Ще.. З ПЕРШИХ УСТ | НОВИНИ КІРОВОГРАДЩИНИ
Єдність України – найкраща гарантія нашої безпеки: дещо про свободу слова під час війни
- Останнє оновлення: 24 лютого 2022
11 лютого прослухав і продивився більшу частину передачі Савіка Шустера до того моменту, коли за йогоініціативою почали обговорювати питання про введення санкцій і закриття телеканалу «НАШ» Євгена Мураєва постановою РНБО, виїзне засідання якої відбулося у Харкові.
Обмежувальні санкції введені також проти компаній «Наша Прага», «Наш 24», «Наш 365», «Максі ТВ», апельованих з телеканалом «НАШ». Всі ці компанії обслуговуються телекомпанією «Vitrina.TV», зареєстрованою у Москві. 14 санкцій РНБО, передбачені українським законодавством, запроваджені на підставі подання Служби безпеки України. До того ж в Інтернеті, включаючи сайт Президента України, розміщені численні петиції, підписані десятками тисяч українців, з вимогою заборонити телеканал «НАШ» в Україні. При цьому, слід зазначити, що Національна рада з питань телебачення та радіомовлення 15 разів зверталася до Окружного адміністративного суду міста Києва (ОАСК) з вимогою позбавити телеканал «НАШ» ліцензії.
Однак ОАСК, який до цього часу чомусь очолює скандальний Павло Вовк, нічого не робив і не робить, прислуховуючись до порад одіозного юриста Андрія Портнова. У липні 2020 року детективи НАБУ повідомили про підозру голові ОАСК, але до суду його й досі не чомусь не притягнуто. У березні 2021 року президент В. Зеленський подав до парламенту законопроєкт про реформування ОАСК, але до цього часу, на жаль, нічого не зроблено. Проте це інша сумна історія.
18 лютого я також дивився доволі драматичну передачу «Свобода слова» С. Шустера, в якій з одного боку брали участь політики-державники П. Порошенко, А. Яценюк, В. Огризко, О. Данилюк, А. Білецький та журналіст Ю. Бутусов, а з іншого – проросійські політики Н. Шуфрич і знову Є. Мураєв. Як відомо, ця передача закінчилася бійкою між Ю. Бутусовим і Н. Шуфричем.
Але все ж до цієї бійки в студії прозвучали деякі виступи учасників передачі, які спонукають до роздумів. Тому хотів би виділити деякі моменти цієї передачі, які ще більше дають розуміння того, що собою являє передача «Свобода слова Савіка Шустера».
Хоча основна дискусія велася навколо питання С. Шустера: чи варто евакуювати населення із районів бойових дій на Донбасі, проте в студії озвучувалися й інші проблемні питання нашого суспільства в умовах нинішньої ескалації російської агресії проти України. Наприклад, в ході передачі В. Огризко зазначив, що «єдність України – це найкраща гарантія нашої безпеки», але сутичка в студії між двома учасниками, які мають діаметрально протилежні політичні погляди, свідчить про те, що єдність між людьми може бути лише на основі спільних політичних поглядів і в кращому випадку за умови толерантності до людей з відмінними політичними поглядами. Мається на увазі, що українські політичні сили тактично можуть мати різні політичні погляди (наприклад як партії «Батьківщина», «Європейська солідарність та «Голос»), але разом рухатися до однієї стратегічної мети – побудови європейської, демократичної і сильної Української держави.
Але той же В. Огризко цілком слушно наголосив, що «допоки в нашій країні існуватиме «п’ята колона» Кремля, доти всі наші дискусії матимуть дуже малий ефект». На його думку, сьогодні всі патріотичні політичні сили України мають дбати про те як нам посилити українську армію, щоб дати гідну відсіч путінський агресії.
Н. Шуфрич у своїх репліках кілька разів наголошував на тому, що «життя людей – це найвищий пріоритет, тому ЗСУ мають припинити вести бойові дії на Донбасі». Він також заявляв, що у разі, якщо Україна відмовиться від вступу в НАТО, то війни з Росією не буде. Зі свого боку, Є. Мураєв «в унісон» із Шуфричем застерігав, що у випадку війни з Росією захоплення України триватиме всього кілька днів, тому українська влада має йти на «компроміс» із Путіним, щоб уникнути війни, іншими словами, капітулювати.
