ПОЛІТИКА

Якщо боротися з корупцією, то не обов‘язково на цьому піаритися

Наприкінці березня на інформаційному порталі «Стоп корупції» з‘явилося «сенсаційне» повідомлення під гучним заголовком «Кіровоградські активісти взялися за екс-голову РДА, який привласнив чуже майно». Там ідеться про те, що «колишній голова Новоархангельської РДА, екс-«регіонал» Василь Бугаєнко привласнив майно місцевої жительки».

Про це активістам «Стоп корупції» та «Комітету по боротьбі з коруп-цією в органах державної влади та правоохоронних органах» розповіла сама «місцева жителька», потерпіла Лілія Химчак, зазначивши, що не може повернути своє майно попри рішення суду.
Її підтримав керівник кіровоградського осередку «Стоп корупції» Андрій Максюта, який на минулорічних виборах міського голови посів 11 місце. «На сьогоднішній день, – прокоментував він подію, – виконавча служба Новоархангельського району не виконує рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 19.01.2016 року, що постановив витребувати у Василя Бугаєнка та повернути Лілії Химчак пилораму. За майже два роки, щоб відстояти і повернути свою власність, жінка пройшла всі інстанції судової системи і наразі вимушена оббивати пороги чиновників районних структур судової влади та виконавчої служби».
У цьому повідомленні викликають сумнів відразу кілька моментів. Перший із них: чому активісти, звинувачуючи Василя Бугаєнка, не поцікавилися його думкою; другий: чи така вже бідна жінка, ця Лілія Хичак, як зазначається в повідомленні; третій: яка потреба доповнювати повідомлення колективним портретом активістів організації «Стоп корупції» (знімок – угорі)?

Чи не криється в цьому суть і самої публікації, і затіяної акції? Схоже, хлопцям потрібна реклама (наприклад, на випадок майбутніх виборів), ось і скористалися таким сприятливим випадком.

Я б не брався за цю замітку, якби повідомлення на сайті «Стоп корупції» не нагадало мені про Бугаєнка з іншого приводу. Під час виборчої кампанії минулого року шанована мною газета «З перших уст» опублікувала з цим чоловіком сенсаційне, як на мене, інтерв‘ю. Ось що, зокрема, сказав тоді Василь Васильович: «Була домовленість про надання Євросоюзом великих інвестицій у сільське господарство району. Якби її реалізували, змогли б відкрити додатково понад три тисячі робочих місць. Спочатку це співпадало з планами влади, але потім Ларін (тодішній голова облдержадміністрації. – Авт.) подумав, що краще ту землю, яку планувалося задіяти в проекті, забрати під свій контроль. Примусили керівників господарств продати свої підприємства. Це близько двадцяти тисяч гектарів, нині їх обробляє одна фірма. Зрозуміло, що тоді я не міг погодитися з таким поворотом подій і пішов до Ларіна. Запитав, навіщо нищити те, що може привести в район серйозні інвестиції, забезпечити людей роботою. Він мені сказав: «Це не твоя справа». Я йому: «Як не моя? Давайте домовимося: поки я голова райдержадміністрації, жодних лівих інвесторів». Він: «Ти ще тут не командував. Не хочеш працювати – то йди». Я подумав, що не дадуть здійснити задумане, й написав заяву, щоб не підводити людей».

Ось такий він «регіонал». До речі, вперше головою райдержадміністрації В. Бугаєнка призначив президент Ющенко, в 2010 перепризначив Янукович. А ще – наведені вище слова Василя Васильовича не спростував згаданий Ларін, і це є зайвим свідченням, що все сказане – правда.

Телефоную Бугаєнку й прошу розказати, з чого почався конфлікт.

