ЗДОРОВ'Я

Микола Ткач: Без запровадження медичного страхування не можна поліпшити медичне обслуговування

Отримання медичної допомоги – найболючіше питання для більшості населення нашої країни. Не маючи достатньо коштів, щоб, як народні депутати та інші високопосадовці, лікуватися в кращих закордонних клініках, воно покладає всі надії на реформування цієї галузі, проте за півтора року нова влада так і не спромоглася продемонструвати бодай якісь кроки в цьому напрямку. Невже нам треба винаходити велосипед? Може, варто скопіювати напрацювання європейських країн?

З цими запитаннями я звернувся до людини, пов’язаної з кіровоградською медициною майже півстоліття, заслуженого лікаря України Миколи Леонтійовича Ткача (на знімку). Сьогодні він перебуває на пенсії, але має свій рецепт оздоровлення галузі. Його він запозичив удеяких європейських країнах, зокрема в Німеччині, яку відвідував багато разів і звідки доставив безкоштовно медичного обладнання та медпрепаратів для лікарень міста й області на сотні тисяч євро.

– Сьогодні медичні послуги в будь-якій країні є надто дорогими, – каже Микола Леонтійович, – а тому без радикальної реформи, спрямованої на створення стабільних, потужних джерел її фінансування, не обійтися. І робити це треба якнайшвидше. Тим більше, що, справді, нам не треба щось вигадувати.

– Чому ж тоді наша влада не поспішає переводити нашу охорону здоров'я на нові рейки?

– Вона або ж не знає, як дорого сьогодні лікуватися, або ж знає, але не хоче ламати нинішню систему, дуже вигідну для корумпованого чиновництва. А ще вона боїться вдаватися до заходів, які на перших порах не будуть схвалені суспільством. Я маю на увазі медичне страхування, без запровадження якого не можна поліпшити медичне обслуговування. Першим його етапом повинне бути обов’язкове медичне страхування. Нині воно впроваджене навіть у сусідній нам Молдові, вже не кажучи про інші країни Східної Європи. Згадайте також, з чого почав нинішній президент США Обама. Третина американців з різних причин не була охоплена медичним страхуванням, а відтак не могла отримувати стандартну медичну допомогу. Обама домігся прийняття закону, згідно з яким субсидується медичне страхування людей з низьким і середнім рівнем доходів. І це при тому, що на момент прийняття закону на людину щороку з бюджету країни виділялося до тисячі доларів на отримання медичних послуг. У нас цей показник був на рівні приблизно 300 гривень. Відчуваєте, яка різниця? Про який рівень медобслуговування можна нам говорити?

– Ви добре знайомі з організацією медичного страхування в Німеччині. Які його особливості?

– Там уже років дев’яносто діють лікарняні каси. Спочатку вони були добровільними, а коли в них накопичилися великі кошти, їх зробили основним посередником фінансування медичної допомоги і утримання лікарень. До них же надходять і державні кошти. Основним джерелом їх наповнення залишається обов’язкове медичне страхування. Щомісяця кожен громадянин Німеччини витрачає на нього дванадцять відсотків своєї заробітної плати чи пенсії. Наприклад, при зарплаті в три тисячі євро це становить 360 євро. Може здатися, що це дуже багато. Але як сказати. Один день перебування в лікарні без операції, протезування і тому подібного обходиться в тисячу євро. Платить ці кошти не людина, а лікарняна каса. У нас же ідеться про кілька сотень гривень на один день перебування в лікарні. Скажете, бо в нас нижчий рівень надання медичної допомоги. Так, але ж не в десятки чи сотні разів – десь у півтора раза.

– До слова, умови перебування в німецькій лікарні помітно відрізняються від наших?

– Порівнювати не можна, але щоб сказати, що там надзвичайні умови, звичайно ж, ні. Інша справа – там усі лікарні достатньо забезпечені найсучаснішою медичною апаратурою. Ось я вам наведу такий приклад. Двадцять років тому мені пощастило відвідати лікарню в місті Гуммерсбах. Майже на п’ятдесят тисяч мешканців – 650 ліжок. Не скажеш, що це велика лікарня, але в ній були аж три комп’ютерні томографи – два німецького виробництва і один японської фірми Тошиба. У нас томограф з'явився тільки через десять років у дитячій лікарні, та й той беушний, жодне обстеження на ньому ніхто не міг проконсультувати, оскільки його можливості були вичерпані. Тримали його для проформи і заробляння грошей… У згаданій німецькій лікарні всюди були функціональні ліжка, у нас можна побачити ще й нині радянські ліжка. І це не вина лікарні.

– У багатьох країнах, окрім обов’язкового, існує ще й добровільне страхування...

– Так. Всюди створюються умови для запровадження і функціонування добровільного медичного страхування. Це пов’язано з тим, що люди хочуть отримати медичну допомогу не за стандартами, які забезпечує обов’язкове страхування, а дещо кращу. До того ж коштів від обов’язкового медичного страхування може не вистачити, і тому потрібне ще одне джерело їх накопичення. В тій же Німеччині на добровільне страхування людина віддає вісім відсотків своїх доходів. Разом з обов’язковим виходить двадцять відсотків. Але людина може лікуватися в будь-якій лікарні, бо в неї кошти і вона несе їх туди, куди хоче. Туди, де, на її думку, надається найякісніша медична допомога. Між лікарнями існує негласне змагання за клієнтів. Чому, наприклад, наші футболісти їдуть лікуватися в Німеччину? Бо там методи обстеження і лікування спортивних травм найдосконаліші.

– А якщо операція коштує більше, ніж є коштів в людини на страховому полісі?