Після цього С. Шустер звернувся до присутніх у студії глядачів із різних регіонів країни із запитанням: «чи повинна Україна відкривати вогонь у відповідь на обстріли з боку сепаратистів?». 89% глядачів відповіли «так» і 11% - «ні». Дивно, що такі «риторичні» питання приходять у голову С. Шустеру.
А. Яценюк нагадав, що однопартійці Шуфрича на чолі з В. Януковичем у квітні 2010 року уклали з Москвою так звані Харківські угоди щодо продовження базування ЧФ РФ у Севастополі до 2042 року за знижку ціни на російський газ для України, тобто «продавали територію України». В ході передачі між опонентами багато звучало й інших взаємних претензій і звинувачень. Отже, замість того, щоб обговорювати найактуальніше питання – як боронити Україну від ворога, учасники передачі були змушені витрати багато часу на те, щоб реагувати на провокації Шуфрича і Мураєва. І в цьому, на мій погляд, великий недолік особисто С. Шустера, якого Огризко, Яценюк і Порошенко неодноразово запитували: навіщо він запрошує на передачу агентів Москви, але він на ці запитання не реагував. Схоже, що для нього важливіше створити картинку гострого зіткнення політиків із полярно протилежними політичними поглядами, ніж серйозно й фахово обговорити актуальні проблеми сьогодення України. Іншими словами, видається, що для С. Шустера більш важлива форма передачі, ніж її зміст.
Під час передачі неодноразово звучали зауваження з боку П. Порошенка, А. Яценюка та Ю. Бутусова на адресу Н. Шуфрича і Є. Мураєва «не вводити глядачів в оману, не повторювати пропагандистські наративи і постулати путінської пропаганди». Звучали й взаємні звинувачення. Так, Шуфрич закидав Порошенкові те, що він отримав багато грошей від Путіна за свою фабрику в російському Ліпецьку, а Порошенко звинувачував Шуфрича в тому, що він нещодавно придбав маєток в окупованому Криму поблизу маєтка Медведчука. П. Порошенко зазначив, що з одного боку Шуфрич ще два роки тому подав на нього в суд за те, що він у червні 2014 року «почав війну проти Донбасу», і в той же час сьогодні звинувачує Порошенка в тому, що він «здав Крим».
На мій погляд, П. Порошенко служно зауважив, що на телепередачі, де обговорюється доля України, не можна допускати представників «п’ятої колони», таких як Шуфрич і Мураєв, які, за його словами, «говорять мовою Путіна». П. Порошенко запропонував дозволити іноземним журналістам відвідувати зону бойових дій на Донбасі, щоб вони бачили що там відбувається і розповідали про це в усьому світі.
Як стало відомо, на другий день, 19 лютого, в районі проведення операції Об'єднаних сил у супроводі віце-прем’єр-міністерки Ірини Верещук, секретаря РНБО Олексія Данилова та депутатів ВРУ іурядовців перебувала група іноземних журналістів, які відвідали Станицю Луганську, де зокрема оглянули дитсадок, в який влучив один зі снарядів російських найманців, коли в ньому перебувало близько 20 дітей. Згодом на одній із позицій на лінії розмежування народні депутати та представники зарубіжних ЗМІ потрапили під обстріл і були евакуйовані в укриття.
А тепер повернемося до Савіка Шустера і його телепередачі «Свобода слова», оскільки він є не лише ведучим, а й режисером своїх передач і саме від нього залежить те, що на них відбувається. Мільйони українців вже більш як 15 років дивляться політичні ток-шоу «Свобода слова Савіка Шустера».
