ІСТОРІЯ

Леонід Шмаєвич: З нами можна мати справу, бо ми шануємо попередні покоління

Про те, що на околиці урочища «Воловик» поблизу Голованівська Леонід Шмаєвич будує Меморіал пам‘яті євреїв, розстріляних тут у вересні 1941 року німецькими фашистами, газета «З перших уст» мала розповісти ще влітку.

Леонід Ізраілович, навідавшись якось до Кіровограда за черговою партією будівельних матеріалів та за інструментами, погодився дати інтерв’ю, в якому розповів, що його спонукало взяти на себе цю відповідальну і складну місію. А за кілька днів зателефонував до редакції й попросив відкласти публікацію. Пояснив: говорити краще тоді, коли справу зроблено. Ми погодилися.
Усе літо він провів на об’єкті, що, як і інше його дітище – Міжнародна авіакомпанія УРГА, назавжди буде пов'язаний із його іменем. Був не тільки проектантом і архітектором, а й звичайним чорноробом – копав котлован під фундамент, носив каміння і пісок, допомагав майстрам. А ще – постійно вів переговори з кар’єрами, де виготовлялися окремі елементи комплексу. Його помічниками були дружина Галина Кузьменко і чимало голованівців, котрі працювали тут заради відновлення справедливості й увічнення пам‘яті невинно убієнних.
З неопублікованого
 інтерв’ю
«Л. Шмаєвич: У 2005 році місцева райдержадміністрація, краєзнавці ініціювали встановлення на місці розстрілу євреїв пам’ятного знаку. На бетонній плиті зазначалося, що на цьому місці у 1941, а потім і в 1942 роках фашисти по-звірячому знищили більше тисячі євреїв разом із дітьми й стариками. Вперше за більш як півстоліття було зроблено те, що мало б бути зроблено набагато раніше. Три роки тому я дав собі слово відшукати прізвища загиблих і достойно їх пошанувати. Звертався до наших архівів, всюди знаходив розуміння і підтримку, однак мені мало чим могли допомогти – колишня місцева влада не вважала за потрібне встановлювати імена всіх загиблих євреїв. Частину прізвищ надіслали з Ізраїля, де не припиняється робота з пошуку жертв Голокосту, а ось нещодавно отримав листа з держархіву Російської Федерації, в якому повідомляється про мого дідуся і бабусю по батьковій лінії. Їх у вересні сорок першого розстріляли разом із двома доньками трьох і дванадцяти років. Сьогодні я маю фото тих двох дівчаток, моїх рідних тіток, проте пояснити їх появу в мене не можу – мабуть, так розпорядилися якісь вищі сили, щоб я їх мав як нагадування про той страшний час».
І ось 19 жовтня обідньої пори до узлісся потягнулося чимало люду, серед якого були родичі убитих, гості з обласного центру та столиці. Ще напередодні степами гуляв холодний вітер і йшов дощ, а того дня, ніби на замовлення, осіннє сонце дарувало всім залишки свого тепла. Хтось із присутніх навіть припустив: то мабуть Всевишній очистив небо, аби душі жертв могли спостерігати з небес за тим, що відбувається на місці колишньої трагедії.
Меморіал розмістився неподалік дуба-велетня, якому судилося бути свідком багатьох подій, зокрема й подій більш як 70-річної давнини. Монумент у вигляді розгорнутої книги та Стіна пам’яті, виготовлені з чорного і сірого граніту, вражають досконалістю ідеї і її втіленням. На плитах-сторінках – близько дев’ятисот прізвищ. Над книгою на чорному тлі до гори тягнуться дві білі руки. Як пояснив у своєму виступі Леонід Ізраілович, то – руки  розстріляних, звиклі до праці; їх засипали, а вони стирчали із землі як докір убивцям, як нагадування про те, що ніхто не має права позбавляти життя інших.
Урочиста подія розпочалася із хвилини мовчання, спогадів про страшну трагедію. Численні промовці, серед яких були голова обласної ради Олександр Чорноіваненко, заступник голови облдержадміністрації Віта Атаманчук, радник посольства Ізраїлю Шмаєль Поліщук, народний депутат третього скликання Сергій Пересунько, голова Голованівської райради Олексій Чушкін та інші, віддаючи данину пам’яті невинних жертв, наголошували на важливості захисту своєї країни від ворогів. Війна, яку сьогодні веде Україна на Донбасі за свою незалежність, – наочне тому підтвердження. Як не важко це усвідомлювати, але і в двадцять першому столітті знаходяться ті, кому не дають спокою лаври людиножера Гітлера, ось чому нам треба завжди бути пильними.
Меморіал не постав би без цілеспрямованих Леоніда Ізраіловича і Галини Іванівни, тож цілком закономірно вони почули на свою адресу багато слів вдячності. Але ці люди не були б тими, ким вони є сьогодні, якби не подякували всім, хто їм допомагав і сприяв. Усіх своїх помічників вони згадали поіменно і вручили листи-подяки та квіти.
Характерна деталь:  на будівництво не затрачено жодної бюджетної копійки. Як зізнався ініціатор увічнення пам’яті загиблих євреїв, знайти необхідні кошти допомогла дружина. Розуміючи, наскільки важливою для нього є задумана справа, запропонувала продати її автомобіль. Коли це було зроблено, сказала: «Тепер ти можеш їхати в Голованівськ і розпочинати будівництво».
З неопублікованого інтерв’ю
«Л. Шмаєвич: Раніше я брав участь у впорядкуванні кладовища в самому Голованівську, бо вважаю, що стан того місця, де упокоїлися наші предки, є дуже показовим. Неможна сподіватися на гарне майбутнє, не пам’ятаючи минулого. Переконаний, що увічнюючи пам'ять про загиблих, ми закладаємо фундамент і економічного розвитку, адже це позитивний сигнал інвесторам – вони бачать, що ми можемо бути надійними партнерами, з нами можна мати справу, бо ми шануємо попередні покоління.»
Віднині на одну білу пляму в нашій історії стало менше, і цим ми маємо завдячувати сім‘ї Шмаєвича-Кузьменко та їхнім однодумцям.
Вшанування жертв Голокосту відбулося за сприяння місцевої влади, учнів та вчителів місцевої школи-гімназії, за що їм – окрема подяка і повага.

Валерій М‘ЯТОВИЧ
Фото автора