– Кілька років тому до мене звернулася Химчак, – каже Василь Васильович. – Просила допомогти знайти приміщення, де б вона поставила свою пилораму. Обіцяла вчасно розраховуватися за оренду. Я переговорив з керівником підприємства «Інтер-Центр» Чернявським, той погодився надати приміщення, але запропонував укласти договір оренди через агрофірму «Деметра», яка може забезпечити охорону. Химчак погодилася. Через деякий час Чернявський телефонує мені і каже, що Химчак не сплачує оренду. Я переговорив з нею один раз, потім другий – без толку. А перед тим вона позичила в мене одинадцять тисяч гривень, потім сто десять тисяч гривень. Сказала, що поверне з відсотками, але я й досі не отримав від неї ні гривні.

Виникло питання оплати використаної електроенергії. Керівник «Інтер-Центру» знову до мене з претензіями: плати сам, бо ти ж її рекомендував. Я поїхав до Химчак і кажу: «Давай ключі – закриємо пилораму». Домовилися: погасить борг за електроенергію, працюватиме далі. Вона розрахувалася за електроенергію, я повернув ключі, але через деякий час вона сказала, що я забрав її пилораму.

Куди ж поділася пилорама? Василь Васильович припускає, що її забрали за борги. Справа в тому, каже він, що Химчак напозичала близько двох мільйонів гривень. Винна підприємцям з Черкас, Сміли, Умані. Щоб знати, що це за людина, він наводить такий факт:

– Коли я працював у Смілі головою адміністрації, вона приїхала туди, знайшла підприємця, який торгує лісом. Сказала йому: я знаю Бугаєнка, він може поручитися за мене. Їй віддали без попередньої оплати дуба більш як на п’ятдесят тисяч гривень. Телефонує мені теща того підприємця – очолювала місцеву спілку ветеранів – й запитує, чи я знаю таку-то й таку – нібито вона сказала їм, що пилорама її стоїть у мого родича, і попросила ліс без попередньої оплати. Я кажу тій жінці: «Терміново наздоганяйте й забирайте, бо ви не дочекаєтеся грошей – вона всьому Новоархангельському району вже винна».
Далі починається ще цікавіше, розповідає Бугаєнко. Коли він зажадав повернення позичених коштів, Химчак звернулася до суду, аби той витребував у нього пилораму й повернув їй. Новоархангельський районний суд відмовив у задоволенні позову. З його рішенням не погодився апеляційний суд і тепер справа перебуває на розгляді у Вищому спеціалізованому суді, який і має поставити в ній останню крапку. Якою вона буде, гадаю, не має значення, головне – щоб ґрунтувалася на реальних фактах і чинному законодавстві.

Виникає запитання: а при чому тут громадські організації, які хочуть боротися з корупцією? Маємо ж справу з чисто майновим спором, який вирішується не на акціях протесту, а в суді. Тим більше, що не може в даному випадку йти мова й про корупцію, бо Василь Бугаєнко не є чиновником.
Мимоволі чомусь згадується «Собаче серце» Михайла Булгакова: «Мы, управление дома, пришли к вам после общего собрания жильцов нашего дома, на котором стоял вопрос об уплотнении квартир дома». Хто не сміявся, слухаючи ці слова з екрана телевізора чи читаючи безсмертну повість? Та ось яка штука: сцена, що відбулася у квартирі професора Преображенського після жовтневого перевороту майже сто років тому, нині видається не такою вже й смішною. Бо, виявляється, «домовые комитеты» не зникли разом із більшовиками. Вони перебирають на себе управління, вказують, хто має очолювати ту чи іншу структуру, називають винних. І все це робиться нібито заради справедливості, щасливого майбутнього всього українського народу.
Утім краще не скажеш, як написав класик. Цитую продовження діалогу:

– Кто на ком стоял? – крикнул Филипп Филиппович, – потрудитесь излагать ваши мысли яснее.
– Вопрос стоял об уплотнении.
– Довольно! Я понял! Вам известно, что постановлением 12 сего августа моя квартира освобождена от каких бы то ни было уплотнений и переселений?
– Известно, – ответил Швондер,– но общее собрание, рассмотрев ваш вопрос, пришло к заключению, что в общем и целом вы занимаете чрезмерную площадь. Совершенно чрезмерную. Вы один живете в семи комнатах...

Борис КУРГАНСЬКИЙ