Земляки кажуть, що не звикли бачити його в краватці.
Незвичним цей атрибут ділового стилю є і для самого Миколи Марфули (на знімку), але посада голови Олександрівської районної ради, на яку його обрали торік, зобов’язує дотримуватися таких умовностей як дрес-код. Проте статус керівника району і зайнятість не заважають йому й надалі професійно займатися спортом і підкорювати п’єдестали міжнародних чемпіонатів. Нещодавно він вкотре став чемпіоном світу з гирьового спорту, хоча ще кілька років тому навіть не мріяв про це, і сьогодні точно знає, що в сорок не пізно розпочати спортивну кар’єру і відкривати для себе світ.
Про те, як зі штангіста став гирьовиком, а в сорок років – успішним спортсменом Микола Марфула розповів нашому виданню.
– Пане Миколо, поділіться секретом такого свого спортивного успіху?
– Ну, про спорт я можу довго говорити, тому якщо втомитеся слухати – зупиняйте, – сміється співрозмовник. – На факультеті фізвиховання я займався штангою, хотів стати майстром спорту, але по закінченні університету пішов працювати до сільської школи і далі серйозно займатися цим видом спорту не було можливості. Якось у 2000-му в нас проходила спартакіада серед районів області, і мене попросили виступити за район у змаганнях із гирями. Я тоді показав посередній результат, а молодші і менш фізично розвинені хлопці випередили мене, і це так заділо, що я почав тренуватися. Невдовзі вже брав участь у різного рівня змаганнях. Але хотілося спробувати себе на чемпіонаті України. Вперше потрапив на нього в 2006-му році. Було це в Алушті. Виступив, чесно кажучи, слабенько, бо тренувався сам, без тренера. Але я багато для себе взяв із методики, техніки підготовки, спілкуючись з іншими учасниками. У 2007-му я набрав до секції з гирьового спорту підлітків, із якими й сам удосконалювався. У 2012 році мій вихованець став чемпіоном України серед юніорів. Він показав результат кращий, ніж я, хоча я й вважався для своїх вихованців еталоном. Ставши чемпіоном, він виборов право представляти Україну на чемпіонаті світу в Гамбурзі. Незадовго до цього я теж показав непоганий результат на всеукраїнських змаганнях у Житомирі й також поїхав до Гамбурга, виступав серед дорослих. Там я став сьомим, а мій вихованець другим серед юніорів. Після цього з’явився азарт, і я ще серйозніше взявся готуватися до змагань. У 2013-му я став срібним призером чемпіонату України і знову отримав право виступати на чемпіонаті світу серед ветеранів. Змагання проходили в Греції, я показав третій результат серед дорослих і другий серед ветеранів. Я, можливо, був і гірше готовий, а за рахунок вольових якостей, мабуть, показав кращий результат, бо в спорті важливі не тільки підготовка, а й терпіння та витривалість. От, наприклад, в Узбекистані я так виклався, що після виступу просто «плив» і був не в змозі деякий час звестися на ноги, не було сил. Там я став другим. Після цього виступав у Франції, США. У Штатах, у місті Сан-Дієго, я вперше став чемпіоном серед дорослих і серед ветеранів. Було мені тоді сорок років.
– Як вам удається тримати себе в гарній спортивній формі, тренувати інших та ще й поєднувати це з посадою голови районної ради?
– Складно, але я відчуваю відповідальність перед хлопцями, які вже багато чому встигли навчитися, а тому не можу їх залишити. Щодо підтримки форми, то тренуюся щодня, тричі на тиждень – спеціальна підготовка, в інші дні – кроси, по п’ять кілометрів бігаю, роблю загальні розвиваючі вправи. В середньому займаюся по дві години на добу, а перед чемпіонатами ще більше. Це начебто і силовий вид спорту, але сила там потрібна тільки на початковому етапі, а далі – справа техніки, витривалість.
– Виступаючи за кордоном, ви маєте змогу порівнювати, як там у них і у нас, що корисного можна запозичити?
– Ой, багато чого хотілося б перейняти, а головне – деякі ментальні риси. Там, за кордоном, особливо відчувається, що ми довго жили при Радянському Союзі. Нам треба багато чого змінити в собі, багато що переглянути й переоцінити. Скажімо, в нас ледь не геройством вважається змовчати про чиїсь негідні дії, а там не так, бо там думають про громадянське суспільство. Як на мене, дуже «зручною» країною є США. Можливо, тому що це країна емігрантів, тут все так продумано і передбачено для приїжджих, що сліпий побачить, а глухий почує. Дуже вразило, коли наш товариш намагався дізнатися, в якому номері готелю ми поселилися, з ним ніхто навіть розмовляти не став, бо це конфіденційна інформація. Лише після умовлянь адміністратор готелю подзвонив нам і дав йому слухавку, щоб ми самі сказали, в якому номері знаходимося. А ще кинулося в очі те, що в Америці немає й десятої частини дорожніх знаків, як у нас, дуже часто на перехрестях немає світлофорів, стоять тільки знаки «Стоп», і це не ускладнює, а спрощує рух.
Не можу не згадати й про нашу діаспору, представники якої нас зустрічали з літака. Тільки виходимо – чуємо: «Слава Україні!». Звідки вони дізналися про наш приліт, не знаю, але приділяли нам дуже багато часу й уваги, скрізь безкоштовно возили, організували для нас культурну програму.
– Якої вони думки про ситуацію Україні?
– Вони постійно стежать за подіями у нас, переживають. У парку Бальбоа є український будинок, так у ньому зібрані фотографії всіх героїв Небесної сотні. Мене дуже приємно вразило, що вони там не забувають свою Батьківщину.
Розмовляла Наталя Кривошей
Відкрите практичне заняття, присвячене сучасним напрямам робототехніки та безпілотних технологій, провели в Українській державній льотній академії.
