18серпня2018

ГОЛОВНА ПОЛІТИКА Іранський майдан: внутрішні та зовнішні чинники

ПОЛІТИКА

Іранський майдан: внутрішні та зовнішні чинники

28-го грудня  в  Ірані  розпочалися масові  протестні  виступи, які відразу  охопили  велику  кількість міст і  селищ  країни. Але  вже  3-го січня вони пішли  на спад і згодом  так  само  швидко  закінчилися,  як  і почалися.

протестувальники 2Найбільш  активно  в  експертних колах сьогодні обговорюється питання щодо причин і рушійних  сил  нинішнього  масового  протестного  руху в Ірані,  про  можливість  виникнення  якого донедавна нічого не віщувало. У 1979 році в результаті дійсно  всенародної  революції  до влади  прийшли  клерикальні  політичні  сили  і  в країні  був  створений  теократичний,  за  майже  40  років  існування  якого   з’явилося  два  покоління  іранців, життя  яких  було  організоване  в  усіх  сферах   відповідно  до  постулатів  Ісламу. Як це не дивно звучить по відношенню до теократичного суспільства, проте, на нашу думку, Іран є відносно демократичною близькосхідною країною, в якій представники різних політичних сил і громадських організацій  доволі  часто  влаштовують  пікети  і  масові протестні демонстрації проти уряду, виступаючи в основному з економічними вимогами. В іранському Інтернеті вже давно ведуться бурхливі дискусії щодо шляхів розвитку іранського суспільства. На наш  погляд, теократичний  режим  в Ірані  довів  свою здатність еволюціонувати в напрямку демократії під тиском громадянського суспільства, вплив і роль якого в іранському суспільстві  постійно зростають. 

Нинішні  протестні  демонстрації  в Ірані мають як внутрішні, так і зовнішні чинники. Стосовно  внутрішніх чинників, то однією з причин нинішніх протестів є зниження життєвого рівня незаможного населення країни: зростання цін, безробіття, інфляція, низькі зарплати і пенсії. Падіння цін на нафту протягом кількох останніх років істотно знизило надходження до держбюджету на 2018 рік, в якому передбачено скорочення субсидій малозабезпеченим громадянам.  За деякими даними, близько 20 млн.  іранців, що становить четверту  частину  населення   від   82 мільйонів осіб,   сьогодні перебувають за межею бідності. Зняття санкцій ООН проти Ірану у січні 2016 роки після укладення угоди щодо іранської ядерної програми між Заходом та Іраном  у липні  2015  року поки що не привело до помітного пожвавлення економіки. З липня 2015 року по липень 2017 року безробіття зросло з 10,8% до 12,6%. Інфляція у листопаді 2017 року склала 9,6%. Водночас зростання  ВВП у 2016  році  становило  6.6%.  В усякому  разі  економічні  проблеми  і рівень життя  в Україні  набагато  гірші, ніж  в Ірані,  який  посідає  одне  з  перших місць у  світі  за запасами і  видобутком  нафти і газу. Взагалі Іран –соціальна держава, яка надає адресну допомогу бідним  верствам  населення  за допомогою субсидій, через фіксовані ціни на базові продовольчі продукти, а також розвиває  інфраструктуру, особливо в провінції. 

За даними інформаційного порталу «GoToRoad», за рівнем життя (сукупність показників по економіці, освіті, медицині, рівню громадянських свобод і політичних прав, безпеки особистості та  іншими показниками) станом на 2016 рік Іран зайняв 118-е місце між Єгиптом і Зімбабве в списку 149 країн, останнє місце в якому зайняв Ємен. (Для порівняння: Україна  посіла 108-е місце між Єгиптом і Сенегалом; Росія - 95-е місце між Непалом і Молдовою).

