22вересня2021

ГОЛОВНА Ще.. ІСТОРІЯ Олексій Волович: Тоді мені часовий відрізок у 50 років здавався величезною брилою часу

ІСТОРІЯ

Олексій Волович: Тоді мені часовий відрізок у 50 років здавався величезною брилою часу

Нещодавно, проходячи по вулиці Пантелеймонівській в Одесі, зупинився біля будинку № 14 біля знайомої меморіальної дошки, на якій написано: «У цьому будинку 1883-1905 рр. жив Корній Іванович Чуковський, видатний радянський письменник, критик, літературознавець».

Раніше я ніколи не заходив у двір цього будинку, але на цей раз вирішив увійти і подивитися - де ж саме та квартира, в якій жив Корній Іванович, тоді просто Миколка, зі своєю мамою, українською селянкою Катериною Йосипівною, і старшою сестрою Марусею. Типовий одеський довгий двір оточують одноповерхові прибудови. На одній з них я виявив ще одну меморіальну дошку, на якій було написано, що саме в цій квартирі жив Корній Іванович. І мені раптом спало на думку подзвонити в двері цієї квартири. Мені відкрив двері молодий чоловік, років сорока, який назвався Бабчинським Володимиром Богуславовичем. Він люб'язно запропонував мені зайти до квартири і показав кімнати, в яких жила родина Корнейчуків. Таке прізвище було у мами Миколки. Володимир сказав, що відповідно до плану забудови цього мікрорайону, незабаром всі ці халупи будуть знесені і на їх місці зведено нові багатоповерхові житлові будинки. Таким чином, будиночок, в якому жив К. Чуковський незабаром може зникнути. А жаль! Хотілося б, щоб в Одесі був будинок-музей К. Чуковського.

З біографії Корнія Івановича відомо, що він народився у Санкт-Петербурзі 31 березня 1882 року і його батьком був Еммануїл Соломонович Левенсон - син власника кількох друкарень, в сім'ї якого працювала прислугою Миколина мама. Батьки Чуковського прожили разом у Петербурзі три роки. Але батько Миколи і його сестри Марії не міг оформити свої відносини з їх матір'ю Катериною оскільки для цього був потрібний перехід Еммануїла з іудаїзму в християнство, проти чого категорично виступав його батько, погрожуючи позбавити сина спадщини. Крім цього їх поділяли станові перешкоди - пан не міг одружитися на прислузі. Незабаром після народження Миколи, батько залишив свою незаконну сім'ю і одружився на жінці свого кола. Катерина Йосипівна з двома дітьми була змушена переїхати до Одеси. Еммануїл Левенсон допомагав матеріально своїм позашлюбним дітям, іноді надсилав їм гроші в Одесу.

Якби шлюб батьків Миколи був зареєстрований, то він мав би прізвище та по батькові - Микола Еммануїлович Левенсон. Але оскільки цього не сталося, то вже будучи дорослим він придумав собі ім'я і прізвище з прізвища своєї мами - Корнійчук - Корній Чуковський, а по батькові обрав Іванович, хоча при хрещенні йому дали по батькові Васильович, на ім'я священика, який хрестив його. Тавро «байстрюка» ображало і змушувало страждати Миколу, особливо в дитинстві та юності. Однак мати Миколи все життя любила батька своїх дітей. Поки вона була жива, в її будинку завжди висів його портрет. Свого батька знав і Микола. Дочка К. Чуковського Лідія згадує як в її дитячі роки вже відомий літератор Корній Чуковський якось привів в будинок дідуся своїх дітей. Як би там не було, Корній Чуковський за походженням є великим сином представників двох великих народів - єврейського і українського.

Я не збираюся тут переказувати основні віхи життя і творчі досягнення Корнія Чуковського - «російського радянського поета, публіциста, літературного критика, перекладача, доктора літератури Оксфордського університету, дитячого письменника і журналіста». Інформацію про К. Чуковського можна знайти в Інтернеті. Пропоную читачам подивитися документальний фільм «Заборонені казки К. Чуковського» (https://www.youtube.com/watch?v=fjmFwrtyOc4), в якому йдеться про те, як за радянської влади, особливо в сталінський період, забороняли практично всі дитячі казки Корнія Івановича, написані ним в 20-і роки для своїх чотирьох дітей.

