Вперше ім’я лікаря Марії Плахотіної (на знімку) як хранителя пам’яті історії Єлисаветграда-Зінов’євська-Кірового-Кіровограда багато років тому почув від краєзнавця Олександ-ра Чуднова та письменника Володимира Панченка. Згодом воно потрапило мені на очі, коли вивчав кримінальну справу радянських каральних органів на відомого земляка, письменника-літературознавця Павла Негретова. Виявляється, від насильницького вивозу з окупованого Кіровограда до гітлерівської Німеччини його врятувала саме лікар Плахотіна. Але від Воркути не врятував ніхто…
Тому, коли довідався, що галерея «Єлисаветград» в особі Миколи Цуканова, Сергія Каракуліна та Ольги Краснопольської підготували та видали книгу спогадів Марії Плахотіної «Про людей, про час і про себе», з цікавістю гортав її сторінки…
Спогади охоплюють практично все двадцяте століття: від доби Російської імперії, Радянського Союзу і до незалежної України. Це надзвичайно цінне джерело не тільки для тих, хто займається вивченням історії охорони здоров’я нашого міста (подробиці біографії Натана Ширмана), зокрема, України, в цілому (чого варті лише сторінки, присвячені Дніпропетровському медінституту, Васильківській трудовій психіатричній колонії чи довоєнному минулому добре відомої зараз Феофанії!), але й для краєзнавців, котрі цікавляться багатьма іншими подіями та іменами, пов’язаними з Приінгуллям минулого століття. У спогадах є вражаючі розповіді про роки Голодоморів (людоїдство), репресій («родич моєї мами, націоналіст Грищенко, був на обліку ЧК») та окупації Кіровограда («фашисти убили всіх психічнохворих у селищі Новому»).
Чіпка пам’ять та регулярне фіксування побаченого людиною з широким кругозором дозволили живо розповісти про побут та заняття населення (не лише рідні) старого міста й довколишніх українських сіл (Сасівка з її хатами мазанками). Транспорт, торгівля, лікарні, аптеки, приватні й громадські бібліотеки, духовні та навчальні заклади (у Зінов’євському педагогічному технікумі в 1924-25 роках «багато із студентів ходили у вишитих українських костюмах та розмовляли українською мовою»); повсякденне мирне життя дворів, населених українцями, євреями, росіянами… Особливо цікаво читати про роки навчання в Громадській жіночій гімназії (тепер – одне з приміщень педуніверситету). Про те, наприклад, як французьку мову «викладала м-м Лангемак, мати відомого в наступні роки спеціаліста з ракетобудування». Як після повалення самодержавства, в гімназії почала викладати українську мову «Кияшко – молода, яскрава, гарна жінка». Як в гімназії та поза нею автор зустрічалася з Таєю Яновською й іншими родичами відомого письменника Юрія Яновського.
Цікаво було читати й про засновника місцевої скаутської організації, згодом і шостої школи міста Андрія Петровича Феоктистова. Оскільки ще в дев’яності мені вдалося оприлюднити зміст кримінальної справи на репресовану комуністами анархістку Ольгу Рейсер, котра на початку двад-цятих у Єлисаветграді поруч займалася згаданою благородною справою.
Що вже говорити про спогади щодо знаного педагога і вченого Василя Івановича Харцієва! Адже ім’я цього учня Потебні, як соціально небезпечної людини неодноразово зустрічається на пожовклих сторінках справ ЧК-ГПУ двадцятих-тридцятих років минулого століття. Зокрема, як засновника Зінов’євського науково-краєзнавчого товариства 1926 року. Марія Сергіївна дуже тепло розповідає про одного зі своїх учителів.
А чи можна без хвилювання читати про її зустрічі на вулицях та культурних осередках нашого міста з майбутніми геніями: поетом Асею (Арсенієм) Тарковським, музикантом Генріхом Нейгаузом, співаком Володимиром Канделакі…
Додамо, що днями галерея «Єлисаветгард» презентувала кропивничанам це унікальне видання.
Федір ШЕПЕЛЬ
Відкрите практичне заняття, присвячене сучасним напрямам робототехніки та безпілотних технологій, провели в Українській державній льотній академії.