Нагадаємо читачам про основні етапи його життєвого шляху. Відомий журналіст С. Шустер (при народженні - Шевеліс Шустеріс) народився у Вільнюсі 22 листопада 1952 року. В кінці 70-х на початку 80-х років минулого століття висвітлював військові дії як журналіст та фотокореспондент в Афганістані, Лівані, Палестині, Ізраїлі, Нікарагуа та в Чаді. З 1988 року Савік Шустер був співробітником радіо «Свобода» у Мюнхені, а в 1992 році створив та очолив московське бюро радіо «Свобода». Згодом він став автором та ведучим численних суспільно-політичних, спортивних та музичних ток-шоу на різних телеканалах Росії та України. С. Шустер володіє багатьма мовами: литовською, російською, англійською, французькою, італійською, німецькою та івритом. Проте, українська мова цьому поліглоту чомусь ніяк не дається. З травня 2005 року й по сьогодні з деякими перервами С. Шустер працював на багатьох українських телеканалах, не затримуючись тривалий час на одному телеканалі і спритно долаючи різні перешкоди і пастки з боку недоброзичливців, заздрісників та конкурентів. С. Шустер у своїх програмах використовує маніпуляцію суспільною думкою. За словами українського політолога Сергія Грабовського, «програма Шустера має один недолік - вона має надто мало спільного зі свободою слова». Восени 2014 року програму «Шустер LIVE» знято з ефіру за рішенням генерального директора Національної телекомпанії України Зураба Аласанії, який пояснив, що в ефірах програм С. Шустера було забагато маніпуляцій. 26 квітня 2016 року С. Шустеру анулювали дозвіл на роботу в Україні. 12 листопада 2016 року Печерський районний суд Києва ухвалив рішення про судове переслідування С. Шустера. У 2019 році С. Шустер стверджував, що всі суди, початі проти нього у 2016-2019 роках, він виграв. Але восени 2019 року почався суд між ним і олігархом І. Коломойським який тягнеться до цього часу. Отже, журналістські звитяги пана Шустера у справі захисту свободи слова в Україні виявилися доволі виснажливими і надто витратними для нього.
Повернемося до передачі «Свобода слова Савіка Шустера» від 11 лютого. Щоб розібратися із ситуацією навколо телеканалу «НАШ» і його власника Євгена Мураєва, Савік Шустер запросив Мураєва в етері передачі з проханням пояснити що відбувається навколо його телеканалу «НАШ» і нього самого. На мою думку, це все одно, що попросити цапа розповісти навіщо він поїв капусту в городі. Після тенденційного виступу потенційного «гауляйтера», в якому він звинуватив нинішню владу в утисках ЗМІ, Савік зробив такий висновок: «если СНБО вводит санкции против телеканала, то нынешяя власть должна как-то объяснить народу почему она это сделала?». Це риторичне питання Савіка мене неприємно здивувало. Виходить, що Савік, живучи багато років у нашій країні і регулярно проводячи політичні ток-шоу не відслідковує – хто є хто в цій країні, які політичні сили є державницькими, а які антиукраїнськими, представляючи пропутінську «п’яту колону» в Україні. Якщо у Савіка Шустера немає часу знайти пів години, щоб розібратися хто такі Шуфрича та Мураєв, то хай би йому допомогли в цьому його помічники або українські професійні політологи. Більшість освіченого населення України знають, що Шуфрич і Мураєв є типовими проросійським політиками і вони своїх поглядів не тільки не приховують, а й всіляко їх демонструють у своїх публічних виступах. Революцію гідності вони називають «державним переворотом». Вони вважають, що Україні не варто вступати ні до НАТО, ні до Євросоюзу («там нас никто не ждет»), а натомість слід зміцнювати співпрацю з Росією. Як і Путін, вони закликають українське керівництво до прямих переговорів з представниками злочинної влади в сепаратистських анклавах на Донбасі. Вони не бачать «явних доказів воєнного втручання Росії в «громадянському конфлікті» на Донбасі. Є.Мураєв пропонує здійснити федералізацію України і особливий автономний статус надати не тільки Донбасу, а кожному регіону з власним парламентом та урядом. Мураєв також виступає проти декомунізації, і закликає захистити російськомовних громадян України «от насильственной украинизации», ігноруючи той факт, що український народ протягом щонайменше 300 років піддавався насильницькій русифікації. Отаку маячню верзе Мураєв у кожному своєму публічному виступі. І декому це цікаво слухати. Звісно, Савік Шустер не один, хто надає йому виступати в етері. 3-го лютого в програмі «Право на владу» на телеканалі «1+1» Мураєв заперечував що є кандидатом в «гауляйтери» України у разі її загарбання ординцями, стверджуючи, що йому нібито заборонено в’їзд до Росії. 13-го лютого в передачі з Тиграном Мартиросяном, який, до речі, до січня 2020 року був керівником телеканалу «НАШ», Мураєву надали можливість знову позиціонувати себе в ролі борця за інтереси «населения» і опонента діючої влади, яка, за його словами, намагається закрити йому рота.
