15листопада2018

ГОЛОВНА ПОЛІТИКА На п’ять років у табори – за листи до редакції «Піонерської правди»

ПОЛІТИКА

На п’ять років у табори – за листи до редакції «Піонерської правди»

repre

Серед жителів Кіровоградського району, яких репресували за політику, значиться грузьківський шестикласник

repre2

З 2007 року кожного травня у третю неділю Україна вшановує жертв політичних репресій. Це робиться задля привернення уваги суспільства до трагічних подій в українській історії, утвердження нетерпимості до насильства проти людства.  

Число жертв політичних репресій в Україні радянського періоду –  неймовірне. Деякі дослідники стверджують, що у 1920-х – 1980-х роках у зв'язку з політичними звинуваченнями було арештовано майже півтора мільйона людей. Частину їх розстріляно, частину відправлено в тюрми, в заслання, в психіатричні заклади. Політичний терор вразив усі верстви українського населення: науковців, партійних і державних чиновників, військових, священиків, діячів культури, робітників, селянство. Особливо жорстокими були репресії, які чинилися сталінським режимом до Другої світової війни. Приміром, у 1937 – 1938 роках (відомих як період Великого терору) в Україні за політичними звинуваченнями засуджено 197 617 тисяч громадян, з них до страти – 122 237. Більшу частину цих вироків ухвалено не судовими, а каральними органами. Їхні моторошні назви – «особлива нарада при колегії ДПУ УРСР», «трійка УНКВС» – зустрічаємо і в розділі книги  «Реабілітовані історією. Кіровоградська область» (Кіровоград, «Антураж А», 2008), де йдеться про Кіровоградський район. Серед жертв репресій там значаться і жителі Катеринівки, Обознівки, Олексіївки, Володимирівки, Лісного, Осикуватого, Грузького, і вихідці з цих сіл. Їх реабілітовано через кілька десятиліть (головним чином у 1980 – 1990 роках) як засуджених за сфабрикованими справами.

Наприклад, у грудні 1937-го трійка УНКВС Миколаївської області засудила до 10 років ув'язнення у виправно-трудових таборах 41-літнього Гната Демидовича Волощенка, який працював чорноробочим у кар’єрі вогнетривких глин у Катеринівці. Йому згадали те, що у громадянську воював на боці Нестора Махна.

Дмитра Семеновича Безлатного, який працював у тих же катеринівських копальнях рахівником, у лютому 1938-го арештували за таким звинуваченнями: служив у царській жандармерії, працював секретарем в денікінській сторожі, в петлюрівській варті, сприяв повстанським загонам Завгороднього і Гулого  входив до куркульського угруповання, агітував людей проти колгоспного ладу. У квітні того ж року трійка УНКВС засудила 52-літнього Безлатного до розстрілу. Вирок виконано у травні.

Тієї ж весни за схожим звинуваченням стратили 47-річного обознівця Максима Семеновича Безлатного, фельдшера лікувально-трудової колонії, – мабуть, він доводився Дмитру Безлатному рідним братом.  

У 35 років загинув Прокіп Максимович Гришин, який до арешту працював різноробочим у кар’єрі в Катеринівці.  Його страчено за таким звинуваченням: перебував у повстанському загоні Гулого, потім агітував земляків проти радянської влади.  Юрія Охрімовича  Смиченка (народився 1895 року в Обознівці, трудився у кар’єрі в Катеринівці) розстріляли 1938-го, звинувативши в контрреволюційній діяльності. У лютому 1930-го 51-літнього грузьківського хлібороба  Семена Гавриловича Амбросьєва вислали на три роки на Північ – за агітацію проти колективізації та здачі зерна державі. До трьох років ув'язнення в концтаборі засудили у грудні 1932-го 36-літнього Герасима Онисимовича Баранова, хлібороба-одноосібника з того ж Грузького, – за «зв’язок з церковниками». На такий же термін відправили в концтабір 27-літнього грузьківця Івана Свиридовича Баранова, у схованці на подвір'ї якого у січні 1933-го представники влади виявили 12 пудів жита. Поставили у вину селянину і антирадянську пропаганду, маючи на увазі його слова:  «Коли б усі комуністи повісились разом зі Сталіним, краще б жилося». Гаврилові Федоровичу Барбанову (народився 1889 року у Грузькому, працював  сторожем на хлібозаводі в Кіровограді) перед тим, як відправити на 10 років у табори, інкримінували контрреволюційну діяльність. Мовляв, їздив у польське консульство. Семена Амвросійовича Білецького з того ж Грузького більшовицька влада карала двічі. Першого разу – розкуркулила у 1929 році, вислала на Північ. У тридцятих роках Семен, утікши із заслання, влаштувався в Кіровограді, час від часу навідувався у рідне село. Там він і попався на крамолі – казав землякам: «Доки терпітимете колгосп?». Другим вироком, ухваленим 1937 року, Білецького засуджено до розстрілу.  Його земляк Мирон Іванович Булацел теж утік із заслання, теж знайшов роботу в Кіровограді і теж навідувався у Грузьке. 1937 року 57-літньому чоловіку поставили в вину антиколгоспну діяльність і відправили у табори на 8 років.

