ПОЛІТИКА

Про порядок денний освітньої політики в Україні: як змінювалися пріоритети партій

Зазвичай словосполучення «порядок денний» вживається більшістю з нас для позначення переліку питань, які розглядаються під час засідань, зустрічей, зборів колективу тощо.

Однак назване словосполучення може також вживатися в інших ситуаціях. Для прикладу, коли мова йде не про певні моменти в житті організацій, а про творення державної політики. В останньому випадку словосполучення «порядок денний» буде мати інше значення. Воно використовується для позначення переліку актуальних суспільних проблем. 

Творення державної політики в будь-якій сфері суспільного життя починається зі встановлення порядку денного. В ході останнього відбувається визначення переліку суспільних проблем, яким приділять увагу творці державної політики. Характер і результати даного процесу відображають розподіл влади між різноманітними акторами та задають шляхи розвитку суспільства. 

Формування, динаміка та встановлення порядку денного освітньої політики в Україні не ставали предметом систематичної уваги зі сторони громадськості, політиків та дослідників. Відповідно, можна констатувати відсутність емпіричної інформації, яка б дала змогу відповісти на ряд питань. Для прикладу, які проблеми освітньої сфери потрапляють в поле уваги партій, політичних лідерів, медіа та інститутів влади? Як змінювалися пріоритети названих акторів щодо проблем освіти впродовж часу? Хто встановлює порядок денний освітньої політики в Україні?

Сучасна західна політична наука має приклади досліджень подібної тематики. Однак в центрі їхньої уваги переважно знаходилися емпіричні реалії інших країн і такі сфери державної політики, як: економіка, громадянські права, охорона здоров’я, атомна енергетика тощо. До характерних рис даних досліджень відноситься наступне. По-перше, встановлення фактів, а не формулювання ціннісних суджень. Тобто, з’ясування яким є порядок денний державної політики, а не яким він повинен бути. По-друге, чітке формулювання принципів, на основі яких проводився збір та аналіз даних. Завдяки цьому стає можливою оцінка достовірності отриманих результатів та реалізація даних дослідницьких проектів іншими вченими.

Запропонований увазі читача матеріал є результатом пошуку відповідей на поставлені вище питання стосовно порядку денного освітньої політики. В першій частині матеріалу (тобто поточній) мова йтиме про те, яким проблемам освіти приділяли увагу політичні партії та як змінювалися їхні пріоритети впродовж часу.

Політичні партії є одним із декількох акторів, залучених до творення державної політики. Їхня участь в даному процесі є найбільш помітною саме на стадії встановлення порядку денного. Виступаючи проміжною ланкою між громадянами та державою, політичні партії сприяють потраплянню одних суспільних проблем на порядки денні громадськості й інститутів влади та утриманню поза їхніми межами інших. Суспільні обставини, які сприймаються як проблеми, зазвичай породжують втрати для одних груп та вигоди для інших. Відповідно, має місце боротьба між різними групами з приводу змісту порядку денного державної політики в тій чи іншій сфері.

В західній політичній науці загальноприйнятим способом виявлення розподілу уваги партій між суспільними проблемами є аналіз їхніх передвиборних програм. В залежності від мети дослідження може з’ясовуватися як проста наявність уваги до конкретної проблеми, так і її ступінь.

Для виявлення розподілу уваги партій між проблемами освіти автор, опираючись на структуру закону України «Про освіту» від 23.05.1991, створив кодувальну схему, яка складається з 67 широких проблемних категорій. До розгляду було взято саме наявність, а не ступінь уваги до проблеми в освітній сфері з боку конкретної партії. Всього було проаналізовано 178 передвиборних програм партій, які брали участь в парламентських виборах з 1998 по 2014 рік.

Агрегування зібраних даних дозволило з’ясувати декілька речей. По-перше, наявність поділу проблем освіти на ключові та неключові. До ключових відносяться проблеми, які є предметом уваги на кожних виборах. Решта проблем, що не є ключовими, з’являються та зникають з передвиборних програм з різною частотою. По-друге, динаміку в рівні та пріоритетах уваги до ключових проблем освіти з боку партій впродовж часу. Відповідні дані представлено нижче в таблиці 1. У цілях порівняння показники подано у відсотках. 

Отже, аналіз даних, наведених в таблиці, дозволяє виділити ряд тенденцій у зміні уваги партій до ключових проблем освіти в Україні. Перша тенденція, а саме, зростання уваги, спостерігається по відношенню до такої проблемної категорії, як «відповідність освіти держстандартам». Друга – слабке зростання уваги, стосується наступних проблемних категорій: «рівність в здобутті освіти», «зв'язок з історією, культурою тощо», «мова освіти», «матеріально-технічна база закладів освіти». Третя – майже без зміни уваги, відноситься до таких проблемних категорій, як: «зміст, обсяг і рівень освіти» та «права пед. та пед.-наук. працівників». Четверта – слабке падіння уваги, спостерігається по відношенню до такої проблемної категорії як «доступність освіти». П’ята – падіння уваги, відноситься до сукупності проблемних категорій, а саме: «безкоштовна освіта», «державна політика в освіті», «права вихованців, учнів тощо», «гарантії держави пед. та пед.-наук. працівникам» та «фінансово-господарська діяльність закладів освіти».

Василь Кулик,

викладач кафедри філософії, політології та міжнародних відносин

ЦДПУ ім. В. Винниченка