Риторика Мураєва мені дещо нагадує риторику «нашого» одеського політика Дмитра Співака, який зараз на телеканалі «Україна-24» мало не щодня надривно верещить про «коварные замыслы Запада против Украины», але жодного разу не назвав Росію агресором. Хоча Д. Співак, на відміну від Мураєва, намагається висловлюватися досить завуальовано, проте цілком зрозуміло, що, на його думку, Росія й не збиралася нападати на Україну і все це лише домисли англосаксів Джо Байдена і Бориса Джонсона. Дійсно, схоже, що Путін тимчасово відтермінував широкомасштабний напад на Україну, зрозумівши, що завдяки допомозі Україні з боку США, Великої Британії та інших країн НАТО, напад на нашу державу обійдеться йому надто дорого. На сьогодні Путін демонстративно ввів свої війська в ОРДЛО після їх визнання, і це свідчить про те що Путін Україну у спокої ніколи не залишить, оскільки без України не тільки неможливо реанімувати квазі-СРСР, а й витягти Росію з тієї катастрофічної економічної ситуації, в якій вона опинилася завдяки неймовірним зусиллям Путіна протягом його 22-річного правління. І це також інша сумна історія.
І насамкінець ще кілька слів про сенс поняття «свободи слова». Я особисто не розумію такого словосполучення як «Свобода слова Савіка Шустера». Що це означає? Савік Шустер приватизував свободу слова чи має право і монополію її одноосібного тлумачення в Україні? На мій погляд, нам важливо мати реальну свободу слова в Україні, а не в чиїсь інтерпретації. Я також не розумію - чому у цій важливій справі ми маємо вдаватися до послуг іноземців, при всій повазі до них? Хіба у нас немає своїх українських професійних політологів? Свобода слова не може бути абстрактною і абсолютною, особливо в умовах восьмирічної конфронтації з РФ, інакше це призведе до перманентної анархії і нестабільності в Україні, що буде подарунком для кремлівських стратегів. Будь-яка особа (журналіст, політик, пересічний громадянин), має користуватися свободою слова відповідально, не порушуючи існуючі в державі закони. Сьогодні в умовах 8-річної війни з комуно-ординським ханством і в умовах загрози його широкомасштабної агресії ми не можемо надавати свободу слова нашим ворогам, представникам «п’ятої колони», дозволяти їм у такий спосіб безперешкодно здійснювати свої антидержавні інформаційно-психологічні операції на території України, виконуючи завдання Кремля.
Сьогодні над Україною нависла страшна загроза вторгнення ординців з півночі, сходу і півдня. Україна вже восьмий рік перебуває в стані війни, але воєнний стан в нашій державі чомусь не запроваджується згідно із законом «Про правовий режим воєнного стану», останні зміни до якого № 1702-IX від 16.07.2021 були введені в дію з 01.01.2022 року. Проте в цій редакції зникло положення про обмеження прав засобів масової інформації, яке було викладене в ст. 15 цього закону на момент його ухвалення Верховною Радою у 2015 році. Втім це положення зафіксоване також і в ст. 34 Конституції України, в якій зокрема зазначається, що «свобода слова може бути обмежена в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку». Про необхідність обмеження свободи слова в умовах воєнного стану йдеться також і в ст. 64 Конституції. Якби у нас на сьогодні був запроваджений воєнний стан, то РНБО сьогодні мала б більше правових підстав для запровадження санкцій проти тих ЗМІ і їх власників, які працюють на наших ворогів. Якщо воєнний стан не запроваджувати в нинішній загрозливій ситуації, коли вирішується доля нашої Української держави, то тоді коли ж його запроваджувати? Тоді, коли почнеться широкомасштабна війна? Чи не буде запізно?
