09квітня2020

ГАРЯЧІ
ГОЛОВНА Ще.. КОЛОНКИ Про незабутні мандри мешканця Кропивницького неперевершеними містечками Італії (ФОТО)

З ПЕРШИХ УСТ | НОВИНИ КІРОВОГРАДЩИНИ

Про незабутні мандри мешканця Кропивницького неперевершеними містечками Італії (ФОТО)

2019 12 02 12 52 19 123

Одне з найгарніших і найнезвичніших містечок-замків Італії називається Чівіта ді Баньйореджо.

 Вражаюча краса «міста, що помирає»

Засноване етрусками майже дві з половиною тисячі років тому, воно процвітало до кінця сімнадцятого століття. Аж поки потужний землетрус, зсуви та обвали не залишили посеред глибоченного каньйону одиноку скелю з залишками середньовічних будівель, де згодом майже ніхто не проживав. Кажуть, що під впливом невблаганної ерозії, вітрів та дощів червоняста туфово-глиняна основа самого пагорба, на якому височіє  Чівіта, продовжує невпинно зменшується. Тому окремі мандрівники порівнюють його з неповторним місцевим «морозивом, що тане». На жаль вислів «la citta che muore» – «місто, що помирає», – поширений у минулому столітті письменником і філософом Бонавентурою Теккі щодо своєї малої батьківщини, досі не застарів.

20191107 122849

2019 12 02 12 51 10 667Втім, зі слів мого брата Анатолія, – який власне й знайомив мене з цим неповторним краєм, – вдихнули нове життя й перетворили Чівіта ді Баньйореджо на всесвітню туристську Мекку італійські митці, котрі відомою небагатьом стежкою, що наразі не використовується, на свій страх і ризик підіймалися сюди, влаштовували неординарні творчі заходи, тим самим розповідаючи людям про перлину Італії. Поступово до крихітного містечка відроджувався інтерес, аж поки багаті люди не зрозуміли, що з того «пташиного гніздечка» можна мати прибуток. І ось з 1965 року, після будівництва трьохсотметрового мосту для туристів, воно перестало бути відрізаним від решти світу. Подейкують, що за рік тут буває до кількох сотень тисяч відвідувачів!

Те, що місто справді популярне серед туристів, і що саме вони не дають згаснути життю у цьому химерному краї, переконався 7 листопада, коли з замиранням серця йшов тим містком. Туди й сюди проходили відвідувачі зі Сходу. Їх здавалося найбільше. Кажуть, що вони приїжджають під впливом популярного анімаційного фільму «Небесний замок Лапута» японського режисера Хаяо Міядзакі, котрий зобразив у ньому саме Чівіту. А ще, на мою думку, Чівіта притягує до себе саме східні душі, бо є своєрідним символом нетривкості життя.

Навіть мандрівка з допомогою perpetuum mobile навряд відродила б таке відчуття пошуку утваченого часу. Неймовірна тиша. Це дійсно саме той випадок, коли, як сказав поет, «не слышно шуму городского». «Історична ізоляція» призвела до того, що справжнє середньовічне місто не було зруйноване під час попередніх світових воєн, тут збереглася справжня, автентична архітектура й все виглядає так, ніби час завмер. А ще – куди не кинь погляд – скрізь живописні краєвиди! Вони  відкриваються відразу, коли ступаєш на міст, а потім ще й з крутезних схилів самого містечка. До нього потрапляєш через єдиний вхід – арку, збудовану ще етрусками. Помилувавшись нею, опиняєшся на Сан-Донато – центральному майдані із дзвіницею та церквою, котрій уже кілька сотень років. Та що там собор. Тут навіть таверні – пів тисячі років! Пройшовши між щільно забудованими кам’яницями невеличкою центральною вулицею – й позаглядавши до десятка її крихітних відгалужень, – потрапляєш до мініатюрного Саду Марії. Там, із кількасот метрової височини, оглядаєш долину й навколишні гори із справді казковими пейзажами.

DSC08512

До речі, спостерігаючи за райським життям місцевих котів, замріявся про гарно виданий альбом, присвячений цим тваринкам на фоні найвідоміших і найвизначніших пам’яток історії й культури Італії.

20191107 140455 2

Повертаючись назад згадуваним містком, котрий декому нагадує трап з хиткого непевного корабля, ще й ще милувався неймовірно колоритним ландшафтом, який зробився ще привабливішим, бо саме тоді сонце вийшло з-за хмар.

