ІСТОРІЯ

Їм судилося трагічне життя

Хто такі Тиміш та Розанда, чиї портрети знайдено на Кіровоградщині? Звернемось до найновіших історичних досліджень. Зокрема, до книги професора Національного університету Києво-Могилянська академія о.Юрія Мицика «Тиміш та Юрій Хмельницькі», де, з посиланням на перевірені історичні джерела, розповідається, що старший син уславленого гетьмана Богдана-Зиновія Хмельницького та Ганни (Гафії) Сомко Тиміш (в тогочасних документах також згадується як Тимофій, Тимошко, Тимошек, Томиш) народився у 1632 році. На обличчі мав сліди від віспи. Був високого зросту, надзвичайно дужий, хоробрий, енергійний та вправний у військовому ремеслі. За свідченням арабського очевидця Павла Алепського, «стріляв з лука правою рукою і лівою, рубав шаблею, стріляв із рушниці з-під черева свого коня». У гетьманській резиденції створив власний музичний колектив (орган, скрипки, флейта, сурми).

Попри юний вік, Тиміш у ратних справах поряд з батьком – починаючи з 1647 року. Уже наступного року – року початку Національно-визвольної війни – в складі козацького посольства до Кримського ханства. Тоді, погодившись на військовий союз із Хмельницьким у майбутній війні з Річчю Посполитою, хан (про всяк випадок) бере 16-річного юнака в заручники. Молодий гетьманич з честю витримує небезпечне випробовування, хоч майже водночас пережити довелося й смерть матері. Восени 1648 року він уже – чигиринський сотник (Чигирин – столиця України-Гетьманщини). Бере участь в облозі Львова та Замостя. Важливо, що з початку війни Богдан розглядав сина як спадкоємця своїх величних справ (навіть у козацькому реєстрі записаний другим після батька). У вересні 1649 року у складі українського посольства Тиміш успішно узгоджує умови військового союзу з трансільванським князем Дьєрдя ІІ Ракоці. 2 грудня в Чигирині приймає посольство Московії.

Після вдалого походу Богдана Хмельницького в Молдавію восени 1650 року одна із статей мирного договору, підписаного в тодішній молдавській столиці Яссах, передбачала майбутній шлюб Тимоша з Розандою – молодшою донькою тамтешнього господаря Василя Лупу (Лупула) Коці та Василини Буціос (родички Київського митрополита Петра Могили). (До речі, як і портрет Тимоша, зображення Роксанди збереглося на сторінках тогочасної німецької багатоілюстрованої хроніки «Театр Європи». Як вважає Ю. Мицик, саме на основі того зображення й були написані щойно знайдені портрети). Шлюбом зміцнювався міжнародний авторитет Української держави.

28 жовтня з молдавським посольством було узгоджено термін весілля: у третю неділю після Різдва Хрестового 1651 року. Втім, війна з Річчю Посполитою тривала. У польському таборі всіляко протидіяли задуманому дипломатичному ходові козаків. Зміцненню України заважало чимало чинників, тож і весілля відкладалося. Гетьман знову повернувся до молдавських справ аж після величної й трагічної битви під Берестечком.

Нагадування умов призабутого Ясського миру вилилося у знамениту битву під Батогом (1-2 червня 1652 року), куди, до речі, основні сили Богдана ішли й через наш край, зокрема, Торговицю. Там вщент було розбито військо польського гетьмана Марціна Калиновського. Особливо відзначився Тиміш. А незабаром, командуючи Чигиринським, Уманським та Жаботинськими полками, він взяв участь в облозі Кам’янця-Подільського. Шлях на Молдавію знову був вільний. 15 серпня 1652 року від Лупула до Чигирина надійшло запрошення на весілля. Тиміш негайно вирушив у дорогу у супроводі трьох тисяч «сватів» на чолі з генеральним писарем Іваном Виговським, генеральним обозним Тимошем Носачем та Переяславським полковником Павлом Тетерею. 29 серпня під звуки військової музики в’їхали до Ясс. Цікаво, що Роксанда, не зважаючи на суто дипломатичні підмурки шлюбу, охоче одружувалася й навіть «співала козацьких пісень, чекаючи на молодого». На весіллі грала турецька та циганська музика. Українські пісні виконувалися під акомпонимент згадуваного оркестру, привезеного Тимошем.

Після повернення гетьманича з дружиною в Чигирин, Богдан Хмельницький віддав молодятам місто Смілу, де вони й поселилися. Навесні 1653 року в Молдавії стався державний заколот. Тиміш разом з вінницьким полковником Іваном Богуном, уманським – Йосипом Глухом вирушив рятувати тестя. Форсувавши Дністер, захопили місто Сороки, а невдовзі і Ясси, повернувши престол Василю Лупулу. Вже 7 липня повернувся до Сміли.

У серпні Тиміш виступив у свій третій і останній молдавський похід. «Однією лише славою свого імені» захопив Сучаву (де перебувала теща із сім’єю і скарб Василя Лупула), втім, незабаром «польсько-молдавсько-трансільванська потуга» блокувала фортецю, на захисті якої й загинув Тиміш Хмельницький. Тіло гетьманича вдалося довезти до Чигирина. Поховали в Свято-Михайлівській церкві в Суботові, а згодом перенесли в щойно збудовану Хмельницьким Свято-Іллінську церкву. 1657 року поруч спочив і батько. 1664 році польський військовик Стефан Чарнецький спалив Суботів, а зним і трупи батька та сина.
Доля дітей Тимоша невідома, а ось Розанда, пізнавши чимало поневірянь в Україні, 1686 року опинилася на батьківщині, в Молдавії. Та через три роки загинула від рук поляків, які захопили фортецю Нямц, де вона перебувала.

Ось яких людей портрети презентовано у нашому місті у вересні 2016 року. Портрети дивним чином повернули Тимоша й Роксанду до тих козацьких місць, де вони колись жили насправді…

Федір ШЕПЕЛЬ