Ще.. З ПЕРШИХ УСТ | НОВИНИ КІРОВОГРАДЩИНИ
Викладач із Кропивницького Олександр Кривко про чорнобильську трагедію, шану героям та дрібниці у деталях
- Останнє оновлення: 04 травня 2019
Традиційно 26 квітня у Кропивницькому пройшла громадська хода від площі Героїв Майдану до пам’ятника “Жертвам Чорнобиля”.
Хода, до якої, як правило, долучається кілька сотень земляків. Біля відомого всім містянам пам’ятника на березі Інгулу присутні поклали живі квіти та вшанували загиблих хвилиною мовчання. Щоб дізнатися про історію виникнення одного з найкращих відомих пам’ятників концептуального мистецтва, присвяченого Чорнобильській трагедії, звернулися до автора проекту, а нині викладача Кропивницької дитячої художньої школи імені Олександра Осмьоркіна – Олександра Кривка.
- А починалося все з того, що до 10-ої річниці Чорнобильської катастрофи, тобто в 1996 році, попри неймовірні економічні труднощі, небайдужі люди вирішили спорудити в тодішньому Кіровограді пам’ятник, до якого б ветерани вікопомної події й рідні постраждалих від «мирного атома» могли покласти квіти й згадати про ту вселюдську трагедію, що трапилася в Україні напередодні розвалу СРСР.
- Ви тоді, здається, працювали в будівельному концерні очолюваному Віктором Шмідтом?
- Так. І саме до нього звернулися ветерани Чорнобиля з проханням, щоб на місці роком раніше уже закладеного на його кошти каменю в пам’ять про чорнобильську трагедію, встановити повноцінний пам’ятник ліквідаторам. На той час було представлено кілька варіантів ескізу пам’ятника: оголена жінка з мертвонародженою калікою; жіноча постать в рясі під аркою з дзвоном і деякі схожі варіації. Всі пропозиції зводились до того, що пам’ятник мав бути вищим торгівельного комплексу, що поруч. Віктор Федорович вважав таке рішення невідповідним. Я дотримувався аналогічної думки, тому він дав мені доручення: менш, ніж за добу я мав підготувати новий ескіз.
- Тож необхідний був інтелектуальний штурм?
- Зрозуміло! Хід моїх думок був такий. Оскільки обрали територію в центрі міста та ще й поблизу набережної, там природно не можна було створювати нічого такого, що навівало б гнітючі мотиви. Потрібний був пам’ятник величний і водночас «читабельний». Тобто створений образ перемоги сили людського духу над силою, здавалося б, непоправної біди - пізнаваним. Розумів, що успішність прочитання будь-якого твору залежить від того, наскільки відповідає образу силует використовуваної фігури. Аналізував, яка саме з них могла дати відчуття тяжкості, біди: піраміда, куля чи може куб? Піраміда - динамічна, наче летить вверх. Куля, ледве торкаючись поверхні землі, видається легкою. А ось куб… так, куб видається ваговитим, тяжким. Пригадалася давньогрецька традиція, що набула поширення і в Україні: встановлювати куб або стелу, як символ скорботи. Наприклад, у Гаю Десантників, що в нашому місті, червоний куб саме й нагадує про тягар кривавої війни. Куби прикрашали входи до меморіальних комплексів, на них писалися пам’ятні дати. Втім, якщо куб стоїть горизонтально, він нікому з живих не загрожує. Подумалося, а що, коли того важенного кам’яного куба поставити під кутом?
Тобто зробити перекіс, який і в прямому й переносному розумінні був характерний не тільки для колишнього Союзу. Якщо встановити гладкий куб на полірований постамент з похиленою поверхнею, то виникне повне відчуття загрози сповзання і подальшого чавлення всього живого, що опиниться під ним. Маленькому паростку, наприклад. Відразу прийшло рішення: пам’ятник буде невеликим, камерним, аби не гнітив все навколо. Щоб тільки за рахунок кам’яної глиби і маленького паростка глядач «шкірою» міг відчути масштаб біди. Так виник образ загрози всьому живому - дітям, майбутньому, і новонародженій Українській державі. Далі почався пошук головної деталі композиції. Треба було відповісти на питання, а що саме мусить зупинити потенційну загрозу? Ставив уявно одну людську фігуру. Вона видавалася затонкою і не переконувала, що може спинити біду. Кілька фігур - просто затуляли куб. До того ж зникало відчуття трагедії. А ось хрест давав таке відчуття: загрозу стримано. Хрест - символ перемоги над смертю. При нахилі верхнього його променя вперед виникає асоціація з людиною. Щоб ніхто не приписав подвиг комусь одноосібно, фігура достатньо стилізована і не має конкретного обличчя, уособлюючи собою всіх героїв-ліквідаторів: і пожежних, і військових, і міліціонерів, і пересічних робітників, і чиновників, і медиків, і вчених… - тобто наш народ, котрий жертовною своєю працею зробив все, щоб воскресла наша земля. Ось так і виникла ідея зараз усім відомого монументу. Дивно, але як я пізніше зрозумів, день задуму стався на Покрову.
