З ПЕРШИХ УСТ | НОВИНИ КІРОВОГРАДЩИНИ

Уродженець Кіровоградщини Володимир Шульгин – один із найкращих синів України (ФОТО)

Сьогодні в Україні відзначають День памʼяті героїв Крут.

Історичний бій під Крутами, що відбувся 29 січня 1918 року, – один із символів героїзму у боротьбі за незалежність України.

Нині українці не лише вшановують подвиг українських студентів, які ціною власного життя зупинили більшовицький наступ на Київ, але й продовжують боротьбу з російськими окупантами.

"Володимир Шульгин – життя, віддане в ім’я України", – так називається стаття кандидатки історичних наук, доцентки Тетяни Печериці, підготовленої нею для ЗПУ.

На Аскольдовій могилі

Український цвіт!

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ…

На кого завзявся Каїн?

Боже, покарай! –

Над усе вони любили

Свій коханий край.

Події Української національно-демократичної революції 1917 – 1920 рр., яка була історично другою спробою українського народу відновити свою державність, були, й назавжди залишаться в віках однією із найважливіших та найяскравіших сторінок українського державотворення. На особливу увагу й повагу, на наше глибоке переконання, заслуговують ті українські діячі, які віддали своє життя в ім’я України, до когорти таких, безумовно, належить й ім’я уродженця Єлисаветграда Володимира Яковича Шульгина (1894 – 1918), який віддав своє життя в ім’я України в бою під Крутами 29 січня 1918 р.

В. Шульгин народився 20 квітня 1894 р. у Єлисаветграді (нині Кропивницький), куди незадовго до цього переїхав жити його батька Шульгин Я. М. (1851 – 1911), у зв’язку з відкриттям Єлисаветградського відділення держбанку росії, у якому він влаштувався контролером. В. Шульгин народився у дворянській сім’ї, яка мала козацьке коріння. Зокрема, його мати Любов Миколаївна походила з родини Устимовичів (її батько був прямим нащадком гетьманів Павла Полуботка та Данила Апостола). Батько Володимира Яків Миколайович – історик, належав до Київської «старої громади», член Наукового товариства імені Т. Шевченка, за свої патріотичні українофільські переконання переслідувався царським урядом, жив у еміграції, п’ять років відбував заслання у Сибіру.

Кожен із цієї сім’ї пройшов свій шлях служіння українській нації. Найбільш відомим із них став Олександр, який був членом Центральної та Малої Рад, генеральним секретарем міжнаціональних та міжнародних справ, міністром закордонних справ України в екзилі. Сім’я  Шульгиних була багатодітною Яків та Любов Шульгини виховували чотирьох дітей: Олександра, Володимира, Миколу, Надію. Вихованню дітей більше уваги приділяла мати, яка з самого народження привчала дітей до української мови та культури, виховувала їх  українському дусі Родина Шульгиних в Єлисаветграді була осередком українства. Володя дома ґрунтовно вивчив, зокрема, французьку та німецьку мови. У 1899 р. сім’я Шульгиних переїхала жити до Києва. 14 листопада 1911 р. не стало батька Володимира – Я. М. Шульгина.

Після закінчення восьми класів гімназії зі срібною медаллю, у 1913 р. В. Шульгин вступив до Київського університету Святого Володимира на природничий відділ фізико-математичного факультету. Саме під час навчання в університеті В. Шульгин розпочав підпільну проукраїнську діяльність, зокрема, він був співорганізатором Української Студентської Громади університету. Збори Української Студентської Громади відбувалися в будинку Шульгіних в м. Києві по вул. Монастирській, 9 (нині М. Пимоненка) на Лук’янівці, подалі від стеження царської поліції. Молодь яка збиралася у Шульгіних  об’єднувала  саме національна ідея. Початок Першої світової війни та посилення політичного переслідування змусили припинити проведення зборів громадівців.