На ситуацію в країні впливають і демографічні зміни, в результаті яких згідно з переписом 2011 роки діти і молодь у віці до 34 років становила 64,2%, в той час як покоління іранців старше 50 років, серед яких відзначається найбільша підтримка теократичного режиму, складає всього 16, 5% населення країни. Природно, що протестні настрої властиві значній  частині іранської молоді, знайомої з Інтернетом і відповідно із західним способом життя і ліберальними поглядами.   Зважаючи на те, що  економічний  стан  навіть бідного населення  не такий вже й страшний, досить швидко  протестувальники перейшли від економічних вимог до політичних, вимагаючи звільнити політв'язнів, покласти край свавіллю поліції і спецслужб, припинити участь Ірану в конфліктах в Ємені, Сирії та Іраку. Демонстранти скандували: «Не в Газі, не в Лівані, я живу в Ірані!», засуджували російсько-іранську співпрацю в Сирії. Були також зафіксовані поодинокі  вимоги  змінити державний лад в країні, замінивши ісламську республіку на світську. Деякі демонстранти  навіть закликали до  повернення  в Ірані монархії  і нащадків  35-го і останнього шахиншаха (імператора)  Мухаммеда Рези Пехлеві, скинутого в результаті ісламської революції 1979 року. 

Протестувальників відкрито підтримали  «шахбану» (імператриця) Фарах  і її син Реза Кір, які з 1979 році перебувають в екзилі в Парижі  і Вашингтоні. 57-річний «спадкоємець престолу» Реза Пехлеві закликав іранських силовиків приєднатися до протестних акцій і  «дистанціюватися  від  репресивних  елементів  режиму». На підтримку протестувальників  виступила заборонена владою Комуністична партія Ірану. Отже, досить широкий діапазон вимог  і  гасел  протестувальників  свідчить про те,  що  вони представляють  увесь  спектр існуючих  в  Ірані  політичних  сил, як легальних, так  і нелегальних, тому  немає підстав  виділяти якусь окрему політичну силу  як  лідера і  організатора нинішнього протестного руху в Ірані. 

Хасан РуханіЗаворушення відбувалися у багатьох містах, проте вони були розрізнені і не скоординовані між собою. До того ж, як зазначають багато експертів, в нинішньому протестному русі відсутні яскраві і харизматичні лідери, немає єдиної опозиції, єдиного протестного центру, тому цей  рух  з самого початку  був приречений  на згасання.  Арабські  ЗМІ повідомляють про  арешт за підтримку антиурядових протестів колишнього президента країни Махмуда Ахмадінеджада, якого  звинувачують  у  «розпалюванні заворушень». З  іранських  джерел  стало  відомо, що   його  не  арештовували  проте  він перебуває під домашнім арештом. На думку  багатьох експертів, останні протестні демонстрації в основному є відображенням боротьби консерваторів проти уряду реформаторів на чолі з нинішнім  президентом Хасаном Рухані. Та обставина, що  на президентських  виборах  у  2013  і 2017 роках  Х. Рухані  переміг у  першому  турі,  при  цьому  набравши  на виборах 2017  року 58% голосів,   на 8%  більше, ніж у 2013 році, свідчить про те, що  більшість іранців  підтримує   уряд реформаторів  на  чолі  з  Х. Рухані, а не  консерваторів.  Х. Рухані вважає, що недавні іранські протести були спрямовані головним чином проти консервативних сил, які протистоять його планам з розширення індивідуальних свобод і міжнародної розрядки навколо країни. Перед президентськими виборами у червні 2013 року Х. Рухані пообіцяв підготувати «хартію з прав людини», розвинути  економіку та поліпшити стосунки з країнами Заходу.  В  межах  його першої  каденції  це йому  частково  вдалося  здійснити.  Очевидно  в другій  його президентській каденції, яка  почалася   у травні  2017  року,  йому  вдасться  зробити  значно  більше  на  цьому  напрямку.  

