ПОЛІТИКА

Володимир Панченко: Ми з випробувань виходимо сильнішими

Сьогодні, 23 серпня, у Кропивницькому відбулися урочистості з нагоди Дня Державного прапора України. 

Разом із представниками влади, партійних та політичних організацій, творчих та трудових колективів  до пам’ятника Тарасу Шевченку прийшов один із тих, хто ще в 1991 році був причетним до підняття синьо-жовтого прапора України над Верховною Радою, письменник, літературознавець, член ініціативної групи «Першого грудня» професор Володимир Панченко.

Свою промову Володимир Євгенович розпочав «із кількох слів про історію».

Чому 23 серпня ми святкуємо цей день – День Державного прапора України? Найпростіша відповідь така: тому що 23 серпня 2004 року Президент України підписав відповідний указ, яким було визначено саме цей день як свято Державного прапора України.

«Очевидно, є логіка й у тому, що цей день «торкається» Дня незалежності України. Хоча, якщо брати до уваги хроніку подій 1991 року, то вперше над куполом Верховної ради  жовто-блакитний було піднято 4 вересня, вже після прийняття Акту про незалежність. І я пам’ятаю цей день, коли народні депутати зусібіч тиснули на голову Верховної Ради Леоніда Кравчука: «Треба підняти над куполом Верховної Ради синьо-жовтий прапор! Треба підняти на куполом Верховної Ради синьо-жовтий прапор! Треба підняти на куполом Верховної Ради синьо-жовтий прапор!» І Леонід Макарович дав команду: підняти прапор. А там у цей момент ще висів прапор УРСР.  Недовго над куполом майоріли відразу два прапори, як знак переходу однієї фази історії до іншої.

Але я хотів би, щоб усі ми пам’ятали і про інший дуже важливий день в історії українського Державного прапора. Це день 24 липня 1990 року. 16 липня було прийнято «Декларацію про суверенітет України». Через тиждень над Києвом біля міської ради на флагштоку було вперше після 1920 року піднято синьо-жовтий прапор. То була неймовірна драматургія історії. Президія Київської міської ради, де порівну було комуністів і представників демократичного блоку, була на деякий час заблокована. І тоді Олександр Мосіюк, знаючи, що кворуму у раді немає, а на Хрещатику зібралося  із сотня тисяч людей і від Софійської площі сотні людей уже несуть величезне синьо-жовте знамено, яке було освячене митрополитом Володимиром Романюком, а натовп усе скандував: «Синьо-жовтий прапор! Синьо-жовтий прапор! Синьо-жовтий прапор!», а в президії кворуму немає… І тоді Олександр Мосіюк узяв на себе відповідальність, і було прийнято протокольне рішення про підняття синьо-жовтого прапора. Це була та ситуація, коли дуже важливо комусь узяти на себе відповідальність.

І прапор було піднято. Цей день, 24 липня 1990 року, коли ще була УРСР, коли ще не розпався Радянський Союз і діяла компартія, цей день особливий, і він має не менші історичні підстави для того, щоб вважатися Днем Державного українського прапора – прапора, який є символом нашої нації, нашої держави.А символи мають колосальне смислове навантаження. В них зосереджена й сконцентрована така величезна  енергія історії, що можна говорити, що це пам'ять про предків, пам'ять про боротьбу, пам'ять про героїв, пам'ять про жертв. Через це за прапор інколи й помирають, коли цього вимагає історія і ті обставини, які історія нам пропонує. Але ми з випробувань виходимо сильнішими. І цього разу ми вийдемо сильнішими.

Історію треба знати. Я не так давно брав участь в одній із зустрічей із Президентом України і говорив про це. Навіть запропонував, щоб державні службовці, котрі приходять на посади,  проходили атестацію на знання української історії. Бо нещодавно міністр оборони України мене здивував фразою: «І хто б міг подумати, що Росія на нас нападе?». Річ у тім, що багато хто так думав. Історики, публіцисти про це писали, а військові експерти в першу чергу мали знати, хто на нас може напасти. Тож, треба знати свою історію, вона дає відповіді на багато питань.

Слово прапор є в кожній мові. Тільки звучить воно по-різному. Цікаво, що в іспанській воно звучить, як «бандерас». Тож, якщо громадяни України – люди свого прапора,  то ми в певному сенсі всі бандерівці. 

Дорогі бандерівці, я вітаю всіх нас зі святом українського Державного прапора», – сказав Володимир Панченко.

Батько і син, учасники АТО, підняли на флагшток великий прапор України, а сотні маленьких і таких же кольорів повітряних кульок учасники зібрання тримали в руках.

Попередньо на честь свята живі квіти лягли до меморіальних дощок відомому борцю за незалежність України В’ячеславу Чорноволу та учаснику Революції Гідності Герою України Віктору Чміленку, а також до підніжжя імпровізованому меморіальному знаку Героям Майдану та пам’ятника Тарасові Шевченку.