У 2012 році в Москві у видавництві «Агентство ФТМ» вийшло повне зібрання творів К. Чуковського в 15 томах, більшу частину якого складають його листи і щоденники, які він писав з 1901 по 1969 рр. До 1994 р. твори К. Чуковського видавалися в СРСР та країнах СНД окремими виданнями 1479 разів загальним тиражем понад 316 млн. примірників 87-ма мовами.

Далі я хотів би написати про моє ставлення до Корнія Івановича, яке я висловив у своєму листі до нього майже 50 років тому. Цей лист я записав у своєму щоденнику в 1967 році, під час солдатської служби в Східній Німеччині - НДР. У моєму післявоєнному ранньому дитинстві в кінці 40-х - початку 50-х років я жив з мамою, бабусею і прабабусею в глинобитній хаті під солом'яною стріхою на околиці Кіровограда практично в селянському побуті і в великій матеріальній скруті, тому казки К. Чуковського мені ніхто не читав. З творами Корнія Івановича для дорослих я познайомився вже в юнацькому віці, зокрема під час служби в армії. З військовою службою мені пощастило.

В. Бабчинський на порозі квартири, в якій жив К. І. Чуковський з 1883 по 1905 рр. Я служив у військовій автомобільній школі у м. Бранденбурзі. Після того, як я виявив деякі художні здібності, мені доручили оформлювальну роботу - малювати різні навчальні стенди. Потім мене взяли в штаб школи, де я повинен був допомагати офіцерам навчальної частини складати розклад занять, а точніше - виконувати цю роботу під їх контролем. Паралельно при штабі я виконував обов'язки перекладача з німецької мови. Завдяки такій службі під приводом великого обсягу роботи я міг перебувати в робочому кабінеті до відбою, включаючи суботу і неділю. У казармі я тільки ночував. Це дозволяло мені читати книги, малювати, писати вірші, вести щоденник і готуватися до вступу до Військового інституту іноземних мов в Москві, куди я дійсно вступив у липні 1968, склавши вступні іспити у Франкфурті-на-Одері.

Однак повернемося до «мого» Корнія Чуковського. У 1967 році я ще раз прочитав його спогади «Сучасники», які представляють собою серію нарисів-портретів діячів російської культури кінця XIX-го - першої чверті XX століття. Мене вразило тоді, що серед нас жила людина, яка була знайома 50-60 років тому з відомими діячами російської культури - А.Чеховим, В. Короленком, О. Толстим, А. Купріним, М. Горьким, В. Шаляпіним, Л. Андрєєвим, В. Маяковським, А. Блоком, І. Рєпіним, Л. Собіновим, З. Гіппіус, Д. Мережковським, Н. Гумільовим, О. Мандельштамом, Ф. Сологубом, С. Чорним, А. Ахматовою, Б. Пастернаком, М. Зощенком, Н. Гумільовим, І. Бабелем, Л. Сейфулліною, М. Волошиним, С. Городецьким, С. Маршакм, Ю. Тиняновим і багатьма іншими. Тоді мені 20-річному часовий відрізок в 50 років здавався величезною брилою часу. Зараз, на жаль, вже так не здається, і сьогодні я пишу про те, як 50 років тому я вирішив написати Корнію Івановичу листа. З редакції газети «Красная звезда» мені надіслали домашню адресу К. Чуковського: Москва, К-9, вул. Горького, будинок 6, корп. 1, кв. 89. Ось текст цього листа мовою оригіналу:

«Добрый день, уважаемый Корней Иванович!

Трудно мне начать писать письмо, не имея собственно никакого конкретного дела к Вам. Скажу только одно: как только я прочел уже года три назад Вашу книгу «Современники», у меня появилась мысль написать Вам письмо. Но до сих пор я не решался это сделать. Разумеется, ни одно письмо не может быть написано просто так, беспричинно. И я постараюсь сказать об этих причинах. Я полюбил Вас по Вашим книгам, я узнал - какой Вы замечательный человек! Вообще, это мое письмо можно рассматривать как признание в любви.

