16грудня2018

ГАРЯЧІ
ГОЛОВНА Ще.. КОЛОНКИ Таємниці життя і творчості Юрія Яновського не дають спокою письменникам і науковцям

З ПЕРШИХ УСТ | НОВИНИ КІРОВОГРАДЩИНИ

Таємниці життя і творчості Юрія Яновського не дають спокою письменникам і науковцям

yanovskij

Книга, яка спонукає прочитати іншу, має право на життя. Не будучи великим прихильником сучасної літератури (ще скільки непрочитаної й неперечитаної класики!), інколи за чиєюсь наполегливою рекомендацією таки «грішу».

2018 09 18 15 36 54 493Нещодавно перед очима опинилася книга Йвана Козленка «Танжер», видана київською «Коморою» минулого року. Автор, очільник Національного Центру Олександра Довженка, стильно, в легкій художній формі (з обов’язковим від певного часу змалюванням пригод на грунті нетрадиційних сексуальних відносин, посталкогольного й наркотичного світосприймання), але з допомогою десятків вставок-коментарів пропонує читачу своєрідну енциклопедію життя Південної Пальміри з певною ревізією її літературного та кіношного міфів. Крім нашого сучасника, залюбленого в сонце, море і степ хлопця Ореста, героями твору стали, зокрема, Юрій Яновський та Олександр Довженко, котрі в 20-ті роки працювали у «Голівуді на березі Чорного моря». Власне, до них же належить і сама багатонаціональна й різнолика, але, за своєю сутністю українська, Одеса, починаючи ще від її «визволителя» зразка 1919 року, нашого земляка-олександрійця отамана Нечипора (Матвія) Григор’єва-Серветника, котрий, за висловом Івана Буніна, «страдает запоем и имеет дом в Елисаветграде».

Втім, мене зацікавив не лише перелік історичних осіб безпосередньо чи опосередковано пов’язаних з теренами сучасної Кіровоградщини. (Крім Юрія Яновського, ще й Микола Садовський, Юрко Тютюнник, той же Григор’єв чи Юрій Липа…). Зацікавила структура книги. Адже, крім самого роману з таємничою назвою «Танжер», вона містить післямову Йвана Козленка та кілька запропонованих ним додатків, таких, як спогади про Яновського Миколи Бажана чи Георгія Островського. Де, крім героїв автобіографічного роману Юрія Яновського «Майстер корабля», згадуються реальні прототипи його повісті «Байгород»! 

І тут рука потяглася до структурно-спорідненого збірника «Таємниці Байгорода», котрий щойно побачив світ у Кропивницькому видавництві «Імекс-ЛТД». А оскільки коментарі й додатки Йвана Козленка зроблено якось не по науковому (без джерел їх походження й навіть з неточними назвами, мовляв, письменник же, а не вчений, тож не варто говорити, де і що взяв), врешті-решт пригадав, що у 2002 році Володимир Панченко для серії «Текст плюс контекст» київського видавництва «Факт» упорядкував книгу «Патетичний фрегат: роман Юрія Яновського «Майстер корабля» як літературна містифікація». В якій не тільки проаналізовано один із найоригінальніших романів періоду українського «розстріляного відродження», що здобув репутацію твору «надто особистого», «зашифрованого своєрідним кодом лірики». Але й з відповідним науковим апаратом подано уже згадані спогади енциклопедиста Бажана «Майстер залізної троянди» та одеського кінознавця Островського «Все, що залишилось… або Авторський спогад про ліричний роман».

А все це важливо не лише для одеських, але й кропивницьких краєзнавців. Від жартівливого припущення Миколи Бажана, що Ільф і Петров у «Золотому теляті» «списали з Юри (Яновського - авт.) того щедрого редактора, який так охоче пропонував аванси і міг їх довірливо запропонувати навіть Остапам Бендерам, яких не бракувало тоді біля кабінетів кіностудії». До серйозного запевнення, що процес творчого зростання Яновського «особливо доказово втілився в його напруженій повісті про робітниче повстання проти анархістської банди, що захопила маленьке степове місто Байгород, як назвав письменник свій рідний Єлисаветград, описуючи – не обійшовшись без вигадки – події, подвиги і трагедії повсталих степовиків… «Байгород», прихильно і навіть захоплено зустрінутий читачами, Юра опублікував у Харкові 1927 року».

Те ж стосується і цікавих спостереженнях кінознавця з Одеси Георгія Островського. «Я зрозумів, що у «Байгороді» відбилися не тільки реальні події громадянської війни в Єлисаветграді, - констатує Островський, - а й конкретні автобіографічні мотиви самого Яновського, і та, що згодом стала  Тайах у «Майстрові корабля», поклала свій відбиток на образ Лізи з «Байгорода»… (йдеться про чи не перше кохання Яновського до трагічної долі балерини й кіноактриси Іди (Іти) Пензо, котра зауважувала, згадуючи Яновського: «Більш за все на світі він любив Україну» - Ф.Ш.). 
І ще. «Байгород – це рідне Яновському місто Єлисаветград. Реальні драматичні події початку 1918 року створюють сюжетний фон. Події, що їх бачив учень реального училища Яновський. У «Байгододі» діє його двійник – але двійник не за реальною біографією, а за біографією духовною. Кіхана помітно доросліший від шістнадцятирічного хлопчика, він бере участь у боях, він кохає затято, безнадійно і переможно Лізу, жінку чужого чоловіка…».

ххх

Тож, гадаємо, що книга «Танжер» Йвана Козленка стане в пригоді не лише тим, хто полюбляє круто заварену сучасну літературу, літературний міф Одеси, але й кропивницьким краєзнавцям. У будь-якому разі вона обов’язково покличе вас взяти до рук ще й інші книги. А це чогось варте.

Федір Шепель