ЗДОРОВ'Я

Вікторія Куземчак: Я стукатиму в усі двері, допоки справу не розслідують до кінця

Скільки клубочок не в’ється, а кінець знайдеться. Це приказка спала на думку, коли стояла біля департаменту охорони здоров'я, де проходив мітинг розлючених і зневірених водночас родичів хворих, а також – і покійних дітей. Від керівництва установи вимагали звільнення хірурга дитячої обласної лікарні Романа Франчука та інфекціоніста Катерини Яновської. Мітингувальники вважають їх непрофесіоналами, причетними до жахливих трагедій.

Одна з ініціаторів «пошуку кінців», які медики не вперше намагаються приховати, Тетяна Бородіна, нещодавно пройшла через сім кіл пекла, коли її онук перебував у критичному стані, а лікарі – бездіяли. І тепер, не з чуток знаючи, який сильний корпоративний інтерес у медичних закладах обласного центру, вирішила вивести винних на чисту воду. Довкола неї згуртувалися ті, хто також став жертвою непрофесійності окремих(!) людей у білих халатах.

Уже після згаданого мітингу до редакції завітала кіровоградка Вікторія Куземчак, котра рік тому через лікарську недбалість утратила синочка Ігоря Горбаня. Ось що вона розповіла:

– 23 серпня минулого року малий прокинувся з температурою 37,5. Допоки на виклик прибула лікар Тимкіна, температура вже була 37,8. Після з’ясування, чи був у дитини висип, і заперечної відповіді – вколола аналгін з димедролом і поїхала, порадивши наступного дня викликати педіатра. На той час діагноз сина звучав так: «червоне горлечко».

24 серпня Ігор прокинувся, погрався, подивився мультики і раптом став дуже кволим. На виклик приїхала педіатр Чорнобривець. Нас також не госпіталізували. На запитання, чому дитина весь час спить, почула, що, мовляв, усі, коли хворіють, сонні. В госпіталізації родині було відмовлено. Прописали ліки.

25 серпня о 5.00 синочок захотів їсти. Дихання його викликало тривогу, тому знов викликали швидку і лише після цього огляду малого забрали до інфекційної лікарні, встановивши діагноз ГРВІ. Я благала відвезти нас до обласної дитячої – але почула категоричну відмову. Після огляду на прийомному покої – направили до інфекційного відділення. Медсестра виміряла температура – 39,8. Аж через півгодини з’явилася заспана лікар Яновська, котра того дня чергувала по медзакладу. Без будь-яких аналізів розпорядилася вколоти аналгін із дектаметазоном. Дихання погіршилося. Викликали лікаря реанімації. Знов запитували про сип, про щось перешіптувалися і знов-таки без аналізів призначили крапельниці. Тут слід наголосити, що те, що мали б капати три години, влили за півтори. У дитини посиніла ручка. Яновської на той час уже не було у відділенні, нікого з лікарів не було. Медсестра ж пояснила синюшність ручки тим, що вона занадто перетисла бинтом. Його послабили й після цього лише направили на аналіз крові. Там Ігорьок упав в анафілактичний шок. Почали шукати лікаря – немає, вона пішла додому, нікому не передавши пацієнта. Медсестра вирішила, що треба бігти в реанімацію. Лікар-реаніматолог Власенко підтвердив, що в дитини анафілактичний шок, мотивуючи його уповільненою реакцією на ліки. При цьому на руки видали список необхідних перпаратів, де значилися такі ж, від яких, імовірно, малий упав у шок. Я благала переглянути той список – відмовили. Після того періодично хтось виходив із реанімації й повідомляли, що син п’є водичку, кличе маму… Тоді ми захотіли перевести малого в іншу лікарню. Нам сказали, що дитина нетранспортабельна. Потім Тетяна Опалат, лікар, яка вела нас в реанімації, повідомила, що взяла спинно-мозкову пункцію (без дозволу рідних) і вже за півгодини повідомили, що в Ігорька менінгіт. Але ж поки дитина була в нас на очах – жодної ознаки менінгіту не спостерігалося. Нам вкотре відмовили в перевезенні дитини до іншої лікарні, не реагували на наші прохання підключити (нашим коштом) санавіацію. …О 22-ій син упав у кому.

Єдине, що дозволили вже 26 серпня між 12-13-ою дня, – привезти спеціаліста з Києва для консультації. Але Опалат на той час уже заявила: «Все рівно ви не довезете свого спеціаліста». Ми його довезли. Більше того, професор заявив, що якщо виконуватимуться всі його рекомендації – дитину вдасться врятувати.

А 27 серпня о 7.05 зателефонував Власенко, і повідомив, що 15 хвилин тому дитина померла.

Історію хвороби не показували: то вона писалася, то вона друкувалася. До внутрішніх органів з лікарні не повідомили, що в них випадок дитячої смерті, ми це вже самі зробили. Історія хвороби (де значиться, що дитина померла через миттєвий менінгіт) у морг потрапила близько 12-ої, а не разом із тілом дитини. За рік у цій справі змінився 5-ий слідчий. Справа затягується. Поки до них не ходиш – нічого не роблять.
Але я ходитиму, скаржитимуся, стукатиму в усі двері до тих пір, допоки справу не розслідують до кінця, а винні – не понесуть законного покарання, – наголошує насамкінець нашої розмови пані Вікторія.

Нині в обласному департаменті охорони здоров’я, за словами заступника директора Наталії Горбенко, створено спеціальну комісію, покликану всебічно й фахово розслідувати цей та інші подібні випадки у дитячих медзакладах. Наскільки прозоро й професійно це відбуватиметься, покаже час. Але, як мінімум одна людина – жертва лікарської байдужості – від згаданого на початку мітингу, – вже виграла. Військовослужбовця, котрий повернувся з АТО з численними пораненнями й осколками в тілі і якому у МСЕК категорично відмовили у призначенні групи інвалідності, в екстреному порядку, за втручання начальника міського управління охорони здоров’я, доправили на дообстеження.

Лариса РОМАНЮК