Кроме Ваших «Современников», «Люди и книги», «Мастерство Некрасова» я пока ничего другого не читал, но уверен, что смогу ещё прочесть. Когда читаешь Ваши книги, особенно мемуары, то для нас, родившихся после войны, как-то трудно и вместе с тем волнующе знать, что рядом с нами живет человек, который был знаком с Андреевым, Репиным, Блоком, Маяковским, который жил в одно время с Л. Толстым и Лениным. Время Вашей жизни совпало с большими переменами и событиями в нашем обществе, Вы знали людей, которых мы изучали в школе по учебникам.

Подкупающе действует Ваше авторское, человеческое обаяние, мудрость человека, познавшего Жизнь, людей и знающего как надобно жить. Для меня дороги все поучительные судьбы, замечательные жизни, которые показывают человеку своим примером как надо жить. Именно поэтому я читаю книги из серии «ЖЗЛ». Прочитав Вашу книгу «Современники», я к описываемым замечательным людям прибавил ещё одного - автора, их замечательного современника. Но ни Вашей биографии, ни автобиографии, кроме кратких сведений, я ещё не читал. Ваша жизнь, я полагаю, не менее насыщена событиями, встречами с замечательными людьми, интересной работой, личными поисками и перипетиями, чем жизнь, например, недавно умершего Ильи Эренбурга.

Время летит быстро. Недавно мне было 15 лет, сейчас уже 20. Возможно будет и больше. Но именно это период - 20 лет - решающий в жизни человека. Каждодневно перед таким человеком с мучительной навязчивостью встает вопрос: кем быть? И где же ещё можно искать помощи в этом вопросе, как не в опыте людей, прошедших этот этап. Все люди в свое время мучаются одними или почти одинаковыми вопросами, но минуя эти вопросы, они о них забывают и идут дальше, к решению других жизненных вопросов. Сейчас я должен решить для себя важный вопрос: поступать мне в Военный институт иностранных языков в Москве или нет? С одной стороны меня привлекает работа переводчика, с другой стороны - мне не очень нравится военная служба. Посылаю Вам мои переводы с немецкого стихов И. Гёте и Г. Гейне. Где-то читал, что Вы написали книгу «Искусство перевода», хотелось бы её прочесть.

Я не хочу сказать, что писатели должны быть советчиками, имеющими готовые решения для каждой человеческой проблемы, но каждый читатель ищет в книгах ответы на главные общечеловеческие вопросы и не всегда их находит. Единственная книга такого рода, которая мне попалась, - это «Жан Кристоф» Р. Роллана да ещё может быть «Мартин Иден» Дж. Лондона. В большинстве же в книгах изображаются чисто внешние факты, разные ситуации. А ведь вопрос стоит прямо и открыто: как прожить жизнь? Я, конечно, далек от того, чтобы сказать, что художественные произведения должны уступить место нравоучительным житиям.
У меня, кажется, получилось отступление, что, впрочем, не удивительно, ведь я не имею к Вам конкретного дела и не могу говорить о чем-то по-существу, а признания в любви могут Вам надоесть, показаться приторными, так что уж извините, пожалуйста. Если я Вам и пошлю эту писанину, то никак не претендую на ответ, потому что представляю как Вы заняты. Довольно и того, что один из Ваших секретарей скажет, что сегодня пришло ещё одно письмо с изъявлением любви от какого-то солдата из Германии. Возможно мое письмо вызовет у Вас недоумение, покажется детской сентиментальностью, химерой дилетанта и чудака, но что поделаешь, иначе не могу.

