ПОЛІТИКА

Олександр Поворознюк: Ми зробимо з району маленьку Європу, якщо виборці мене підтримають

Усіх, кому доводиться спілкуватися чи мати справу з керівником агрофірми «П’ятихатська» Олександром Поворознюком, дивують його нестандартні погляди на ту чи іншу проблему, такі ж нестандартні пропозиції щодо їх розв’язання.

За простотою й відкритістю, що кидаються у вічі при зустрічі, – завжди непохитна позиція. А ще всім відомо (і цим мають скористатися виборці Петрівського району!): якщо він дав слово, обов’язково його дотримає. Сам Олександр Григорович вважає, що інакше й не може бути, і вбачає в цьому правилі чи не найголовніший секрет успіхів очолюваного ним господарства. Агрофірму «П'ятихатська» знають у всій країні, тут відбуваються всеукраїнські семінари з питань сучасного ведення сільгоспвиробництва. Тут цінують орендодавців, працівників, ветеранів праці. Ще агрофірма відома тим, що має професійний футбольний клуб «Інгулець» (виступає в другій лізі), а аматорська команда «Інгулець-2» фактично є основою збірної області. У райцентрі господарство збудувало стадіон-красень, і тепер петрівчани мають змогу бачити в себе відомі футбольні колективи з усієї країни. Помітні зміни на краще торкнулися й сіл, де живуть працівники «П'ятихатської». Але треба знати Поворознюка, його це вже не задовольняє, бо переконаний: змінити можна й увесь район. А відтак він іде в районні депутати, щоб впливати на рішення ради, а головне, каже, – щоб не допустити розкрадання бюджетних коштів. Його кандидатуру підтримала партія «Солідарність» – Блок Петра Порошенка. Про все це в інтерв’ю, яке пропонується нижче.

– Олександре Григоровичу, давайте спочатку підіб’ємо підсумок того, що вдалося зробити вам як депутату попередніх скликань.
– Конкретно щось перерахувати важко. Чому? Досі наші депутати діяли, як у тій байці про Лебедя, Рака й Щуку, – всі тягнуть тільки у свій бік, відстоюють лише власні інтереси, ніхто не відстоює інтереси громади. Я вважаю, що порядок і щось буде конкретно зроблено в районі тільки тоді, коли депутати об’єднаються навколо інтересів громади. Звичайно, найкраще було б, аби виборці віддали перевагу нашій політичній силі, тоді ми зможемо гарантувати, що свої обіцянки виконаємо.

– Важко розраховувати, що якась політсила набере абсолютну більшість голосів виборців, а тому, можливо, треба, щоб відповідальнішими були всі депутати. У нас чомусь вважається, що якщо він в опозиції, то не повинен підтримувати рішення, що їх пропонує більшість. Але ж виборці депутатів-опозиціонерів теж чекають тих рішень.

– Це все так, але я вірю, що на цих виборах ми маємо унікальну можливість отримати абсолютну більшість. Мова йде про партію «Солідарність» – Блок Петра Порошенка. Мені відомі настрої людей. Я знаю свій рейтинг, тому я й перший у списку. Я багато зробив для людей, і свято вірю в те, що вони проголосують за мене і, відповідно, за цю політичну силу. І ми візьмемо на себе відповідальність і за дороги, і за воду, і за все.

– Які проблеми району вважаєте першочерговими?

– Таких проблем кілька. Почну з доріг. Дороги – це лице району, яке говорить багато про що – про стан економіки, про ефективність влади, про корупцію. Чому до нас неохоче йдуть зарубіжні інвестори? Бо вони бачать, які в нас дороги й здогадуються, в чому причина. Скажімо, в Петровому кілька років не можуть полагодити міст, що додає людям чимало незручностей, це ж стосується й багатьох доріг району. У той же час у нас проводяться тендери, виділяються кошти. Кажуть, що тих коштів не вистачає, але ж і їх крадуть! Минулого року ми не стали чекати й своїми силами відремонтували дорожнє покриття від Олександро-Мар'ївки до Ганнівки. Закупили асфальт і поклали його. Зрозуміло, що зробили не супер-трасу, але ям немає, їдете по рівній дорозі. Хіба так не можуть зробити інші? Крім доріг, потрібно вирішувати питання якості питної води в райцентрі. Через несправність каналізації й відстійника стічні води фактично потрапляють у питну воду. Маємо такий собі замкнений цикл, якого не повинно бути.

– Але ж це потребує значних коштів, які навряд чи знайдуться в спонсорів. Де шукати кошти?

– У бюджеті. Там на кожного українця коштів у десять разів більше, ніж до них доходить. Проблема одна – перестати красти. І все! Хто не знає, як освоюються бюджети? Візьміть будь-який кошторис і ви побачите вражаючі розбіжності між цінами на ринку й тими, за якими закуповуються товари, послуги. Скажімо, я будую собі будинок, і мені будівельники називають одні розцінки. Зовсім інші розцінки фігурують, коли йдеться про закупівлю товарів і послуг за бюджетні кошти. Чому? Бо прийнято так: тільки щось робиться з бюджету – десять-двадцять відсотків повертаються чиновнику. Пригадую повідомлення про те, що для армії закупили солярку по двадцять дев’ять гривень за літр, тоді як вона коштувала тринадцять гривень.

 Зрозуміло. Тоді скажіть, будь ласка, як плануєте боротися з корупцією? Депутати можуть це робити? Їм це під силу?

– Відповідаю: якщо тільки за мене проголосує більшість, я тут порядки наведу. Я з Ганнівки зробив маленьку Європу, зроблю і з району. Просто мені треба туди дійти. Якщо я ще й очолю бюджетну комісію, все буде зовсім по-іншому. Я хочу, щоб я, як депутат, був ні від кого незалежний.

