ПОДІЇ
Олексій Волович: Для Росії краще торгувати і жити у мирі з Україною, ніж воювати
- Останнє оновлення: 18 листопада 2014
Фінальний раунд дуже складних переговорів у форматі Україна-ЄС-Росія, що проходив у Брюсселі 29 і 30 жовтня, як відомо, закінчився підписанням протоколу (передбачає відновлення постачань в Україну російського газу) та доповненням до чинного газового контракту, що регламентує технічні питання постачання і оплати газу в опалювальний період.
Сторони остаточно домовилися про те, що до кінця 2014 року Україна купуватиме газ по 378 дол. за 1 тис. куб. м., а в першому кварталі 2015 – по 365 дол. Зрозуміло, що самостійно, без потужної підтримки Європейського союзу, Україна не змогла б укласти вищезгадану угоду з газовим монстром. Що ж змусило «Газпром» відмовитися від попередніх своїх погроз продавати нам газ дорожче? Відповісти на це запитання ми попросили експерта, колишнього керівника Регіонального філіалу НІСД в Одесі Олексія Воловича.
– Певна «поступливість» представників «Газпрому» очевидно може розглядатися і як наслідок дуже відчутного зниження його доходів у результаті зменшення в нинішньому році споживання російського газу в країнах Європи на рівні 20-25 %, – каже Олексій Олексійович. – До цього слід додати майже п‘ятимісячні втрати газового ринку України, яка купувала найдорожчий газ навіть із урахуванням знижок. За міжнародними стандартами фінансової звітності (МСФЗ) чистий прибуток «Газпрому» скоротився в першому кварталі 2014 року на 41% в порівнянні з аналогічним періодом минулого року. За підсумками першого півріччя 2014 року за російськими стандартами бухгалтерського обліку (РСБО) чистий прибуток «Газпрому» впав на 36 % у порівнянні з аналогічним періодом минулого року. Тому не дивно, що «Газпром» зацікавлений у продажу навіть порівняно невеликих обсягів газу в Україну, яка ще 2-3 роки тому була одним із найбільших його покупців. Крім того, за перший квартал 2014 року операційні витрати «Газпрому» зросли на 15 %.
Втім, не можна виключати, що підписавши 31 жовтня угоду про постачання газу в Україну до березня 2015 року, представники «Газпрому» сподіваються на поступки Євросоюзу в питанні про будівництво «Південного потоку», а також на збільшення обсягів транспортування газу по «Північному потоку» і німецькому газопроводу OPAL. Крім того, вони могли сподіватися і на певну «поблажливість» Арбітражного суду в Стокгольмі при розгляді позову України, що містить вимогу визначити справедливу ринкову ціну на газ і компенсувати переплату з 2009 року у розмірі 6 млрд. дол.
Хотілося б сподіватися, що укладання угоди про постачання російського газу в Україну в умовах неоголошеної війни Росії проти нашої країни свідчить якоюсь мірою про розуміння кремлівськими стратегами того, що з Україною краще торгувати і жити у мирі, ніж воювати. Хотілося б також сподіватися, що під тиском міжнародних санкцій Москва, нарешті, піде на розумні поступки і компроміси в питанні припинення інспірованого нею ж кровопролитного конфлікту на Донбасі.
Коли йдеться про виплату Україною боргів за російський газ, то мимоволі згадуєш про ті збитки на десятки мільярдів доларів, які завдані економіці нашої країни в результаті російської окупації Криму і частини чорноморського шельфу, а також руйнування інфраструктури Донбасу російськими найманцями і терористами. А як можна оцінити життя 4 тисяч убитих і 9 тисяч поранених громадян України і приблизно такої ж кількості громадян Росії в розв'язаній і спонсорованій Москвою безглуздій братовбивчій війні?
Анастасія ЧЕГОЛЯ