* * *
Інформаційна незалежність є пріоритетом будь-якої держави. Безпосереднім обов’язком державного керівництва є забезпечення ефективної інформаційної безпеки нації. На жаль, на сьогодні державні механізми захисту українського населення від ворожих інформаційних інтервенцій, як внутрішніх, так і зовнішніх, є не достатньо ефективними. Створення ефективної системи протидії інформаційно-психологічним операціям Московії для захисту населення від інформаційних впливів потребує вдосконалення нормативно-правової бази у цій сфері, яка на даний час не забезпечує в достатній мірі ефективної діяльності спеціальних державних органів. Про актуальність необхідності зміцнення інформаційної безпеки в України свідчать події останніх двох місяців, коли Москва почала дислокувати свої війська вздовж українських кордонів, визнала «незалежність» Л/ДНР і відразу ввела свої війська на територію ОРДЛО, загрожуючи розширення до адміністративних меж Донецької і Луганської областей.
Широкомасштабна військова агресія РФ в Україні можлива лише за умови дестабілізації ситуації в середині нашої країни, як це було у 2014 році. Накопичення російських військ вздовж кордонів України, постійні інформаційні вкиди про невідворотне їх вторгнення на територію нашої держави, активізація підривної діяльності з боку проросійської «п’ятої колони» і московської агентури в Україні, в тому числі в засобах масової інформації, все це спрямоване на розповсюдження панічних настроїв в українському суспільстві, загострення міжетнічних відносин, міжконфесійних і міжпартійних конфліктів, послаблення економіки і залякування інвесторів. І той факт, що деякі політики, нардепи і можновладці почали тікати за кордон і вивозити свої сім’ї разом зі своїми статками, свідчить про те, що російські інформаційно-писхологічні операції мають свої негативні наслідки в українському суспільстві. Проте патріотично налаштована частина нашого населення не піддалася на ці провокації, бо справжні патріоти мають боронити Україну, а не тікати від ворога.
Президент В. Зеленський у своєму зверненні 14 лютого щодо єдності українського суспільства серед різних форм гібридної війни Росії проти України, назвав також інформаційну війну Москви з метою «посіяти паніку серед громадян та інвесторів через засоби масової інформації». При цьому він зазначив, що важливим фронтом захисту українського суспільства є об’єктивне висвітлення ситуації вітчизняними засобами масової інформації. Звертаючись до українських журналістів, Президент наголосив, що вони мають працювати на Україну, а не лише «виконувати завдання власників медіа, більшість з яких втекла з власної держави» в середині лютого. В. Зеленський підкреслив, що «від чесної позиції журналістів сьогодні залежить доля країни». Президент підписав Указ, згідно з яким день 16 лютого, який за прогнозами міг стати днем широкомасштабного нападу Росії на Україну, віднині стане Днем єднання українців, незалежно від їх етнічного походження і політичних поглядів. Я не є великим прихильником В. Зеленського, але цю його ініціативу я підтримую. Тільки я б дещо розширив назву цього Дня у такому форматі – «День єднання української нації», щоб було видно хто з ким єднається. Українці не можуть єднатися з малоросами і прихильниками «руzzкава міра».
В Україні, з часів проголошення Акта злуки УНР та ЗУНР в єдину незалежну державу 22 січня 1919 року на Софійському майдані у Києві, є великі традиції єднання українців, але, на жаль, цей процес все ще не завершився і ми й досі не маємо єдиної політичної нації. Доки цього не станеться, наші «воріженьки» будуть ділити нас на «західняків» і «східняків», «радєтєлєй русскава міра» і «бандеровцев», «русскоговорящих» і «националистов» та «укров». Звісно з пропутінськими ватниками і прокремлівськими відвертими посіпаками патріотичним українцям не по дорозі. Боротьба з ними неминуча і жодної толерантності не має бути: «чемодан – вокзал – Россия». Якщо ми не будемо єднатися, ми не переможемо ні внутрішніх, ні зовнішніх ворогів.
Єднаймося, бо в єдності наша сила.
Олексій Волович,
кандидат історичних наук.
23 лютого 2022 року
Читайте також:
