ПОЛІТИКА

Відповідаючи на польський закон

Верховна Рада України 242-ма голосами проголосувала за Заяву у зв'язку з ухваленням Сеймом і Сенатом Республіки Польща змін до закону ро Інститут національної пам'яті, який значно розширює повноваження  у справі розслідування «злочинів, вчинених проти польського народу та його доброго імені».

У ньому передбачені покарання за «пропаганду бандерівської ідеології» та заперечення провини українських націоналістів перед поляками під час Другої світової війни. А також формулювання "польські табори" щодо нацистських таборів на території Польщі і твердження про те, що Польща теж несе відповідальність за Голокост. Прийняття даного закону вже піддалося жорсткій критиці з боку США, Ізраїлю та Євросоюзу, оскільки певні його положення засвідчують крайню позицію радикальних націоналістів. Але, очевидно, як і у всякому законі, у ньому не все однозначно.

Верховна Рада прийняла постанову спокійно, зважено, аргументовано. В ній, зокрема, говориться:  «Ми повинні пам’ятати і передавати прийдешнім поколінням правду про дійсні, а не вирвані з загального контексту причини, які призвели до кровопролиття між нашими народами в роки Другої світової війни та в інші періоди нашої історії і які мали трагічні наслідки для наших народів. Незаперечним є те, що як у минулому, так і сьогодні розпалювання конфліктів між традиційно дружніми українським і польським народами лежить в інтересах спільних ворогів нашої державності і суверенітету, якими були нацистський і комуністичний режими, а сьогодні – російський агресор і окупант».

Українська сторона заявила, що не збирається вдаватися до симетричних чи якихось інших заходів у відповідь на польський закон.

Мені, як і українському загалу (хіба що є винятки) текст польського закону не знайомий, відомі лише акценти, які він розставляє. З окремими, думаю, важко не погодитися. Зокрема із запереченням словосполучення «польські табори» чи вини польського народу в трагедії Голокосту. Не держава Польща будувала Освенцим, Майданек, Треблінку. І не польський народ знищував євреїв – їх разом із німцями розстрілювали молодчики із «Синьої поліції» –  колаборантських підрозділів, створених фашистами на окупованій території Польщі. Ці покидьки, так само, як і поліцаї в Україні,  брали участь в арештах, депортаціях і розстрілах не тільки євреїв, а й своїх етнічних співвітчизників. Україна за них відповідальності також не несе. Хоч декому цього й хочеться. Характерний приклад -  її вже  хочуть зробити чи не головним винуватцем Голокосту. 

Пропонований Меморіал у Бабиному Яру намагаються звести як пропагандистський антиукраїнський центр. Група істориків, об’єднаних навколо цієї ідеї  і фінансованих російськими олігархами Павлом Фуксом, Германом Ханом і Михайлом Фрідманом, запропонувала «Загальний вигляд наративу Меморіалу Бабин Яр». Колишній дисидент, співпрезидент Асоціації єврейських громад України Йосиф Зісельс з приводу цього наративу – головної  смислової лінії Меморіалу, сказав: «Створюється ілюзія, що Україна була центром Голокосту. Але Україна ніколи не була центром Голокосту. Нацистська Німеччина була центром Голокосту. І не можна так зсувати цей центр на терени України». На території України справді загинуло дуже багато євреїв. Але не в Українській державі, її тоді ще не було. І, до речі, українці серед праведників світу – четверті за кількістю. А в Бабиному Яру також  розстрілювали не тільки євреїв".

Не було під час минулої війни і такої держави, як Польща. Був її уряд в екзилі і була окупована територія Польщі, перейменована на Генерал-губернаторство. Країна Польща не відповідає за дії нацистів на її  землі і зрадників польського народу. А от стосовно того, що згідно з прийнятим у Варшаві законом передбачено кримінальне покарання за висловлювання  про причетність поляків до Голокосту, що це вже зайве, бо ті ж «сині поліцаї», колаборанти були таки поляками. Хоча це вже більше лінгвіністичні тонкощі.

У наших ЗМІ закон про польський Інститут національної пам’яті через передбачені покарання за «бандерівську ідеологію» називають ще “антибандерівським». До Степана Бандери і вояків УПА у поляків – особливий «пієтет». Їм не подобається, що Московський проспект у Києві перейменовано на честь Бандери, як  ми оцінюємо визвольний рух (в тому числі й від поляків) на теренах Західної України. Звичайно, полякам може не подобатися, що Бандера наказав виконати вирок трибуналу ОУН міністру внутрішніх справ Перацькому. Але ж скількох українців відправив на той світ цей міністр, котрий очолював каральні акції проти них під час політики «пацифікації». І так можна до безкінечності виставляти рахунки один одному, однак це не тільки не продуктивно, а й небезпечно для обох народів та обох держав. Тим більше, що це завжди – як у минулому, так і зараз – тільки на руку Москві. Що ж до «бандерівської ідеології», то суть її чітко було викладено в програмному документі УПА «Хто такі бандерівці і за що вони борються»: «Усі народи, в тому числі російський і польський народи, ми цінуємо у поважаємо і прагнемо до тісної дружби і співпраці з ними. Ми ненавидимо лише ті імперіалістичні сили, котрі нас поневолюють чи хочуть поневолити, тільки проти них ми боремося. Ми, українські націоналісти – також не імперіалісти. Незалежну українську державу ми хочемо побудувати тільки на українських етнографічних землях, тобто на землях, на яких у більшості живе український народ. Ми не зазіхаємо ні на найменший клаптик чужої території. Ми проти всякого імперіалізму – проти поневолення в будь-якій формі одного народу іншим, проти імперіалістичних воєн і захоплень, проти багатонаціональних імперій. Ми за якнайповніше здійснення ідей вільних національних держав усіх народів світу». 

І все – крапка. Верховна Рада гідно відповіла на недружній крок сусідньої Польщі, подальша робота, зокрема з врегулювання відносин, – тепер справа політиків, а з об’єктивної оцінки минувшини – істориків. Нам своє робить. І не забувати слова відомого політичного діяча: «Не так страшні московські воші, як українські гниди». 

Останніх, на жаль, у нашій молодій державі ще вистачає. У тому числі і в парламенті, де вони то підписують «Звернення депутатів від Партії регіонів і КПУ до депутатів польського Сейму» з проханням визнати Волинську трагедію геноцидом щодо польського населення, то голосують проти постанови Верховної Ради, про яку йдеться, чи законів на підтримку обороноздатності країни. А з екранів, котрі належать їхнім ляльководам, майже відверто заперечують історичне право українців мати свою державу і, власне, взагалі бути українцями.
Чи не занадто привільно вони себе почувають?

Броніслав КУМАНСЬКИЙ