22вересня2019

ГОЛОВНА Ще.. КОЛОНКИ Кропивницький історик Олександр Нагорний так мріяв про мирне життя на сході України... (ФОТО)

З ПЕРШИХ УСТ | НОВИНИ КІРОВОГРАДЩИНИ

Кропивницький історик Олександр Нагорний так мріяв про мирне життя на сході України... (ФОТО)

64706416 897315590603684 638687445373681664 n

Це спогад про ветерана війни і праці, відомого архівіста Кіровоградщини, історика Олександра Федоровича Нагорного.

Його незабутнє й неповторне дитинство минуло у мальовничому селі Грушка Бобринецького району на Кіровоградщині, де з’явивcя на світ у родині учасника імперіалістичної війни, колишнього моряка Чорноморського флоту Федора Тихоновича Нагорного – шофера місцевого радгоспу імені Рози Люксембург. Мати хлопця – Марія Леонтіївна працювала у цьому ж господарстві різноробочою.

До шкільної науки звикав, як до цілющих ліків: вони страшенно гіркі та нудні, але корисні. Любив книги. Читав запоєм усе, що під руку потрапляло. Бо приклад для себе у навчанні малий Сашко брав зі старшої за себе на п'ять років сестри Марії. 

1941 рік запам'ятався юнакові не лише отриманням семирічної освіти з відмінними оцінками за успіхи в навчанні, а й страшним словом «війна». Це слово робітники радгоспу вперше почули від свого директора 22 червня опівдні на загальній сходці.

Тоді, червневого дня сорок першого року, на війну були мобілізовані разом із односельцями 46-річний Федір та 18-річний Андрій Нагорні – батько і його старший син. А ось Сашко залишився на окупованій території, бо був замалий роками, щоб піти добровольцем на двобій із ворогом. Ще через два роки пішла на фронт із міста Грозного сестра Марія. 

– Перш, ніж потрапити у 17 років на передову, я був направлений на навчання в ШМАС – школу молодших авіаційних спеціалістів, по закінченні якої отримав документ про здобуття військової спеціальності механіка з авіаційного озброєння, – згадував якось у розмові зі мною Олександр Федорович. – А вже незабаром мені присвоїли військове звання «молодий сержант». Нашив на погони гімнастерки дві стрічечки. Служив стрільцем-радистом у 39 винищувальній авіаційній дивізії під керівництвом полковника Негоди у складі 5-ї гвардійської повітряної армії. Воював на II Українському та І Білоруському фронтах. На початку 1945 року отримав звання молодшого лейтенанта. Був секретарем комсомольського бюро 439 авіаційного винищувального полку. І наразі згадую сплюндровані села, спалені пожарищами населені пункти в Україні, Молдові та Білорусії. А хіба можна викреслити з пам’яті геть випадкову, але таку радісну й зворушливо теплу до сліз зустріч на молдавській землі зі своїм батьком, який взяв із собою на фронт мирну професію шофера і возив командира стрілецької дивізії? Майже добу ми були разом. Ось лише побачитися зі старшим братом Андрієм так і не довелося – він загинув героєм під час форсування Дністра і з почестями похований на міському цвинтарі міста Бендери в братській могилі разом із фронтовими друзями.. І хоч прожиті роки притуплюють біль втрати, проте не в силі стерти з пам'яті спогади про нього.

Слухав розповідь ветерана про участь у звільненні Білорусії від німецьких окупантів, не перебиваючи. Під час розмови пригадав прочитаний мною роман Костянтина Симонова «Останнє літо», події у якому теж відбуваються в Білорусії, де починалася війна, і там, де фашистські війська зазнали розгрому. Тоді він погодився з моєю думкою про те, що це цілком справедлива історична розплата з ворогом.

– Після того як відкотилися важкі громи Другої світової у переможному сорок п'ятому, Ви ж чекали на швидке повернення додому?