До внутрішніх чинників  слід також віднести  й  іранський  наркобізнес.  Зважаючи на  те, що   кордон Ірану  з   Афганістаном  становить 900 км,  Іран  давно став  транзитним каналом для збуту афганського героїну до Європи. При цьому обсяги транзиту  наркотиків  постійно зростають. Якщо  у 2001 році  виробництво  опіуму  в Афганістані  становило 200 тон,  то  у 2016  році  вже  9 тис. тон. Але зважаючи на те, що  в Ірані за деякими неофіційними даними  нараховується   близько  8  млн. наркозалежних, то і сам Іран  є  значним  ринком збуту  наркотиків. Щороку  на  боротьбу з  наркобізнесом уряд Ірану витрачає майже 1 млрд. дол. За офіційними даними у боротьбі  з  наркобізнесом  вже загинуло  понад 4 тисячі іранських правоохоронців, значно більше, ніж загинуло  іранських  військових в Іраку і Сирії. Звісно, що рішуча боротьбу іранської влади з  наркобізнесом не  влаштовує  десятки тисяч  нелегальних наркоділків, тому  частину  своїх  величезних  доходів вони  витрачають  на  організацію антиурядових  акцій. 

Алі ХаменеїСеред  зовнішніх  чинників  найбільший  вплив  на  ситуацію в  країні  має традиційний  тиск з боку США та  Ізраїлю,  а також  хронічна конфронтація  із  Саудівською  Аравією, з  якою  Іран  практично  веде  проксі-війни  на території  Сирії і Ємену. 2 січня верховний лідер Ірану аятолла Алі Хаменеї звинуватив «ворогів Ірану» в організації акцій протестів і заворушень по всій країні, які, за його словами,  «використовували різні інструменти, в тому числі гроші, зброю, щоб створити проблеми для Ісламської Республіки». 4 січня Генеральний прокурор Ірану Мохаммад Монтазері заявив про прагнення США здійснити в Ірані «лівійський сценарій», для реалізації якого в ЦРУ нібито був створений спеціальний підрозділ за  участю спецслужб США, Ізраїлю та Саудівської Аравії,   яким  керує відомий «аятола» Майк, він же «чорний принц» Майкл  Д'Андреа. Звісно, з  початком   протестних  демонстрацій в Ірані   деякі  ЗМІ в  США, Ізраїлі, КСА та  інших  країнах  почали вести  проти Ірану гібридні  інформаційно-психологічні підривні операції, героїзуючи  протестувальників і демонізуючи  іранський  режим. Проте, на  нашу думку,  участь іноземної агентури (американської, саудівської, ізраїльської) в організації   останніх заворушень в  Ірані  якщо й була, то на  досить низькому  рівні, який не був вирішальним. 

Скоріше всього, що  США, КСА  та   Ізраїль  не мали в Ірані  настільки  потужної розгалуженої  агентурної  мережі, щоб  впливати на  перебіг демонстрацій в напрямку  їх  переростання  в повстання проти  правлячого режиму  з  метою  його повалення.  Схоже, що сам факт початку демонстрацій став для розвідок і агентури   цих країн повною несподіванкою.  Президент США Д.Трамп вважає протести в Ірані закономірними, оскільки «іранська влада краде  гроші людей і витрачає   їх на терористичну діяльність, схоже, що іранці більше не мають наміру з цим миритися». Представники Білого Дому заявляли, що в Ірані відбувається «справжнє народне повстання проти правлячого клерикальному режиму», але на мою  думку,  адміністрація Д. Трампа видає бажане за дійсне. На наш погляд, ніякого реального «всенародного повстання» в Ірані не було і немає, оскільки  воно  практично закінчилося ще 5-го січня. 

У ставленні  до  протестних демонстрацій в Ірані європейські лідери виявляють значно більшу стриманість, ніж американські політики. Так, президент Франції Еммануель Макрон заявив, що, хоча міжнародне співтовариство і має посилити тиск на Тегеран, однак неприпустимо переривати діалог з іранською стороною або тим більше  вибудовувати «вісь зла» з його участю. Міністр закордонних справ ФРН Зігмар Габріель заявив, що «Берлін не підтримує американську оцінку протестів і виступає проти спроб маніпулювання питаннями, пов'язаними з внутрішніми конфліктами в Ірані».

