З ПЕРШИХ УСТ | НОВИНИ КІРОВОГРАДЩИНИ

Кропивничани – про історичні події: Революція Гідності триває і понині

Сьогоднішній день новітня історія України ідентифікує як один із найтрагічніших.

Так, Вікіпедія зазначає, що саме 18 лютого розпочалося протистояння на Майдані Незалежності в Києві, внаслідок якого впродовж трьох днів загинуло понад 80 осіб.

Серед героїв Небесної Сотні – і наш земляк із Бобринця Віктор Чміленко.

Редакція ЗПУ звернулася до активних учасників Революції Гідності, зокрема, й на Майдані, з проханням відповісти на  кілька запитань:

1. Який найбільший здобуток Революції Гідності?
2. Які уроки винесли з того досвіду?
3. Що змінили б, коли була б така змога?
4. Чи вийшли б на Майдан знову?

Відповісти погодилися не всі. Однак редакція вдячна тим, хто все ж знайшов час і можливість, аби поділитися з читачами сайту власними міркуваннями про події п’ятирічної давнини у розрізі сьогодення.

Олексій Цокалов: Про здобутки Революції Гідності висновки робити уже наступним поколінням. Ми були учасниками, ми робили, що могли в тих умовах, у той час. У чомусь є сум, але я не розчарований, бо не був зачарований… Після місяців небаченого згуртування, піднесення і віри хтось «по квоті» отримав посади… Вони втратили орієнтири, вони так і не зрозуміли, задля чого народ вийшов на Майдан. Їхня поведінка не змінилася, жага збагачення нікуди не поділася. Українці наступають на ті ж граблі. Коли знову б’ють активістів з вигуками: «Ложись, Бандера!» – то це яскраве підтвердження того, що історія вчить, що вона нічому не вчить. Так, ми стали свідками подій, що потрохи змінюють нашу свідомість. Але багатьох ті події нітрохи не змінили. А хтось навіть використав їх на свою користь, задля влади. У цьому теж смуток.

Але це – наш шлях. І звісно, за потреби, я знов і знов вийду на Майдан. Чинитиму як громадянин, як чоловік, як батько, як дід – робитиму все, щоб тим, хто біля мене, за кого я відповідальний, жилося легше. Сьогодні знов тиснуть, «полюють» на журналістів, активістів. Історія Катерини Ганзюк – тому приклад. Обіцяні реформи маловідчутні. 

Сумно, що час втрачаємо, дорогоцінний час, що й досі особняки – за високими парканами й обов’язково – поруч капличка. Але ж молитися Богу можна і в степу…

Водночас тішить, що молодь береться за зміни. Ті, хто ще вчора на вибори не ходив, про закордон мріяв, сьогодні проявляють активність у суспільному житті, на це – сподівання. Вони вже розуміють, що варто йти в депутати, аби мати можливість контролювати владу. Ми маємо просто довіритися і передавати естафету добрих справ активній молоді. Спадковість поколінь не нами вигадана і не нам її скасовувати. Потрібна робота соціальних ліфтів. Рух є. Ідемо вперед, шукаємо однодумців, додаємо одне одному оптимізму і все в нас буде добре. Наша країна багата і надрами, і землею, і людьми. Просто наш час ще не настав. Але він обов’язково настане. Я вірю, що Віктор Чміленко і всі, хто став героями Небесної Сотні, поклали власні життя на Майдані не на марне.

Андрій Лаврусь:  На мою думку, ми показати найголовніше – те, що в єдності можемо подолати будь-якого ворога. Ми об'єдналися і показали всьому світу, що українці – незламна нація, здатна боротися і виборювати. Ми обрали Європейський вектор розвитку і ним йдемо і зараз.

Урок один і єдиний для всіх – немає нічого вічного і влада –також тимчасова. Я тоді, на Майдані, говорив регіоналам і кажу зараз: ми не вічні. Маєш нагоду і можливості – змінюй себе, змінюй країну!

Уже сталося усе, як сталося. Час не повернемо. А висновки зробити має кожен і зрозуміти, як далі жити і що кожен може зробити сьогодні, щоб завтра було краще. І отак щодня: думати і робити.

