому поставили підпис не тільки сотні юних читачів і їхніх батьків, а й чимало людей, непричетних до цієї книгозбірні, то що ж – узяти й проігнорувати їхню позицію?
Але річ не тільки в цьому. Фактично ми є свідками спроби «вчорашніх» узяти реванш, вони добре усвідомлюють, що треба похитнути Шевченка в свідомості людей, і тоді похитнеться все. Здали ж Крим, частину Донбасу…
На недавній сесії знову не набралося голосів, щоб нарешті перейменувати бібліотеку. На присутніх депутатів не вплинули ні слова їхнього колеги Віктора Погрібного про те, що Шевченка багато не буває, ні заклик депутата Анатолія Короткова «не ганьбити Кіровоград і наш Шевченківський квартал». Знову проти були Ігор Добрянський, Микола Ковальчук, а депутат Людмила Давиденко аргументувала свою відмову про підтримання проекту рішення тим, що… вчителі йдуть у відпустку і їм нічим виплатити відпускні.
– Це приклад того, як заговорюється питання і не виконується закон про декомунізацію, – зазначила депутат Ірина Малик. – Мені прикро, що Добрянський, освітянин, відстоює назву бібліотеки імені письменника-вбивці, комунара-більшовика. Ми зганьбимо себе, якщо не повернемося до поіменного голосування і не приймемо рішення.
Не повернулися, бо проголосували тільки 46 депутатів із 51 необхідного. Тобто битва за Шевченка ще триватиме.
Валерій М’ЯТОВИЧ
