КУЛЬТУРА

Чергові «Вересневі самоцвіти» потішилили глядачів талантами і відійшли в історію (ФОТО)

На території державного заповідника-музею Івана Карпенка-Карого (Тобілевича) «Хутір Надія», ніби делікатно стримуючись, природа робила все, щоб саме цього суботнього дня 22 вересня очікуване синоптиками похолодання з дощем не прийшло і не завадило відкриттю сорок восьмого Всеукраїнського фестивалю театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти».

І справді, для сотень людей, залюблених у театр, котрі, за влучним висловом заступника Міністра культури України Юрія Рибачука, приїхали сюди з Дніпра, Ніжина, Маріуполя, Миколаєва, Вінниці ніби до «театральної Мекки України», по-літньому гріло сонечко. На ньому особливо привабливо виблискувало розмаїття виробів численних народних майстрів. Алеями парку серед пізніх троянд, стиглих яблук і  різнобарвної публіки впевнено походжали герої п’єс, яких колись з успіхом грали українські корифеї. В ході «Осіннього книговиру» відомий письменник Олександр Жовна жваво роздавав автографи, пишучи розлогі побажання на щойно виданих книгах. Тут і там, на більших і менших майданчиках лунали народні пісні, йшли вистави, в т.ч. лялькова, у виконанні артистів із Маріуполя та Кропивницького.

Після традиційного покладання квітів до пам’ятника хазяїну колишнього Хутора, а тепер заповідника, Івану Карпенку-Карому, котрий був побратимом по творчому цеху для затребуваного сьогодні Марка Кропивницького, голова Кіровоградської обласної державної адміністрації Сергій Кузьменко, не стримуючи емоцій, висловив своє бачення вирішення питання щодо перейменування області: «На мою думку видатний корифей із задоволенням жив би в місті Кропивницькому, працював в театрі Кропивницького, жив на вулиці Кропивницького у місті Кропивницькому та ще й в Кропивницькій області».

Тим часом, поблизу «Маркових дубів», висаджених особисто Кропивницьким більше сотні років тому, на березі старого ставу працювали за мольбертами відомі художники Андрій Хворост, Анатолій Кімнатний та Андрій Надєждін, намагаючись впіймати кінчиком пензлика останні відблиски краси бабиного літа.

І сам-собою пригадався вірш Максима Рильського, котрий теж доклав чимало зусиль, щоб Хутір Надія не зник, як сотні подібних садиб української духовної аристократії, а продовжував жити:

Ростуть дуби, купають в небі віти,

А навкруги, немов веселі діти,

Дубки та липки зводяться рясні…

Співає молодь молоді пісні –

І, сповнені зичливості й любові,

Дуби над нею шелестять Маркові.

Судячи з радісних голосів дітвори та посмішок дорослих, що цвіли під кронами величних крислатих дубів на фоні театрального дійства, свято удалось на славу.

Федір Шепель, 

фото автора