провладна демонстрація 2Слід віддати належне  іранським  силовим  структурам  у тому,  що під  час демонстрацій  протесту  вони  утримувались  від  застосування  надмірної  сили для їх  розгону. Так,  у ході сутичок  між демонстрантами і  поліцією загинуло  більше  20  осіб,  але ж за деякими даними, майже  половина  із  них  були  силовики.  З іншого боку, відбувалися й проурядові демонстрації, учасники  яких  засуджували  протестувальників за їх насильницькі дії,  руйнування і спалення інфраструктури – магазинів, офісів, автомобілів. Звісно, проурядові  демонстрації  були  значно масштабніші  і організованіші,  ніж  спонтанні  демонстрації  протестувальників, оскільки  в підготовці   проурядових демонстрацій безперечно брали участь певні урядові  структури  і  спецслужби  Ірану. І в цьому  немає нічого дивного,  оскільки  влада  у  будь-якій  країні  дбає  передусім  про  своє  самозбереження.  Всього в акціях протесту проти чинного керівництва Ірану за різними  оцінками  взяли  участь  від 15 до 45 тисяч осіб. Можливо ці дані дещо занижені, але навіть якщо протестувальників  по всій  країні  було  кілька мільйонів, то це все ж  невелика частина від усього 82-мільйонного населення Ірану. 

Таким чином,  «новорічні протестні  феєрверки»  свідчать про те, що в Ірані  з’явилася поки що  несистемна політично активна частина населення, готова до вуличних протестів з будь-якої нагоди. За деякими спостереженнями, більшість притямних протестувальників закликали не до повалення існуючого державного  устрою,  а до  його виправлення  і  вдосконалення,  шляхом  «заміни поганих  урядовців на  хороших». 

Цим  іранський   протестний  рух   дещо  нагадує  українські  майдани.  Схоже,  поки що  активісти  іранського протестного руху  не здатні сформувати   спільну стратегію  для  об’єднання  різних  політичних  сил задля  досягнення  однієї  мети. Проте так чи  інакше, іранська політично активна  громадськість  почала  усвідомлювати свою силу і наступного разу вона напевно  діятиме  більш організовано і цілеспрямовано. Проте  важливо щоб іранський громадянський  рух   не  став  інструментом,   з  одного боку,  для   різних  авантюристичних політичних  сил і політиків   у реалізації  їх  корпоративних  і особистих  інтересів  у боротьбі за   владу,   а з  іншого – для   зовнішніх  сил  в їх  підривних  акціях  проти  суверенітету  і територіальної  цілісності  іранської  держави.  

Видається, що  іранське  керівництво  також  має зробити  належні  висновки  з  недавніх   протестних  виступів.  Головний  висновок, на наш  погляд, має  полягати в усвідомленні того  факту,  що  іранська  нація  більше  не  буде  покірно   сприймати  всі   недоліки і  прорахунки  існуючої  влади, тому  влада  має  вчитися  передбачати  «вузькі  місця» у  своїй  діяльності,  бути більш  відкритою і прозорою  для  народу  і вести  постійний діалог  з  народом. Іранська  влада  має  усвідомити,  що  відтепер  політично  активна частина  населення  буде  збільшуватися, ставати більш організованою  і для  неї  більше не  існуватиме  беззаперечно  авторитетних  вождів,  месій і поводирів. Оскільки  сила  будь-якої  нації  у її єдності, тому  напевно  іранська влада  посилить  свою  діяльність на цьому  напряму.

протестувальникОтже,  життєздатність і ефективність іранської  влади, а також  єдність іранського суспільства  відтепер залежатиме від  здатності  влади  робити висновки, адекватно сприймати критику  іранської  громади  і  відповідно корегувати свою діяльність. Впевнений, що  попри нинішні  політичні й економічні  проблеми та   зовнішній тиск, Іран незабаром вийде на магістральний шлях  свого  успішного  і  всебічного  розвитку  і займе  належне  йому  місце  серед  країн  світової  спільноти. До того ж  завдяки  величезним запасам  нафти і газу Іран  має потужну економічну базу для свого розвитку і задоволення  матеріальних та духовних потреб  молодої  іранської  нації, яка  має  велику і древню історію,  що  сягає в ІІІ тисячоліття до н.е.                                                                      

Олексій Волович, кандидат історичних наук.

10 січня 2017 р.