У нас відбувалася Революція Гідності, а наступний крок має бути еволюція свідомості. Адже не всі до цього часу зрозуміли, що таке Революція Гідності і якою ціною вона відбулася. Якщо я буду бачити, що ми знову не туди рухаємося, або посягають на наші права чи державність, то звісно, вийду на боротьбу. Але ми маємо робити все для того, щоб держава розвивалася еволюційним шляхом.

Олена Горобець: Відмову від курсу на Євроінтеграцію і повернення в бік союзу митного тоді я сприйняла як загрозу повзучої русифікації, втрати суверенітету, чергову окупацію. Власне ті небезпеки зрештою лише підтвердились і частково навіть були реалізовані.

Дорогою ціною, але Україна на цьому історичному етапі відстояла себе і свої орієнтири. Вірю, що й переможе. Маємо відповідальність перед поколіннями тих, хто боровся за незалежність у минулому, і хто зараз заради неї жертвує найціннішим – життям.

То були уроки сміливості, довіри чужим людям, взаємопідтримки і сили спільної дії. Тоді і зараз дію, відповідно до своєї совісті, переконань і можливостей, тому аналізуючи ті події, не думаю, що відповідно до тих знань вмінь і досвіду, які я мала на той момент, могла діяти по-іншому.

Валерій М’ятович: Мене особисто тішить, що збільшилася частка свідомих українців, тих, хто розуміє, що українці теж мають право на самсостійну державу. Свідченням цього є активне використання української мови в побуті. Коли в тролейбусі чи маршрутці хтось просить водія: "Зупиніть, будь ласка", розумієш, що, попри значні ще негаразди, ми рухаємося в правильному напрямку.

Найголовніший урок – треба змінювати не обличчя у владі, а систему. Революція Гідності мала завершитися створенням нової системи, за якої були б неможливими корупція, безкарність чиновників тощо.

Коли б – усе спочатку, – можливо, був би рішучішим. Я ще тоді бачив, що дехто з активістів прагне вигоди. Коли регіонали віддали владу, окремі активісти відразу опинилися на "теплих" місцях і почали діяти ще гірше, ніж їхні попередники

Вийшов би на Майдан знову, бо Майдан виникає не з дрібних питань, а коли є загроза національній безпеці, коли стоїть питання бути чи не бути Україні.

Світлана Орел: Найбільший наш здобуток – пробудження і кристалізація суспільства, формування у свідомості молодого покоління явища "Україна", як непересічної, надважливої цінності. У психології попередніх поколінь це поняття не було зафіксоване так чітко.

Найбільший урок не особистий – будь-яка боротьба за правду і національну честь ніколи не буде даремною. Навіть коли вона має вигляд безнадійної.

Найбільше змінити хотілося б, аби Небесна Сотня залишалася в живих. Попередити б Віктора Чміленка зачекати кілька хвилин… У Тарковського є з цього приводу чудові рядки: Вернутися б в той час, де не війна. Щоб попередить тих, кого нема. Сказать он тому – упіймати мить – Іди сюди, і залишишся жить.

Однозначно вийшла б на Майдан знову.

Cергій Михальонок: Ми маємо збереженя України, як держави. У відповідь на агресію Росії – створення добробатів, піднесення руху волонтерів.

Українцям потрібно доводити розпочате до перемоги і не вірити в облудливі слова та дії. І навчитися об‘єднуватись не перед розстрілом, а для досягнення спільноі мети. Можливо нам треба більше прагматизму для створення команди, яка могла б змінити майбутнє Украіни на краще. Вийшов би і вийду знову на акції, коли буде в тому потреба.

Наталя Романюк: Найбільший здобуток – гідність, яка дана наддорогою ціною. Стосовно винесених уроків, то з першого, що спадає на думку: наглядні приклади, що скільки б у тебе не було сили чи влади, щось може піти не за планом, і навіть коли ти мала людина, то можеш вплинути – аж незаплановано сильно. Що змінила б? Ой, ні, навіть коли б розуміла, що і як міняти. Це – як ефект метелика: звідки мені знати, що інший порух моїх крил призведе до ліпших наслідків?

