З ПЕРШИХ УСТ | НОВИНИ КІРОВОГРАДЩИНИ

Із Кропивницького до абатства Сан Гальгано: мандрівка звивистими гірськими дорогами (ФОТО)

У Тоскані, десь поміж містами Гроссето та Сієна, серед широких полів і пагорбів, виноградників і кипарисів, можна побачити залишки колись багатого монастирського комплексу абатства Сан Гальгано.

Назва католицького монастиря походить від імені рицаря Гальгано Гвідотті (ХІІ століття). На знак повного зречення від насилля й жорстокості він, повернувшись з походів на малу батьківщину, здійснив диво: ввіткнув свого меча в скелю й став молитися розп’яттю, що утворилося на рукояті меча. Після смерті його зарахували до лику святих і, на тому місці, де з каменя стирчав меч, побудували невеличкий храм. А поряд – і один з наймогутніших колись монастирів Тоскани…

Саме до Гальгано під час моєї поїздки до Італії запропонувала навідатися дружина брата Анатолія - Світлана. Адже саме там, за її словами, Андрій Тарковський знімав свою знамениту на весь світ «Ностальгію»!

Попри, здавалося б, незначну відстань, їхати довелося звивистими гірськими дорогами, частину з яких після нічного дощу уже прихватив зрадливий лід, хоч на календарі було лише 6 листопада. Добралися ще до відкриття музею. Тому, насамперед, заглянули до напівтемної таємничої безлюдної церкви. Під стелею, з химерними колами, захищений прозорим накриттям, «меч у камені» знаходиться прямо посеред приміщення.

До стін колишнього монастиря спускалися крутою слизькою стежкою.  У тій частині комплексу, що під дахом, і де експонується виставка репродукцій відомих художників, присвячена подвигу святого  Гальгано Гвідотті, у молодої музейної працівниці купили квитки. На запитання про Андрія Тарковського, -зокрема, чи пам’ятає тут хтось про зйомки «Ностальгії» у 1982 році? - отримали негативну відповідь.

Втім, – без перебільшення – враження присутності поряд Андрія Тарковського не полишало. Настільки побачене в старовинних стінах нагадувало кадри з фільму. Навіть дощова погода й великі калюжі прямо посеред величної колись будови. А ще – галасливі зграї всякого птаства, котрі, злітаючи, створювали характерний містичний шум.

Того ж дня побували ще в одному містечку Італії, Баньйо-Віньйоні, яке теж нагадує про зйомки «Ностальгії». Тут, під звуки клекоту паруючої підземної води, тобто поблизу «тієї самої»  термальної купальні, що у фільмі, за чашечкою кави – ще й ще – говорили про всесвітньовідомого кінорежисера Андрія Тарковського.  Про те, зокрема, що він - син відомого поета Арсенія Тарковського, котрий народився в Єлисаветграді (нині Кропивницький). Про те, що є внучатим племінником дружини драматурга і корифея українського театру Івана Карпенка-Карого (Тобілевича) – Надії Тарковської. На честь цієї жінки названо унікальну письменницьку садибу Хутір «Надія», що стала чи не найвідомішим заповідником-музеєм Кіровоградщини, де встановлено їй пам’ятник.

…А вже коли готував цей матеріал, то пригадалися слова краєзнавця Володимира Боська: «Андрія Арсенійовича Тарковського  (1932-1986) ми давно вважаємо своїм, адже його рід єлисаветградського походження. Він захоплювалися філософією Григорія Сковороди; улюбленим фільмом Тарковського була стрічка Олександра Довженка «Земля», яку він у пошуках натхнення завжди переглядав перед початком зйомок нового фільму; практику під час навчання у Всесоюзний державний інститут кінематографії (Москва) проходив на Одеській кіностудії; свій перший шедевр «Іванове дитинство» Андрій знімав в Україні, під Каневом;  його улюбленим актором був українець Микола  Гринько. Та от парадокс і загадка – жодного разу Андрій Тарковський не відвідав рідне місто своїх предків Єлисаветград (тоді Кіровоград) та родинне гніздо Тобілевичів-Тарковських «Хутір Надію». Є навіть свідчення того, що, коли йому одного разу в Москві хотіли показати світлини Єлисаветграда та «Хутора Надії», Андрій роздратовано відмахнувся від них.  Певно, на таке ставлення до батьківщини своїх предків наклав відбиток комплекс сирітства, який Андрій отримав після того, як батько покинув сім’ю, коли йому було три роки». 

Цікаво, що й відомий тарковськознавець Роман Любарський у розвідці «Смак херсонського кавуна» намагався розгадати оту (отой?) «загадку-парадокс». Мовляв, «за словами співробітника музею Валентини Тобілевич, приблизно у серпні-вересні 1961 року, коли під Каневом йшли зйомки «Іванового дитинства», Андрій Арсентійович завітав на «Хутір Надію», що вже п’ять років мала статус музею-заповідника. Але директор Андрій Юрович Тобілевич очевидно саме був не в гуморі й свого московського родича у хату не пустив. Та 29-річний Андрій Тарковський з другом, не засмутилися, сіли десь під дубом, з’їли привезеного з собою херсонського кавуна і поїхали далі»…

Чи це легенда, чи ні, але певно що таки були ще й  якісь «мелочные обиды»... Втім, не вони визначали загальне ставлення нашого героя до України. Адже і головний герой «Ностальгії», якого грає незабутній Олег Янковський, приїхав до Італії, щоб знайти сліди Максима Березовського..

Додам, що навіть якби не знав про причетність Андрія Тарковського, до відвіданих місцевостей Тоскани, то й тоді б вони мені припали до душі своїм глибоким історичним минулим і неймовірною природною красою. Втім, саме його ім’я стало душею тієї мандрівки.

 Федір Шепель,

фото автора та Анатолія Шепеля