За свідченнями очевидців, В. Шульгин був настільки обдарованою й багатогранною особистістю, що переважна більшість людей, які з ним хоча б один раз спілкувалися, вже не могли його забути. Сучасник В. Шульгина О. Пилькевич у своїх спогадах пам’яті В. Шульгина від 9 квітня 1918 р. написав: «Вовчик Шульгин, як ми його всі змалку звали, був самою милою перлиною в прекрасній, завше чистій, як кришталь, сім’ї Шульгиних. В його прекрасних глибоких замислених чорних очах завжди жевріло почуття безмежного жалю й любові до нашого скривдженого обдертого народу».

1917 р. став початком докорінних змін для українського народу. Саме починаючи з цього 1917 р. В. Шульгин бере активну участь у політичних та державотворчих процесах. 4 березня 1917 р. була створена Центральна Рада, до складу якої увійшов від Студентського союзу В. Шульгин. Він виконував функції завідуючого її інформаційного бюро. Слід зазначити, що коли постала потреба боронити столицю УНР від радянсько-більшовицької навали, саме молодь тогочасної України виявила найбільшу національну свідомість й ціною свого життя зробила спробу врятувати «серце» Української держави – місто Київ. На початку 1918 р. на базі двох університетів – Київського університету Святого Володимира та Українського народного університету й однієї української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства було створено студентський курінь Січових Стрільців, членом якого став і В. Шульгин. Напередодні військового походу В. Шульгин як й інша молодь куреню пройшов мінімальну військову підготовку. Мати В. Шульгина бачила як Володимир,  збираючись в дорогу,  взяв із собою йод, бинти, однак, без зайвих слів благословила сина. Ешелони зі студентами вирушили на північ під спів «Ще не вмерла Україна». 

Гімназисти, студенти і частина учнів першої військової школи,  захищаючи Київський напрямок,  прийняли 29 січня 1918 р. під стратегічно важливою станцією Крути, бій проти багатократно переважаючих сил ворога. Кілька сотень юнаків, серед яких був й уродженець Єлисаветграда В. Шульгин, протистояла шести тисячам загарбників червоної гвардії із радянської росії, під  командуванням  м. муравйова, які здійснювали окупацію УНР.

Бій тривав лише п’ять годин. 28 захисників Крут, які не загинули в бою від куль, пішли з життя, замордовані багнетами, розстріляні без суду і слідства в полоні після тортур. Антилюдська сутність радянської влади, мабуть, найбільш яскраво проявилася в забороні ховати тіла загиблих молодих захисників України, декого потайки поховали в різних місцях селяни. Ціною свого життя юні Герої зупинили наступ ворога на два дні. Ці два дні стали вирішальними для української дипломатії, щоб домогтися від міжнародного співтовариства визнання незалежності України. Лише після відновлення влади УНР за ініціативою О. Шульгина було організовано розслідування  та збирання інформації по події під Крутами.  19 березня 1918 р. було знайдено тіла 17 загиблих, серед яких було й тіло В. Шульгина. У Києві біля будинку УНР їх прах зустрічали УЦР на чолі з М. Грушевським та урядовці на чолі з В. Голубовичем. Поховали Героїв Крут на Аскольдовій могилі. Однак, у 1934 р., радянська влада, щоб стерти з історичної пам’яті українців цю славну сторінку,  Аскольдову могилу, зрівняли із землею, частково заасфальтували та проклали автодорогу… 

Прах двох Героїв В. Наумовича та В. Шульгина  врятувала бабця киянки Л. Іванової, якій В. Наумович доводився дядьком, вона встигла перепоховати його труну на Лук’янівський цвинтар. Слід зазначити, що прах В. Шульгина, був врятований випадково, справа у тому, що В. Наумович та В. Шульгин були поховані в одній труні, оскільки перед смертю міцно обійнялися…Про це перепоховання Героїв Крут громадкість України дізналася лише за часів незалежності у 1996 р.

Усе своє життя Володимир Шульгин присвятив Україні, він був увесь – любов до України.

Молодим, двадцятитрьохлітнім пішов у безсмертя.

О. Пилькевич у своїх спогадах пам’яті В. Шульгина написав:

«Ти був у нас один з найкращих синів, який оддав для нас найдорожче, що у тебе було, – своє молоде життя!».

Печериця Тетяна,

кандидат історичних наук, доцент