ІСТОРІЯ

Поборник України Іван Мазепа (ФОТО)

Цьогоріч виповнилося 335 із часу вступу Івана Мазепи (1639 – 1709) на своє двадцятидворічне гетьманство в Україні.

Його постать, за словами Юрія Мицика, довгий час «була проскрибованою» як в історичній, так і у художній літературі та мистецтві. Тільки здобуття Україною незалежності у 1991 році кардинально змінило стан речей. Разом із передруком старих монографій з'явилися нові дослідження, а наші сучасники-митці звернулися до відтворення художнього образу визначного діяча.

Тепер нам стало відомо, що за часи Івана Мазепи українське мистецтво пережило своє найбільше піднесення, це він йшов до незалежної української держави та прагнув повернення української церкви під омофор Вселенського Патріарха. Недаремно, з огляду на отриманий у 2018 році Томос про автокефалію Православної церкви України, останнє прагнення перейшло й до «Пактів і Конституції…» (1710) його послідовника Пилипа Орлика: «жеби єдина віра Православна під послушенством Святійшого Апостольського Фрону Константинопольського вічно утверджена бути».

Але мова не про це, а про подарунок обласному краєзнавчому музею наукового видання Ольги Ковалевської «Іконографія Івана Мазепи в образотворчому мистецтві ХХ – початку ХХІ ст.» («Темпора», 2013, з дарчим написом від авторки, який був зроблений під час творчої зустрічі з нею у «Книгарні Є» 30 січня 2020 року) від журналіста та краєзнавця Федора Шепеля та справжній і прийнятний портрет гетьмана Мазепи.

Їх виявляється не так вже і мало – аж десять. Є ще п'ять ймовірних та незвичних: з ікони «Воздвиження Чесного Хреста» кінця ХVІІ ст. (НХМУ), подорожної ікони ХVІІІ ст. зі Щирецького замку (ОІКМ), стінопису Троїцького собору чернігівського монастиря кінця ХVІІ ст., стінопису із сюжетом І Вселенського собору з Софії Київської початку ХVІІІ ст. та стінопису Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерської Лаври (1720 рр.). Більшість же існуючих портретів часів нашої Незалежності є уявними і портретних рис Івана Мазепи не відображають. Вони є творчою уявою їх авторів, красномовним прикладом яких виступає багато разів тиражований портрет Йосипа Куриласа (1909).

Портрет же роботи видатного українського живописця Сергія Васильківського (1900, НХМУ) виконано з прижиттєвої роботи німецького гравера Мартіна Бернігерота 1706 року, що став основою і для зображення гетьмана на загальновідомій десятигривневій паперовій купюрі та її монетному еквіваленті. Цікаве й припущення авторки книги про те, що С. Васильківський побачив гравюру з серії  М. Бернігерота «Європейські знаменитості» у Франції завдяки випадковому знайомству із нашим земляком та французьким художником Іваном Похитоновим, який вчив його малювати мініатюри на маленьких дощечках (це й проявилося у згаданому «Портреті гетьмана Івана Мазепи»). Зазначимо і те, що наш Микола Садовський, будучі учасником балканського театру воєнних дій останньої російсько-турецької війни, випадково натрапив на могилу гетьмана в Галаці у Румунії, про що і згадав у своїх «Споминах…» (1917), а його брат Іван Тобілевич (Карпенко-Карий) написав п'єсу «Мазепа» (рукопис зберігається у фондах Обласного краєзнавчого музею), що за життя драматурга та його участі ставилася на театральній сцені п'ять разів. 

Кінець перипетіям із пошуку справжнього портрета Івана Мазепи поклав документальний проєкт Акіма Галімова «Україна. Повернення своєї історії» (2016), який представив погоджену із дослідницею портретів О. Ковалевською гіпотетичну його версію. Реконструйований експертами портрет певним чином наслідує і портрет Васильківського, і гравюру Бернігерота.

Для представленого видання примітно і те, що до каталогу увійшли (але не усі) автори-земляки, які працювали над створенням свого образу Івана Мазепи в мистецтві: Василь Завгородній (1995, 1997), Анатолій Гончар (1995), Віталій Кравченко (2000), Леонід Дундученко (1996). Їх роботи зберігаються в Музеї гетьманства, НІЕЗ «Переяслав», НІКЗ «Гетьманська столиця» у Батурині та в американській родині. Доповнимо цей список і Миколою Бондаренком та його роботою «Смерть гетьмана Івана Мазепи» 1998 року, яка крайній раз не так давно експонувалася у Музеї мистецтв (Кропивницький).

На останок до усіх гетьманських звитяг згадаємо і те, що саме Іван Мазепа відновив переяславське єпископство Захарія (Корниловича) та подарував йому знамените Пересопницьке Євангеліє ХVІ ст. (НБУВ), на якому й присягають Президенти України.

                                                                                            Павло РИБАЛКО