ЗДОРОВ'Я

Він допомагав людям розправляти крила

Три роки тому не стало Анатолія Ілліча Кохана (на знімку) з Олександрії. Лікар за освітою, журналіст і краєзнавець за покликанням, він присвятив життя людям.

Завдяки йому світ більше дізнався про велетнів духу з Кіровоградщини: Дмитра Чижевського, Леоніда Малошийченка, Василя Сухомлинського та інших видатних земляків. Він і сам був велетнем духу, незважаючи на невисокий зріст і непоказну зовнішність. Знав ціну та силу слова, і цей безцінний дар допомагав йому зцілювати тіла й душі людей.

Колеги по-дружньому називали «Кохан Ілліч», і він не ображався. Анатолій Ілліч, був людиною освіченою та іронічною, вмів і влучно пожартувати, і розрадити, і зацікавити співбесідника. Якось він прийшов до мене з велетенським портфелем, довго в ньому порпався і нарешті витягнув клаптик паперу. 

– Ось, – протягує, – прочитай.
Я думала, що це черговий нарис або епіграма, на які мій колега був щедрий. Аж ні. На папірці було написано його охайним, майже учнівським почерком: «Ніколи не дружи з сильними світу цього. Вони згадують про тебе тоді, коли мають певні проблеми, і забувають про тебе, коли проблеми маєш ти». Маю зазначити, що якраз у той час я мала певні ілюзії з приводу політичної діяльності і збиралася переходити на нову роботу. А цей напис був дуже делікатним застереженням, яке у подальшому майже завжди зупиняло мене від необережних вчинків.

До речі, сам Анатолій Ілліч у повсякденному житті часто дивував своїми вчинками рідних і знайомих. Його дружина Роза Соломонівна, з якою вони прожили разом півстоліття, згадує:

– Ми з Толею познайомилися в студентські роки, під час шахового турніру в Дніпропетровську, де обоє навчалися в медичному інституті. Той поєдинок я програла, проте виграла значно більше – чоловіка. Анатолій завжди цікавився історією, часто подовгу засиджувався за роботою, за власні кошти їздив у відрядження, аби попрацювати в архіві. Якось нам додому прийшов лист аж із Франції, за який потрібно було сплатити кілька карбованців. Зізнаюся чесно, це мені не сподобалося, бо зайвих грошей у родині тоді не було. Але він вважав, що щастя зовсім не у грошах. З ним було тяжко жити. Тяжко, але цікаво. Наприклад, коли вийшла його замітка про Гіппократа в «Известиях», одна жінка прислала нам книгу про давньогрецького лікаря. Там червоним були підкреслені місця, де йшлося про кохання. Я написала цій дамі, що розумію її закоханість у мого чоловіка, а книгу залишу собі, – згадує вдова краєзнавця.

Роза Соломонівна розповіла про незвичайний подарунок, який зробив їй чоловік на срібне весілля.

– У нас уже зібралися гості за святковим столом, а Толі все немає й немає, – розповідає вона. – З’явився він із великим запізненням десь через дві години! Прийшов якийсь брудний, м'ятий. Пізніше з'ясувалося, що він допомагав комусь свиню здавати, щоб заробити грошей. Він пояснив гостям, що має такий вигляд, бо зробив дружині подарунок, про який вона мріє все життя. Усі завмерли в очікуванні – що ж то за подарунок? А він продовжує: ось, завіз перегній на дачу. Уявляєте? Потім він мені подарував золотий перстень…

Незважаючи на такі моменти, родина Коханів була напрочуд гарною і міцною. Анатолій Ілліч не приховував, що сім’я для нього – найголовніша цінність. Він пишався своїми доньками і внуками, які були для нього понад усе.

Нещодавно в Олександрії вийшло меморіальне видання «Анатолій Кохан. Лікар, краєзнавець, журналіст», до якого увійшли твори нашого земляка. Цю книгу вже оцінили краєзнавці та журналісти.
– Нова краєзнавча доба в Олександрії не відбулася б, якби не було Кохана, – вважає один із послідовників Анатолія Ілліча Валерій Жванко. – Я й сам завдяки його прикладу захопився краєзнавством. До Кохана наша історія була якоюсь обірваною, а він наповнив її душею, істиною.
Уже після смерті в архіві журналіста-краєзнавця знайшли цікаву працю «Історія медичної галузі Кіровоградської області», написану в спів-авторстві з кіровоградськими авторами, і про яку практично ніхто не знав. І таких творів, які були колись опубліковані, але лишилися поза увагою видавців, чимало.

Сьогодні молоді дослідники використовують його книги у своїх студіях. А в Олександрії, де жив і працював Анатолій Кохан, започатковано крає-знавчу премію його імені. А що може бути кращим за пам’ять про нього, справжнього інтелігента й патріота?
І наостанок ще одна історія. Майже півсторіччя тому олександрійська газета опублікувала статтю лікаря Анатолія Кохана під назвою «Сила слова». По суті, в ній визначено життєве кредо автора: «Я хочу, щоб кожна моя замітка, стаття і кореспонденція допомогли людям відчувати свої справжні можливості, ширше розправляти крила, знаходити своє місце в строю. Мені не соромно ставити свій підпис під інформацією на п’ять рядків. Хіба можна соромитися справи, яку ти любиш?».
Я пишаюся, що мала честь працювати й товаришувати з цією людиною. Людиною з великої літери.

Людмила МАКЕЙ