- Споглядаючи з вершини більш ніж двох десятків років, які зміни Ви внесли б до вже існуючого пам’ятника?
- Справа не в змінах, а в тих нібито «дрібничках», що, на жаль, так і лишилися ще в тому проекті. Куб мав бути цільний. І такий зробити могли за кілька днів. А ось відполірувати його можна було тільки вручну. На це пішло б не менш як пів року. Тим часом строки піджимали. Тому зібрали куб з окремих частин. Тоді ж не встигли зробити й зображення символу атома, що робило б пам’ятник ще зрозумілішим. Добре, що відлили та встановили табличку з чотирма ніби пророчими рядками з вірша Степана Руданського «Над могилою», написаними задовго до вибуху Чорнобильської атомної електростанції, ще 25 серпня 1857 року. Ось уривок з того вірша про гірку траву чорнобиль:
…І в місяців кілька
Край тої могили
З чорнобилем разом
Коноплі вродили!..
Чорнобилю много!
Подивіться, люди!
Но Бог святий знає,
Що то за рік буде…
Де була калина,
Там нап’ята буда…
На верху могили
Чорнобилю груда…
І димить чорнобиль,
За ким запалає…
І «Вічную пам’ять»
Божий птах співає…
І, - головне! – досі не долучились ландшафтні дизайнери, а тому, так і не втілився в життя задум щодо «камерності» монументу, і його співвідношення до оточення. Його масштаб підбирався до висоти стіни дерев, які мали б насадитись, а не до висоти багатоповерхівки, що стоїть позаду. Озеленення - це була головна частина ідеї, озвученої мною під час відкриття пам’ятника словами Володимира Висоцького:
Кто сказал: «Все сгорело дотла?
Больше в Землю не бросите семя»?
Кто сказал, что Земля умерла?
Нет! Она затаилась на время.
Она вынесет все, переждет.
Не записывай Землю в калеки!
Кто сказал, что Земля не поет,
Что она замолчала навеки?
Саме таким життєстверджуючим мав би бути і ландшафт. Від символу вигорілої землі - чорного подіуму під монументом, через такий же прямокутник клумби, але вже з квітами, від зеленого райграсу далі мали б підноситися квіти, кущі і стіна дерев. Сталася б, так би мовити, жива камерна огорожа. Тоді б це був затишний майданчик, де не тільки раз чи два на рік відбуваються урочистості, пов’язані зі спогадами про Чорнобильську трагедію, але й місце відпочинку, де бавляться діти, відпочивають літні люди. Власне, я готовий дати консультації зацікавленим особам.
- Але ж там нещодавно проводилися якісь роботи по облагородженню території?
- Дякую тим, хто вже виявив свою зацікавленість. Зокрема, міському голові Андрію Райковичу, завдяки якому вимощено площу й прилеглу територію. Та, на жаль, він певно що не бачив того проекту планування, за яким мала бути розширена передня частина площі та виділене місце для маленької каплички. Це дало б можливість розміщувати перед пам’ятником не тільки офіційних осіб, але і власне героїв-ліквідаторів.
- Певно що потрібно й відновити первинний вигляд уже зробленого більше двадцяти років тому?
- Безумовно. Нагадаю, наприклад, про зникле скульптурне зображення паростку, який захищає фігура, що символізує людину, яка «пішла на хрест». Місцеві вандали вже кілька разів його викрадали, оскільки оздоблений був листовим кольоровим металом. Невже в самому центрі міста не можна вберегти!? Шкода. Адже саме без цієї деталі вся композиція втрачає сенс. Вже теперішньому поколінню, яке не бачило того паростка, не зовсім зрозуміла символіка пам’ятника. А вона ж про те, що люди пішли на смерть і муки заради збереження всього живого на землі, в тому і життя сучасної молоді.
Є й інші побажання. Наприклад, щодо літер слів, розміщених на подіумі. Вони були відлиті під потрібним нахилом, слова прочитувались навіть з певної відстані. Їх, як і виготовлені з металу дати подій, викрали вандали. Тож наразі слова на подіумі набрані тонким прозорим шрифтом і вони тепер горизонтальні...
Вирішив розповісти про все це тому, що в далекому 1996 за браком часу та за відсутністю належних коштів жили і робили з надією, що все надолужиться згодом. Прикро, що віз і нині там…
Федір Шепель,
фото автора
Читайте також: На Кіровоградщині міська влада всіляко підтримує чорнобильців та їхні родини