– Аякже. Однак ця подія відбулася пізніше, бо у Шанхаї разом із іншими військовими спеціалістами навчали китайських льотчиків мистецтву технічного обслуговування бойових літаків «МІГ-9», азам льотної підготовки. Інструктори носили навіть китайську військову уніформу. До речі, я краще за інших вивчив під час служби китайську мову на рівні побутової в нашій авіаційній дивізії, в якій співали відому пісню «До свиданья, мама, не горюй!», яку переклав китайською. Демобілізувався в запас у грудні 1956 року. Потому навчався на історичному факультеті Одеського університету, який закінчив на початку 60-х років. Мене завжди цікавили Геродот як історик і Платон як філософ. По закінченні навчання працював у кіровоградській колишній 12-ій школі разом із дружиною Олімпіадою Олексіївною – вчителькою хімії та біології. А через деякий час був запрошений на посаду директора Державного архіву Кіровоградської області. Пізніше працював завідувачем архівним відділом облвиконкому. Закінчив заочно Московський історико-архівний інститут, аспірантуру при Одеському університеті, де колись навчався. При мені побудовано приміщення обласного архіву біля міського автовокзалу № 2. Архівній справі віддав сорок років життя. Перший і останній в області був нагороджений за високі показники в роботі значком «Отличник архивного дела СССР».

65029197 897315033937073 96473873230331904 n

Читав рішення виконкому обласної ради народних депутатів від 4 жовтня 1989 року «Про склад робочої групи при обласній редакційній колегії по підготовці та виданню обласної книги Пам'яті», до якої введено старшим науковим редактором Нагорного Олександра Федоровича. 

Побачивши моє зацікавлення документом, згадав тодішній співрозмовник про свою участь у виданні книг «Кіровоградщина в роки Великої Вітчизняної війни», «Історії міст і сіл УРСР. Кіровоградська область», «Книги Пам'яті Кіровоградської області» у семи томах та ще одного додаткового тому, «Книги Скорботи», «Реабілітовані історією».

– Я належу до покоління сімнадцяти-двадцятилітніх юнаків – то й була основна маса, що пройшла в свій час всі фронти чотирьох років війни, – згадував Олександр Федорович. – Життя наше побудоване мудро, бо до старості людина йде без суєти та поспіху маленькими кроками, тому є час, щоб пристосуватися до нового стану тіла та духу. Як кажуть, хочеш довго жити – готуйся до старості. Радію сонцю, життю, людям... І так мрію, щоб закінчилася війна на сході України!..

64698673 897315040603739 5007575874476703744 n

...Уже минув час після моєї розмови з Олександром Федоровичем Нагорним – ветераном війни і праці, полковником у відставці, знаним на Кіровоградщині істориком та архівістом, членом Національної спілки журналістів України. Згадується побачений в його домівці на стіні портрет, подарований колишнім однополчанином, самодіяльним художником Володею Торгашовим, з якого вдивляється, немов у душу, 22-річний офіцер-фронтовик Олександр Нагорний, тоді ще молодий та безвусий юнак. 

За словами господаря, кожного ранку він розправляв плечі, як і тоді, у суворому солдатському строю звитяжців світлої Перемоги...

І останнє. У Державному архіві Кіровоградської області не забувають про свого колишнього директора, який відзначався активністю та енергійністю, здійснив вагомий внесок в архівну галузь області. 

До 90-річчя від дня народження його співробітники підготували онлайн добірку архівних документів та матеріалів з назвою «Був архівістом за покликанням», присвячену світлій пам’яті Олександра Нагорного. На чільному місці зберігається в архіві і книга незабутнього дослідника історії рідного краю та Сергія Шевченка «Центральноукраїнський архів», видана друком 2013 року у Кіровограді зі спогадом про відомого земляка, який не дожив до ювілейної дати лише один рік…

Анатолій Саржевський,
фото автора та з фондів Державного архіву Кіровоградської області