Чи пішла б на Майдан і до Михайлівського Золотоверхого знову? Якщо йдеться про те, що коли б повернулася в той час, – то так, на той Майдан вийшла б. Але це не значить, що коли б хтось просто у фейсбуці написав: "Ходімо, повторимо", то навряд чи. Тобто для цього потрібен був би сильний поштовх

Зоя Лебідь: Найбільшим здобутком вважаю те, що молодь часів Майдану живе і формується як особистість в іншій атмосфері, з іншим мисленням. І не тільки молодь – діти теж, бачу це по поколінню сучасних  школярів. А моїм особистим здобутком є надійні «майданні» друзі і колосальний організаційний та комунікаційний досвід.

Про уроки. Коли потрібно, треба брати і робити. І що дуже важливо – не боятися брати на себе відповідальність. Навіть коли попереду – невідомість чи ймовірна невдача. Це стосується і самого Майдану і післямайданного періоду. І що я не сама, що можу розраховувати на підтримку багатьох прекрасних земляків.

Чимало змінила б – із часом відбулися певні переосмислення подій і ролей. Але вдячна за те, що є і як є сьогодні. Якщо глобально, то «все що не робиться – на краще». Це дуже про мене і про мій світогляд.

Чи вийшла б на Майдан знову? Кілька років тому син прийшов додому і каже,  «Ми Майдан у школі влаштували».  «Це як?» – поцікавилася.  «Та, виступили проти несправедливості»… Ну і як після такого можна сумніватися в дієвості майданів)? Але сподіваюся, що такої потреби в нашій країні найближчим часом не буде.

Тетяна Бородіна: Найбільший здобуток Революції Гідності, що люди, нарешті, згадали, що таке колективна, національна гідність. Перестали вважати (в масі своїй) себе ніким і заявили про власні права та нагадали владі про її обов'язки, а  саме: тримати дане слово, нести відповідальність за дії. Люди об'єдналися і зрозуміли, що разом – вони нездоланна сила.

Якщо хочеш щось змінити – не говори про це забагато, а бери – і змінюй. Чим більше говорять про якусь проблему, тим менше впевненості в тому, що вона буде вирішена. Потрібно діяти. Коли знаєш, що правда на твоєму боці – не мовчи: донось її до людей.

Що змінила б? Не допустила б до влади жодного (!) регіонала. Зараз багато говорять про те, що люди вступали до ПР з ряду причин, одні переживали за свій бізнес, інші – боялися втратити здобуте... Але ж це пояснення боягуза, пристосуванця, "рішали"... Якщо вони раз так вчинили, чинитимуть так постійно. А такі люди не повинні владарювати, адже вони плодять собі подібних!

І так, вийшла б на Майдан, однозначно.

Віта Атаманчук: Українська нація публічно висловила свою позицію щодо вектору цивілізаційного розвитку. Сучасники не завжди можуть усвідомити й оцінити значущість подвигу пасіонаріїв. Українці вчергове продемонстрували, що ми прагнемо змін.

Нині – Україна знову знаходиться на перетині геополітичних процесів. Лише спільні зусилля, бачення і відчуття, розуміння і дії можуть дати результат. На жаль, легко маніпулювати людською свідомістю в умовах інформаційної війни. Тим паче, що українці розділені за конфесійними, мовними та іншими ознаками. А найголовніший урок: ми не до кінця усвідомлювали зовнішніх загроз. Навіть зараз віримо в те, що поговоримо по-доброму з росіянами, обіймемося при зустрічі і всі проблеми вирішаться.

Чи змінила б що – не знаю. Але однозначно – вийшла б на Майдан знову, оскільки не змогла б бути осторонь подій, які хвилюють. Я впевнена, що Революція Гідності триває і понині. І кожен виконує свою роль на своєму місці. Ті події заякорилися в пам'яті на все життя. Обличчя загиблих нагадують про моральний обов'язок перед Україною.

Фото – зі сторінок у фейбуці