ІСТОРІЯ

В обласному центрі презентували книгу онуки підполковника Армії УНР

З нагоди сторіччя Української революції в мас-медіа останнім часом з’являється чимало пізнавальної інформації. Цікаво, що при бажанні досі у Кропивницькому можна поспілкуватися навіть із прямими нащадками учасників доленосних подій…

«Федору Шепелю від онуки підполковника Армії УНР». Ось такий несподівано приємний автограф мені пощастило отримати  у відділі мистецтв обласної бібліотеки ім. Д. Чижевського під час багатолюдної презентації книги Наталії Данилевич «Воспоминания об отце», яка коштом авторки щойно побачила світ у кропивницькому видавництві Поліграф-Сервіс. Під її обкладинкою також вміщено й п’ять п’єс її батька, відомого українського драматурга Всеволода Данилевича, про багате на суто житейські й театральні пригоди котрого, власне, і йде мова у книзі.

Як удалося дослідити Наталії Всеволодівні, батько Всеволода і її дід – Микола Казимирович Данилевич – походив з давнього шляхетного роду, корені якого сягають мало не Данила Галицького. Той рід (по чоловічій та жіночій лініях мав аристократичну спорідненість з Сапігами, Потоцькими і, навіть, з матір’ю короля Речі Посполитої Яна ІІІ Собєського). Дід був офіцером царської армії. В 1907 році служба привела до Житомира, де заприятелював з відомим письменником Олександром Купріним. З початком Першої світової війни – на фронті. Тим часом, 17 листопада 1914 року народився його син Всеволод. Батько довго його не бачив, оскільки, після поранення в 1915 році, перебував у полоні, а повернувшись в Україну, охоплену революцією, в 1918 році, приєднується до армії Української Народної Республіки. Наталія Данилевич пояснює, що «у ньому, як і в його предках, жив дух боротьби за свободу й справедливість». В 1920 році він уже підполковник, помічник начальника закордонного відділу Генерального штабу УНР. (Принагідно додамо, що менший його брат, Михайло, був радником у гетьманському війську, згодом емігрував до Франції). Звісно, за радянської доби родина безуспішно все це намагалися якось приховувати. Але вже в 1931 році борця за самостійну Україну Миколу Данилевича репресували й заслали до Костроми. Згодом, розстріляли. «Його підвели до величезного рову, пролунали постріли, і він упав і покотився з обриву», –записала очевидець.

Ще зовсім юним Всеволод Данилевич змушений був покинути родинне гніздо в Житомирі, де його знали як сина «ворога народу». Подався в Донецьк, працював чорноробом, жив, де доведеться. На щастя його випадково зустрів директор Донецького драматичного театру, котрий кілька років тому квартирував на квартирі батьків. З того часу в житті юнака почалася нова сторінка. Спершу, щоправда, довелося бути робітником сцени, а вже згодом - артистом багатьох театрів, зокрема, в Махачкалі, що на Кавказі. Там, до речі, в листопаді 1943 року й народилася його донька – автор презентованих мемуарів Наталія Данилевич. Якось, разом із Дагестанським театром російської драми ім. М. Горького у 1945 році Всеволод Миколайович побував на гастролях у Кіровограді. А невдовзі, відчуваючи тугу за Україною, разом з сім’єю перебрався до міста на Інгулі. Втім, невдовзі батьки Наталії розлучилися. Уже в 1947 році Всеволод Данилевич опинився в Києві, жив на Андріївському узвозі навпроти відомого будинку Михайла Булгакова. Працював в різних театрах (зокрема, створював ляльковий), дружив з легендарним Андрієм Совою! Знімаючись у фільмі «Тарас Шевченко», танцював з уславленою Елеонорою Бистрицькою. Потім довго й успішно служив у театрі ім. П. Саксаганського в Білій Церкві. Там і започаткував себе як успішний і плідний драматург, що дозволило повернутися до столиці України. Доля звела з письменником, а згодом, правозахисником, Миколою Руденком. З ним інсценував його романи «Вітер в обличчя» та «Остання шабля». Співавтором багатьох його п’єс Данилевича став онук митрополита Василя Липківського Юрій Бобошко, котрий працював у театрі ім. І.Франка. З Олегом Микитенком для Театру юного глядача інсценізував повість його батька й нашого земляка Івана Микитенка «Вуркагани». До нього часто заходив дитячий письменник і драматург Ярослав Стельмах… До речі, п’єси, написані Всеволодом Данилевичем, тоді ставив і наш театр імені М. Кропивницького.

Звісно, Всеволод Миколайович навідувався до рідних у Кіровоград. У 50-му році, семилітня Наталочка спершу навіть не впізнала батька, котрий приїхав до неї в українській вишиванці. А в 1961-му, побачились, коли вона вже навчалася в місцевому педінституті. Останні роки життя – аж до фатального 2003 року – донька Наталія тісно опікувалася батьком. Вони навіть п’єси разом писали. Додамо, що книга «Воспоминания об отце» написана легкою рукою й цікаво читається. Багато ілюстрована світлинами з домашнього архіву й містить чимало цінних краєзнавчих замальовок, пов’язаних не лише з театральним життям нашого обласного центру, але й інших міст.

Федір Шепель