З початку третього тисячоліття Чівіта ді Баньореджо включена ЮНЕСКО до списку ста об’єктів, що знаходяться під загрозою зникнення. Втім, побачивши це диво природи й людського духу, не можу примиритися з тим, що ця мало не містична краса містечка-привида буде втрачена людством назавжди.

Собор в Орвієто посперечається в красі з Міланським

2019 12 02 12 55 28 740Коли брат поцікавився, щоб іще я хотів побачити в Італії, мимовільно майнула згадка про Міланський собор, яким так захоплювався Стендаль. Втім, Анатолій запевнив, що і в Центральній Італії є не гірші архітектурні перлини. І ось вже мчимо до умбрійського містечка Орвієто. Воно теж стоїть на пагорбі. Його так само заснували етруски понад дві з половиною тисячі років тому. Воно теж мало змінилося з часів середньовіччя. Під ним старовинні таємничі печери. Відкритий для туристів неймовірний за своїм архітектурним вирішенням п’ятисотлітній колодязь Святого Патріка завглибшки в шістдесят два метри. Це батьківщина білих сухих вин. А колись – ще й резиденція пап!

2019 12 02 12 56 32 411Та, насамперед, хотілося побачити головний символ міста – прекрасний і унікальний у своєму роді собор, побудований – починаючи з 1290 року – в кількох мистецьких стилях. Де «романська основа поєднується з розкішним готичним фасадом, і колориту якому надає позолочена мозаїка». Але виявилося, для досягти мрії, котра, здавалося б, зовсім поруч, не так просто. Слід було залишити автомобіль біля підніжжя старого міста, а далі підійматися вгору ліфтом, ескалатором, як у метро, нарешті – звичайними сходами, щоб несподівано потрапити в середньовіччя! Звісно, воно тут не таке затишне й рафіноване як у Чівіто: монументальніше чи що. Запитував у брата чи не заблукаємо цими крутими вуличками? Але, як відомо, всі дороги ведуть до храму! Він з’явився несподівано і викликав мало не вигук захвату!

2019 12 02 12 58 43 580Храм Успіння Богородиці в Орвієто (Санта Марія Ассунта), – навіть після красот Чівіто! – змусив вдруге цього дня пережити культурний шок. Цей полосатий з боків романо-готичний собор напевно справді один з найгарніших в Італії. Враженням від його краси і величі й досі хочеться поділитися з усім світом. Тому розумів захоплення великої групи китайських туристів, які фотографували центральний фасад, прикрашений унікальним ансамблем чи не всіх видів мистецтв.

2019 12 02 12 59 41 214Згодом, в Інтернет-мережі знайшов співзвучне з тим, що відчув і я сам: «Досі мені не доводилося бачити настільки маленького майдану, де б розташовувався Кафедральний собор. Ти сідаєш від нього буквально за п’ять кроків, й складається таке враження, що ця велична споруда ніби поглинає тебе. Дійсно, для такого Дuomо – більший би майдан! Але, саме в ось такій недоладності й полягає притягальність».

Пощастило побувати і всередині цього архітектурного дива. Побачене – величні скульптури й живопис – теж вразило уяву. І це при тому, що зараз там повним ходом ідуть реставраційні роботи.

Уже вечоріло. Фантастичність ситуації полягала в тому, що йдучи назад середньовічними вуличками, ми шукали входу до підземелля, яке мало повернути до автомобіля. Тобто – до ХХІ століття! Чи не казка?!

  Італійський Ієрусалим

«Другим Ієрусалимом» називають Пітільяно, що в Тоскані. Надто багато подій в його історії пов’язано з єврейською общиною, котра впродовж багатьох століть мирно співіснує тут з рештою населення. На жаль вдень побачити це казкове місто, яке колись виросло на скелі завдяки невтомним етрускам, не вдалося. Втім, оте «на жаль» вжив може й даремно. Адже чимало туристів саме й чекають темної пори, щоб побачити, як, ніби підвішена до небес ялинкова прикраса, сяє електричними вогнями Пітільяно над чорним проваллям. Шкода, що жодне фото не в змозі передати тієї чарівності. Тож перед тим, як остаточно вирушити в зворотній шлях, ще довго стояли з братом на спеціально обладнаному на автомобільній трасі майданчику, щоб помилуватися рідкісним явищем краси нічного міста.

DSC08657

Після сказаного. Не перелічив усіх красенів-населених пунктів, котрі проїжджали того дня, і які варті окремих описів. Але те, що зупинялися поблизу одного з найбільших італійських озер, яке зветься Больсена, додати не забуду. Про нього, як і про Чівіту, Орвієто чи Пітільяно, теж нагадуватимуть фото.

Федір Шепель,

фото автора та Анатолія Шепеля