Уважаемый Корней Иванович, между вашим и моим поколениями пролегла целая эпоха длиною в 65 лет, однако наши поколения связаны многими неразрывными узами. Что связывает поколения людей, если не мысли, идеи, чувства и жизненный опыт? Говоря о жизни, хочется уподобить ее горящему факелу, который передают друг другу поколения по эстафете. Задача каждого поколения - передать этот факел в целости, не погасить его, чтобы он освещал путь грядущим поколениям. Другими словами, конкретная жизнь конкретного человека есть часть жизни определенной цепи поколений, поэтому каждый отдельный человек в потоке поколений должен испытывать двуединую ответственность, с одной стороны перед пращурами, и с другой - перед грядущими поколениями. Мысли и идеи (желательно подтвержденные практикой), которые мы передадим нашим потомкам, представляют гораздо большую ценность по сравнению с материальными ценностями, ибо усвоенные мысли и идеи позволят этим потомкам осознать себя в окружающем мире, и в конечном итоге сформировать себя как личностям. Духовные ценности являются наиболее дорогими ценностями. На мой взгляд, личность не может состояться, если она не впитывает конкретный жизненный опыт не вообще, а именно опыт наиболее выдающихся людей предыдущих поколений.

К.И. Чуковский Уважаемый Корней Иванович, в заключение хочу сказать, что Вы для меня один из лучших людей, которого я буду помнить и уважать всю жизнь, у которого я буду учиться жить. Не так уж часто встречаешь замечательных людей, не книжных, а живых. Я думаю, что люди вправе высказывать друг другу как презрение, так и признание, более того, обязаны. Таить в себе то и другое нельзя. Одни рождаются на полвека раньше, другие - позже, но объединять всех должно одно – любовь, если она у них есть. Предлагаю Вашему внимаю стихотворение, которое я недавно написал к своему двадцатилетию:

Двадцать лет - время дум и исканий, 
Места в жизни и верных путей,
Время первых и чистых признаний
И немного наивных идей.

В эту пору приходит зрелость,
И приходится все рассудить:
Или в битве выковывать смелость,
Или флаг свой позорно спустить.

Жить ли разумом честным внимая,
Все, что в муках до нас рождено,
Чтобы мог повторить умирая –
Сердце людям мое отдано.

Много планов, проектов, решений
Каждый день пред тобою встает.
В мелочах так боишься увязнуть,
И твердишь горячо и всегда:
Я идти в авангарде обязан,
Чтоб не канули даром года.

И претит пустозвонное слово,
Жаждешь радости светлых дел,
Чтобы все каждый день было ново,
Чтоб в труде ежечасно горел!

Чтобы радость во всем сверкала,
Чтобы каждый свой миг ценя,
Улыбнуться бы мог устало,
После бурных свершений дня.

Двадцать лет – это очень много,
Двадцать лет – большие года,
Хотя только начало дороги,
И начало большого труда.

Досвиданья, дорогой Корней Иванович! Желаю Вам здоровья и добра. Ваш, Алексей Волович. 7 сентября 1967 г., ГДР, Бранденбург. Полевая почта «69995 – А»

На жаль, я так і не відправив свого листа Корнію Івановичу. Подумав: хто я такий, щоб турбувати таку велику людину? Зараз я дуже шкодую про те, що не відправив тоді йому цього листа. Якби він мені відповів, то це було б для мене великою подією. Можливо зав'язалася б листування. З огляду на те, що з 1968 р. я вчився у Москві не виключено, що я міг би зустрітися з ним. І все ж, читаючи книги Корнія Івановича і його щоденники, я багато чого зрозумів про швидкоплинність і цінність Життя, про покликання кожної людини в цьому світі, про головні життєві цінності - любов до Життя, Батьківщини, своєї родини, працьовитість, інтелігентність, доброта і прагнення прожити дану Богом життя порядно, чесно і самовіддано в праці на благо Вітчизни. Думаю, що багато глибоких думок Корнія Івановича про сенс Життя значною мірою допомогли моєму становленню як особистості і досягти в моєму житті того, чого я досяг.

