30травня2020

ГОЛОВНА Ще.. КОЛОНКИ Згадаймо колишнього в’язня «Бухенвальду» й «Дахау» родом із Кіровоградщини (ФОТО)

З ПЕРШИХ УСТ | НОВИНИ КІРОВОГРАДЩИНИ

Згадаймо колишнього в’язня «Бухенвальду» й «Дахау» родом із Кіровоградщини (ФОТО)

IMG 4cdb571bce2bbca2f765741bcaaa6dac V11 квітня – Міжнародний день визволення в’язнів нацистських концтаборів – пам'ятна дата, що відзначається на честь події, яка трапилася сімдесят п’ять років тому саме цього весняного дня.

Тоді в’язні концентраційного табору «Бухенвальд», що поблизу Ваймара в Тюрінгії,  повстали проти гітлерівців. Як стверджують історики, з 1933 по 1945 роки нацистська Німеччина та її сателіти створили тисячі таборів та інших об’єктів позбавлення волі (включно з ґетто). Використовували їх для примусової праці, проведення антигуманних медичних експериментів, насильного утримання людей з понад тридцяти країн світу, яких вважали ворогами держави, і – масових убивств. Згаданого дня були звільнені в’язні гітлерівського концтабору «Дора», 22 квітня – «Заксенхаузена», 29 квітня – «Дахау», 30 квітня – «Равенсбрюка», потім – «Освенцима» і «Майданека», «Маутхаузена» і «Штутгофа». Вийшло на волю понад пів мільйона чоловік. Майже половина – колишні радянські громадяни, в тому числі й вихідці з України.

"Концтабори «Бухенвальд» і «Дахау» пройшов і наш земляк з Нової Праги, що на Олександрійщині, Федір Плотнір. У «Бухенвальді» мав номер 35949. Він пригадував, як незадовго до згаданого повстання його в числі інших повантажили в ешелон і повезли – без їжі й води – в бік Мюнхена, до концтабору «Дахау». Коли приїхали, сходили сніги. Дехто з полонених, не витримавши спраги, хапав жменями сніг, але таких німці відразу пристрілювали. Тоді Федір, ніби ненароком, навмисно впустив свою смугасту табірну «тюбетейку», наступив на неї ногою, а піднявши, довго висмоктував із неї вологу... 29 квітня 1945 року звільнили війська союзників. Після репатріації  довелося пройти так звану «фільтрацію». Уже в радянському таборі під Уфою, де довго й марудно перевіряли його біографію. Втім, згодом, поновили офіцерське звання й дозволили повернутися до рідної Нової Праги", – розказує краєзнавиця, музейниця й екскурсовод із Олександрії Ольга Божко.

Мені самому пощастило кілька разів побувати в Новій Празі й разом з іншими краєзнавцями, зокрема, незабутнім «сучасним пілігримом» Володимиром Панченком, зустрічатися з сивочолим мудрецем Федором Плотніром у нього вдома, а потім і в обласній універсальній науковій бібліотеці імені Дмитра Чижевського. Чути його цікаві й не позбавлені почуття гумору розповіді про минуле. А ще раніше – розповісти в тижневику «Єлисавет» (1993) про зміст саме того, щойно переданого з таємного архіву колишніх радянських спецслужб до архіву відкритого, «фільтраційного» документу на Федора Плотніра…

Втім, сьогодні хочу знову надати слово дослідниці його життя й краєзнавчої діяльності Ользі Божко.

"Народився Федір Миколайович Плотнір 3 жовтня 1918 року в Новій Празі колишнього Олександрійського повіту Херсонської губернії в багатодітній родині хліборобів. Федір був найстаршим сином. Навесні 1930 року закінчив місцеву чотирирічну третю трудшколу. У вересні наступного пішов до п’ятого класу школи, яка згодом отримала назву зразкової середньої школи. Потім прагнув вступити до кавалерійського училища в місті Кірове (нині Кропивницький), але на той час воно там перестало функціонувати. Після чисельних пригод вступив до збройно-технічного училища міста Тула, ніби тим самим виправдовуючи етимологію свого прізвища Плотнір, тобто зброяр. У роки Другої світової війни став військовим техніком другого рангу 229 стрілецької дивізії 20-ої армії.  Служив у піхоті.  В пекельних боях під Вязьмою 10 жовтня 1941-го року отримав поранення. З пробитими легенями потрапив у полон. Спочатку на нього чекали кілька таборів на території Білорусії, а потім – Німеччини.  Тікав, з опухлими ногами дістався рідних країв. Та під час облави німці схопили й відправили до концтабору в Кіровоград. Звідти, восени 1942-го, – до «Бухенвальду»… Переживши кілька кіл нацистського пекла, у мирний час, безмежно люблячи свою малу батьківщину Нову Прагу, став співцем і літописцем її минулого", - зауважила пані Ольга.

IMG 6e333873d0595359763b8505f087e18d VПринагідно додамо, що Федір  Плотнір – один із лауреатів обласної краєзнавчої премії імені Володимира Ястребова (2001). Свої краєзнавчі доробки, що увійшли до авторських книг «Петриківські бувальщини» (2000) та «Новопразький літопис» (2002), видав власним коштом. Саме на ті «остарбайтерські» кошти, що отримав як компенсацію від уряду Німеччини за свою каторжну працю в концтаборах «Бухенвальд» і «Дахау». Серед його краєзнавчих відкриттів – встановлення місцезнаходження села Припутнів, де проживав і помер козак Харківського полку, філософ, поет, автор пісні «Їхав козак за Дунай» – Семен Климовський. Чимало знахідок зробив стосовно ще одного земляка – художника Григорія Честахівського, друга Тараса Шевченка. На березі маленької річки Мурзинки знайшов місце хутора Секретарівки - економії батьків славетного вченого Дмитра Чижевського. Федір Плотнір також знайшов місцерозташування так званого Новопразького «Бабиного Яру», де в період окупації проводились розстріли євреїв та представників інших народів. За його ініціативи та його коштом там встановлений пам’ятний знак загиблим землякам.

IMG 4bbdc384102096e8ed361cb34046ff82 V

Зараз про Федора Плотніра (1918-2011) нагадує людська пам’ять і меморіальна дошка на будинку Новопразької дитячої музичної школи.

 Федір Шепель,

фото Ольги Божко