– Обов’язкове медичне страхування вирішує це начебто складне питання. Вам зроблять операцію за стандартами. А якщо хочеться щось краще – скористайтеся ще добровільним страхуванням.

– Тобто нам потрібно негайно вводити систему медичного страхування. Чому ж досі за нього не бралися?

– Пригадую, в дев’я-ностому році нам, головним лікарям лікарень, з міністерства надіслали проект закону про обов’язкове медичне страхування з проханням внести свої пропозиції. Ми багато попрацювали над тим документом. Але ні Кабмін, ні Верховна Рада, так і не відважилися сказати громаді, що так жити не можна. Багато політичних сил, насамперед комуністи й соціалісти, заявляли, що вони не допустять, щоб надання медичної допомоги було платним. Це допомагало їм проходити до парламенту, але отримувати медичну допомогу людям не стало краще. Більше того, ті ж депутати бачили, що на утримання системи охорони здоров'я виділяється всього три-чотири відсотки від фактичної потреби. І так було з року в рік, а результат відомий – знищили систему, що дісталася у спадок від радянської влади, а нової не побудували.

– Нині нібито рівень забезпечення галузі піднято до восьми відсотків.

– А знаєте, за рахунок чого? За рахунок закриття більше половини лікувальних закладів. Політика всіх скликань Верховної Ради і всіх урядів була одна: ми багато виділяємо коштів на охорону здоров'я. Але ніхто не поцікавився, а скільки ж виділяють в інших країнах, скажімо, на один ліжко-день. А як би поцікавилися, то не говорили б такої дурниці. До слова, введення медичного страхування не означає автоматичну ліквідацію державного фінансування. Мине не один рік, поки на полісах людей накопичаться достатні кошти.

– Від нинішніх очільників галузі чуємо про плани приватизації медичних установ. Ваша позиція в цьому питанні?

– Пригадуєте, нам усім видавали майнові сертифікати (ваучери), коли починалася приватизація? Лікарні до неї не потрапили, а треба було видати сертифікати на лікарню й сказати її працівникам: оце ваші сертифікати, оце ваша лікарня, бережіть її й розвивайте. А сьогодні вже треба зберегти те, що є, і не продавати, як це в нас нині робиться під приводом того, що немає за що утримувати приміщення. Багато лікувальних закладів скоротили до мінімуму. Я за те, щоб усі лікувальні заклади мали право на існування. Щоб церковні общини створювали лікарні, щоб були приватні, але й державні обов’язково. Коли запрацює страхова медицина, державні лікарні теж змагатимуться за клієнтів, поліпшуючи якість медичної допомоги, а сьогодні їм не треба змагатися, бо в пацієнтів немає вибору. 

– Ви вірите, що ці нововведення змінять на краще систему надання медичної допомоги?
– Так. Тому що обсяги коштів помітно збільшаться.
– У нашій області діяли лікарняні каси, зокрема обласну очолювали ви. Що з ними сталося, чому вони не прижилися?
– Вони заважали власникам аптек. З приходом до влади Януковича і його компанії вони вирішили спочатку забрати всю роздрібну торгівлю як найбільш дохідну статтю. Через це люди Януковича протягнули руки й знищили лікарняні каси, які діяли на принципі добровільності. Їх було в області близько тридцяти, а залишилося дві-три, і то тільки ті, що відпускають ліки не дешевше, ніж вони коштують в аптеках.

– Ваша каса наскільки здешевлювала лікування?

– До початку всесвітньої кризи, шість-сім років тому, – на двадцять п’ять відсотків. Пізніше на 10-15 відсотків. За рахунок чого дешевше? Жодна лікарня не могла закупити ліки – взяти сьогодні й розрахуватися. Ми щомісяця розраховувалися за ліки, придбані для членів лікарняної каси. Якщо лікарні виділялося на ліки 400 тисяч гривень на рік, то наша каса купувала їх на півтора мільйона. Платила відразу. Тому ми могли диктувати постачальникам: ви нам дайте ліки на 20-25 відсотків дешевше, але ми беремо у вас не менше, ніж на півтора мільйона, й платимо відразу. Вони погоджувалися, бо отримані кошти сьогодні – це одна справа, а отримані в кінці року – інша справа. І ми не роби націнок.

– Чому ж закрилася ваша каса?

– Її просто знищили. Прийшов новий головний лікар і сказав, що їм каса не потрібна. Вони організували ще один приватний кіоск, а їх було вже три й належали вони відомим у місті людям. А каса заважала їм заробляти близько п’ятисот тисяч гривень прибутку. Власники кіосків не витримували конкуренції з нами, через що й знищили нас. Забрали медпрацівників, які видавали наші ліки, перестали приймати ліки від нас на лікування членів каси.

– Часто кандидати в народні депутати обіцяють добитися для Кіровограда чи іншої території, де видобувається уран, статус зони екологічного лиха. Як це питання вирішується за кордоном?

– Оце і є четверте джерело фінансування. В багатьох країнах власники виробництва, що завдає шкоди здоров'ю, наприклад, тютюнова фабрика, горілчаний завод, зобов’язані законом сплачувати медичний податок на відновлення здоров'я. Скажімо, Смолінська шахта, що в Маловисківському районі, мала б переказувати кошти охороні здоров'я району, бо її виробництво негативно впливає на здоров'я жителів цього району, і т. д. Розмір відрахування має бути 15-20 відсотків прибутку. Але обов’язкова умова – держава не повинна користуватися цими коштами. Як і накопиченнями на полісах застрахованих громадян.

Валерій М'ЯТОВИЧ