Знаковою подією минулого тижня став приїзд до Кіровограда мовознавця, доктора філологічних наук, професора, академіка АН України – фахівця у галузі соціолінгвістики, історії української літературної мови, стилістики та ономастики Лариси Масенко та її лекція «Від мовного Майдану до Революції Гідності».
Почалося все з того, наголосила директор художнього музею Тетяна Ткаченко, що спочатку Лариса Терентіївна зініціювала виставку творів покійного чоловіка художника, скульптора, медальєра Андрія Німенка з нагоди його 90-річчя від дня народження. А згодом пристала на пропозицію музейників провести зустріч з місцевою інтелігенцією.
Пояснивши, що останні два десятиліття її вузький фах – соціолінгвістика, яка змогла нормально розвиватися лише в незалежній Україні, лектор зупинилася на мовних огріхах великої політики, що й призвели, на її переконання, до війни.
– Зараз часто можна почути, що питання мови не на часі, мовляв, війна, тож займатися слід нею. Я з цим не можу погодитися, – наголосила Л. Масенко (на знімку). – Нещодавно читала інтерв’ю Оксани Забужко з міністром культури В’ячеславом Кириленком, де вона сказала, що якби у нас протягом останніх 23 років була послідовна і продумана мовна політика, то й війни у нас не було б на сході і Крим би не був окупований. Я з нею цілком погоджуюся.
Державницької мовної політики в Україні не було, немає її й сьогодні.
– Сотні років Російська імперія робила все для зрощування українців з росіянами, таку ж політику проводив згодом і комуністичний режим, – каже науковець.
Говорячи про культурне піднесенні 20-х років, коли з’явилися прекрасні письменники й геніальні режисери (зокрема, О. Довженко – входить до десятки найкращих режисерів світу), Л. Масенко зазначила, що той стрімкий розвиток культури загрожував від’єднанням України від імперії, й комуністичний режим, аби не допустити цього, пішов на страшний злочин, – виморив голодом мільйони селян. То було нечувано, коли держава здійснила геноцид свого населення. Недаремно Сталін у Книзі рекордів Гіннеса в рубриці «Масові вбивці» посідає перше місце.
Попри небачені втрати, в роки так званої відлиги українська нація знову продемонструвала свій величезний потенціал. Одна з ідей шістдесятників – повернути спадщину 20-х років. Але їх також жорстоко репресували. Стус не повернувся з таборів, Світличний повернувся інвалідом.
Однак уже і в новітні часи, констатує пані професор, Україна не мала достатньо при владі справжньої україноцентричної еліти, тому на мовні питання і в незалежній державі не звертали належної уваги.
– Теоретично ж повернути українську мову й розширити її побутування в Україні дуже легко, – робить висновок людина, котра вивчає питання впливу мови на суспільство протягом десятків років. – Можна брати приклад із Балтійських країн. Держава давно вже мала б утвердити державний статус української – жодна інша не може претендувати на цей статус, оскільки в Україні понад
70 відсотків населення визнають себе українцями. Ми маємо будувати не багатонаціональну, а національну державу, де етнічне ядро становлять українці, а національні меншини мають і шанувати, і знати українську мову.
Усім країнам, де ще збережено двомовність, як, скажімо в Бельгії, пророкують розпад на мовному грунті –
це висновок учених.
– Українці володіють двома мовами. Кожен соціолінгвіст у такому випадку скаже, що це – ніяка не гармонійна двомовність, – продовжує Лариса Терентіївна. – Це стан нестійкої рівноваги. Якщо в державному управлінні використовуються дві мови, то одна з них – обов’язково надлишкова. Має бути єдина. Варіантів більше немає: або перемагає одна з двох мов, або країна розпадається за мовною ознакою.
Крим – єдина українська територія, де українці становили меншість, на Донбасі ж, як і на решті території, переважали українці.
– Значна частина українців Донбасу вважала рідною мовою російську, – зазначила
Л. Масенко. – Ця частина – абсолютно байдужа. Це їхні представники заявляють: «Нам байдуже, хто переможе в цій війні». Там багато таких. Це результат того, що та територія повністю була ізольована від інформаційного простору Києва, натомість його інформаційно окупувала Росія. Відтак спочатку Росія виграла в нас мовну війну, а тепер це перейшло в гарячу фазу.
Неабияк підіграє нашому східному сусідові не лише закон Ківалова-Колісниченка, а й державне телебачення. Науковець вважає, що треба заборонити двомовність ведучих телеканалів, бо такого в жодній країні світу немає. Завжди перемагає та мова, яка переважає у ЗМІ.
Все це свідчить про те, що мовне питання далеко не другорядне, не можна відкладати його вирішення до «кращих часів».
Лариса РОМАНЮК
Відкрите практичне заняття, присвячене сучасним напрямам робототехніки та безпілотних технологій, провели в Українській державній льотній академії.