Грузьківець Сергій Іванович Ботеза 1932 року, коли більшовицька влада влаштувала в Україні голод, дозволяв собі критичні висловлювання в її бік. За це його засудили до ув'язнення в таборах на 3 роки.  

Антирадянську агітацію інкримінували 1937 року й 39-літньому Григорію Григоровичу Бойченку з Володимирівки (покарання – 10 років таборів), й 41-літньому Володимиру Степановичу Чмихуну з Водяного (його теж засудили до 10 років ув'язнення). Значаться у книзі «Реабілітовані історією» й безпідставно репресовані Тарас Демидович Бойко з Олексіївки, Клим Кіндратович Вітриченко з Обознівки, грузьківці Іван Михайлович Волинець, Іван Григорович Гержов (виступав за збереження церкви), Іван Остапович Мамалига (звинувачений у плануванні терактів проти комуністів), Марко Нестерович Мамалига, Василь Гаврилович Жосан (вихваляв дореволюційне життя),  володимирівці Павло Філонович Грабовський, Микола Іванович Грабовський, виходець з Лісного Микита Назарович Срібний (називав партію спілкою злиднів і безпритульних), виходець з Обознівки Антон Андріянович Шульга (йому інкримінували «співчуття до ворогів народу Троцького і Муралова, з якими начебто знався у громадянську війну»)...

Коли на СРСР напала Німеччина, радянська влада не припинила репресій проти свого народу. Свідчення цьому – вирок Кіровоградського обласного суду від 12 липня 1941 року стосовно грузьківського шестикласника Івана Гінкула. Згідно з документом, частково опублікованим у згаданій вище книзі, комсомолець Гінкул надсилав у редакції газет «Комуніст» і «Піонерська правда» анонімні листи, у яких «у різкій формі зводив наклепи на життя трудящих в СРСР». Наприклад, писав: «Ленін обманув усіх людей, а Сталін продовжує...» «Пухлі люди їдуть за тисячу кілометрів продавати речі, щоб борошна по 10 рублів за кіло купити. А Сталіну добре, він ситий, він хліб продає Німеччині. Якби став фашизм, нам би краще жилося. Хай пропаде СРСР!». Івана Гінкула засудили до 5 років ув'язнення у виправно-трудових таборах.  

Після вигнання німецьких загарбників у немилість до радянської влади потрапило багато людей, яким довелося жити в окупації. Чимало з них стали жертвами сфабрикованих звинувачень. Наприклад, неписьменну жительку Грузького, яка   в окупацію працювала прибиральницею у німців, звинуватили ледь не в націонал-соціалізмі (нібито зберігала удома портрет Гітлера).  За це їй призначили «перевиховання» у таборах протягом 5 років.

А жительку Обознівки запроторили туди ж на 3 роки за «поширення антирадянських листівок». Виявляється, вона у травні 1944-го, аби купити хліба, продавала курцям (на самокрутки) німецькі листівки, в яких надруковано заклики до співпраці. У вироку зазначається, що вона цими листівками й розтоплювала пічку.   Цих жінок реабілітовано. Як реабілітовано й, приміром, вихідця з Грузького, котрий у під час окупації працював у Карлівській МТС (його у вересні 1944 року було засуджено до 10 років ув'язнення у таборах).

Вічна пам'ять усім жертвам антинародного режиму!

Підготував Іван КІНДРАТЕНКО