Нещодавно з величезним задоволенням я відкрив для себе ще один факт із життя К. Чуковського - про його любов до української мови. Про це я прочитав в інтерв'ю Олени Матусової з онуком К. Чуковського Дмитром Миколайовичем, який сказав, що рідною мовою Корнія Івановича була українська, якої з дитинства його навчила його мама Катерина. Миколка Корнійчук увібрав українську мову разом з молоком матері.

За словами Дмитра Миколайовича, Корній Іванович дуже любив твори І. Котляревського і Т. Шевченка і знав «Енеїду» і всього «Кобзаря» напам'ять! Уже у 1909 році молодий Чуковський написав перше дослідження творчості Тараса Шевченка, а у 1914 р. - друге. У 1939 році на письменницькому зібранні у Києві з нагоди 125-річчя Тараса Шевченка, Корній Іванович зробив велику доповідь з приводу перекладів «Кобзаря» іноземними мовами. Одна частина його книги «Високе мистецтво» про  мистецтво перекладу присвячена перекладам поезії Т. Шевченка, в якій він виклав усі свої зауваження деяким російським перекладачам, які своєю бездарністю перетворили Шевченкові твори на літературну посередність.

Дмитро Миколайович згадує: коли Корній Іванович зустрічався зі своїм другом, великим українським співаком Іваном Козловським, то вони відразу ж переходили на рідну українську мову і часто співали дуетом українські народні пісні. За словами Дмитра Чуковського, Корній Іванович особисто знав усіх класиків української літератури 1920-1930-х років - Миколу Бажана, Максима Рильського, Павла Тичину, Олеся Гончара, Михайла Стельмаха, Павла Загребельного та багатьох інших і під час зустрічей у Москві спілкувався з ними бездоганною українською мовою.

Для мене особливий інтерес становлять листи і щоденникові записи К. Чуковського, який був не тільки видатним літератором, а й сполучною ланкою між кількома літературними епохами. Його листи і щоденникові записи - путівник по літературному житті цих епох. К. Чуковський в уяві більшості його читачів представляється милим, благодушним і благообразним дідусем в оточенні дітлахів, хоча життя його було сповнене драматизму і трагізму. За рядками багатьох його листів і щоденникових записів постає образ людини з дуже складним характером, який формувався в епоху кількох революцій, двох світових воєн і сталінського терору, жертвою якого стали і члени його сім'ї. І слава Богу, що сьогодні багата літературна спадщину Корнія Чуковського і його дітей - доньки Лідії і сина Миколи стали спільним надбанням російської, української, єврейської, а також світової культури.

Олексій Волович

Від редакції: Нам видається, що читачам, хто прочитав лист двадцятирічного Олексія Воловича до К. І. Чуковського, було б цікаво знати як склалася його життя і як він прожив майже 50 років після написання цього листа. З дозволу А. Воловича повідомляємо деякі факти з його життя. У 1968 р, перебуваючи на строковій службі в армії, А. Волович вступив до Військового інституту іноземних мов в Москві, який закінчив у 1974 році, отримавши спеціальність військового перекладача арабської та англійської мов. У 1984 році закінчив заочне відділення історичного факультету Іванівського державного університету в Росії. У 1989 році захистив кандидатську дисертацію по американо-лівійській конфронтації в Інституті військової історії в Москві.

У 70-80-ті роки в якості військового перекладача служив в Єгипті, Іраку та Лівії. У 1995-96 рр. служив військовим спостерігачем ООН в Хорватії та Боснії-Герцеговині. Після звільнення у 1996 р. із ЗС України у званні полковника до 2003 року працював на посаді завідувача відділом Близького сходу в Міністерстві закордонних справ України, викладав арабську мову в Інституті соціальних наук в Одесі¸ працював першим секретарем Посольства України в Лівані. У 2003-2011 рр. очолював Регіональний філіал Національного інституту стратегічних досліджень в Одесі, в якому продовжував працювати до червня 2014 р провідним науковим співробітником. На даний час є провідним експертом Незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел» у Києві. Має близько 350 публікацій з близькосхідної і української суспільно-політичної проблематики. На наш погляд, життєвий шлях Олексія Олексійовича може бути прикладом для наслідування для нашої молоді.