– Навряд, чи знайдеться якась людина, яка скаже, що ви хочете бути ближче до бюджету, щоб вигадати щось і для себе. Всім відомо, що ви фінансово самодостатній, ваше господарство одне з найміцніших в області. І це для вас великий плюс. Залишається переконати виборців, що ви не претендуватимете на бюджетні кошти, що ваше бажання взяти під контроль раціональне використання бюджетних коштів продиктоване їхніми інтересами.

– Повірте: якщо ми не допустимо «відкатів», коштів вистачатиме на все – на дороги, на водогін, на дитячі садки. Трохи не вистачатиме – складуться господарства. Просто треба об’єднатися, мати в райраді більшість.

– Ви називаєте село Ганнівку Маленькою Європою. Які там проблеми були раніше?

– Коли мене обрали керівником господарства, не було за що купити двадцять літрів солярки, щоб забезпечити ферму водою. Дехто радив пустити під ніж корів. Якось викрутилися. Але ж я бачив, що багато залежить і від сільської ради, і тому на чергових місцевих виборах вирішив обиратися на сільського голову. Люди мене не підтримали, вирішивши, що я маю й далі розвивати господарство. І чим це обернулося? За наступні чотири роки в селах цієї ради нічого не було зроблено. Сьогодні про добробут жителів ми дбаємо разом із сільською радою, сільським головою Ніною Цапенко. За кошти місцевого бюджету будуємо спортивні і дитячі майданчики, чимало робимо для поліпшення благоустрою, зокрема, налагодили освітлення майже на всіх вулицях. Кошти на це були й раніше, виникає питання: куди ж вони дівалися? Все ми робимо разом із сільською радою: вона купила за бюджетні кошти дитячий майданчик – ми поставили огорожу; вона купила для кладовища огорожу – ми дали цемент, щебінь, робітників виділили. Ми капітально відремонтували клуб й безкоштовно передали його на баланс сільради. Село змінилося, ось чому я кажу, що із Ганнівки ми зробили маленьку Європу. Те саме ми зробимо з району, якщо виборці мене підтримають, і якщо в раді нас буде більшість. Даю двісті відсотків.

– Ви кажете, що цього разу є шанс мати більшість у раді. Звідки така впевненість?

– Знаєте, я маю багато однодумців. І нас об’єднує одна мета – змінити життя в районі, створити нормальні умови для всіх, хто тут живе. Це нам під силу. Мої однодумці – крупні сільгоспвиробники. Ми об’єдналися в одну команду, з якою можна гори перевертати. Потрібне тільки одне – щоб люди за нас проголосували. Щоб ми ні від кого, крім виборців, не залежали. Бо з нашою бюрократією, яка звикла тільки палиці в колеса ставити, нічого не вийде.

– Всі мають дотримуватися закону…

– Закон один – перестати красти з бюджету. Все.

– Виборців чи не в першу чергу цікавить, чи зростуть їхні доходи, чи матимуть вони роботу. Ви маєте свій рецепт подолання безробіття?

– Я не здивую вас, сказавши, що маю? Так ось. Цей рецепт дуже простий, і знаєте, у чому він полягає? Треба прибрати службу зайнятості або ж серйозно її реформувати. Хіба це для когось є секретом, що людина стає на облік в центр зайнятості, отримує якісь кошти і, як правило, ще десь неофіційно підробляє. Ми щомісяця подаємо в центр заявку, які нам потрібні фахівці, до нас направляють людину, а вона каже: «Олександре Григоровичу, розпишіться, що я вам не підходжу, і я пішов». Запитую, чому так. Відповідає: «А мені краще офіційно не працювати». А тепер візьмемо Америку. Я був у Чикаго. Там, коли людина приходить на біржу праці, їй дають на день приблизно сорок доларів. Цього вистачає, щоб проїхати в громадському транспорті в пошуках роботи. Не на харчування й розваги видаються сорок доларів, а саме на пошук роботи. Якщо протягом місяця не знайшов – бувай здоров. А в нас місяцями й роками «доять» державу, починаючи з народних депутатів, яких не обрали на новий термін, і закінчуючи підсобним робітником, якого скоротили або ж звільнили за угодою сторін, хоч треба було звільнити його за статтею.
– Але ж треба створювати робочі місця. Коли згортається виробниц-тво, закриваються малий і середній бізнес, знайти роботу не легко. Як ви бачите розвиток продуктивних сил району?

– Треба розвивати переробну промисловість. Це завдання я ставлю й перед собою. Я не хочу брати більше землі в оренду, хоч пропозиції такі надходять постійно. Я зрозумів, що треба поглиблювати переробку, не продавати сировину, а готову продукцію. Я хочу мати свою торгову марку. Для цього будую цехи, придбав уже пакувальний апарат за півтора мільйона гривень тощо. Переробка дає більше, ніж нарощування банку землі. Чим більше землі – тим більше її стає безконтрольною. До неї просто руки не доходять. І якщо район включиться в переробку, з’являться сотні, а то й тисячі додаткових робочих місць. Іншого для нашого аграрного району годі й вигадати. До слова, мої колеги-сільгоспвиробники теж ідуть цим шляхом.

– Олександре Григоровичу, гадаю, цим інтерв’ю ви відповіли на запитання виборців, які могли бути в них до вас. Залишається закликати, щоб усі 25 жовтня прийшли й проголосували.

– Іншого просто не дано. Якщо хтось думає, що від його голосу нічого не залежить, він помиляється. Виборець теж несе відповідальність за той стан справ, що маємо в районі, бо він обирає депутатів, бере участь у формуванні влади.

Валерій М’ЯТОВИЧ