ІСТОРІЯ

Валентин Собчук: На території області є пам'ятки не гірші від єгипетських пірамід

Минулого тижня, після деякої паузи, центральні телеканали знову заговорили про унікальні археологічні пам’ятки Кіровоградської області.

Востаннє такий інформаційний ажіотаж був у 2012-му, коли на території найбільшого в центральній Європі трипільського поселення в селі Небелівка Новоархангельського району учасники україно-британської археологічної експедиції знайшли залишки стародавнього храму. До цього світова наука не підозрювала про те, що трипільці ще шість тисяч років тому також мали свої культові споруди. Цього разу йшлося про тисячолітню статую половецької баби (на знімку), яку жителі Клинців Кіровоградського району сприймали за гранітну брилу, поки їхній односелець Ігор Кірьякулов не розгледів у ній історичну пам’ятку і не підняв на ноги чиновників, науковців, журналістів. Ось що кіровоградські археологи, доцент кафедри суспільних наук та документознавства КНТУ Микола Тупчієнко та керівник науково-дослідного підприємства «Археолог» Валентин Собчук, сказали нашому виданню про клинцівську знахідку.

– З того, що я побачив, схиляюся до думки, що це саме половецька баба середнього середньовіччя, – каже Микола Петрович. – Орієнтовно це 11-13 століття нашої ери. Що мене змусило так думати? Це загальна округлість цієї
скульптури, характерна для таких пам’яток, виділений опуклий живіт, опущені вниз руки – це також одна з рис половецьких баб. Як правило, давні кочівники використовували м’які матеріали – вапняки і піщаники, що давало можливість деталізувати скульптурні обриси до елементів одягу й навіть вишивки, головних уборів. Тут головного убору немає, але пояс, зачіска, овал обличчя з тюркськими рисами дають підстави вважати, що це саме половецька баба. Її особливість полягає в тому, що вона зроблена з такого твердого матеріалу як граніт, а тому інструменти зі сталі, які використовувалися в той період, дали можливість тільки схематично проробити руки, трикутник обличчя, виділені широкі скули. Також тут бачимо не просто овал обличчя, як у скіфських баб, а й обриси головного убору, але не деталізованого.

Ці статуї пов’язують із родовими культами. Смерть часто переводила людей в очах рідних у статус небожителів, а то й богів, які мали силу допомагати. Відомі такі культові місця, жертовники, де були викладені каменем доріжки і могли стояти кілька таких скульптур, характерних для степу.

На місці знахідки також є ще кілька каменів, але, поки не проведено розкопки, складно сказати, чи це жертовник, чи тільки одна статуя. Можливо, старообрядці, які тут поселилися згодом, сприйняли це як язичницький об’єкт і зруйнували, але зазвичай християни намагалися нищити язичницькі ідоли, відбиваючи голову. Чому вони цього не зробили, складно сказати. Можливо, бабу було перевезено сюди в більш пізні часи.

Валентин Собчук не вважає, що «клинцівська довгожителька» є сенсацією на кшталт трипільського храму, але має важливе значення для збереження культурної та історичної спадщини нашого краю.

– Ця скульптура справді автентична, вона відповідає добі середньовіччя, – каже археолог. – Не можу сказати, що ми не бачили нічого подібного раніше. Але добрим є вже те, що ця баба не зникла безвісти, як дві баби в Ульяновському районі кілька років тому. Їхня доля сьогодні невідома. Це при тому, що одна з них належала до скіфського періоду і могла б доповнити колекцію скіфських баб обласного краєзнавчого музею, що налічує шість статуй і є найбільшою в Україні. Ні національний, ні жоден інший обласний музей такої колекції не мають. Вона могла б бути сьомою в ній, але не склалося. Тому мене радує те, що в даному випадку так не сталося, що знайшлися небайдужі люди, і цю статую ми не втратили.

Прикро те, що маючи на території області першорядні археологічні пам’ятки, ми їх недостатньо популяризуємо. Ми маємо пам’ятки не гірші від єгипетських пірамід. Це і найдавніше золото, також знайдене в Небелівці, і поселення учасників троянської війни, сабатинівська культура, і те ж найбільше стародавнє трипільське поселення Європи. А як можна цінувати і охороняти те, про що практично ніхто нічого не знає? Тому так і виходить, що безцінні артефакти потрапляють в приватні колекції або роками на них ніхто не звертає уваги, як у випадку з клинцівською бабою.

Наталя Кривошей