ЗДОРОВ'Я

Костянтин Чурпій: Я знаю, як зробити медичну допомогу доступною й ефективною

Активності й наполегливості головного лікаря Маловисківської районної лікарні заслуженого лікаря України Костянтина Леонідовича Чурпія можна по-доброму позаздрити: тривалий час очолює один із найкращих медичних закладів області, захистив кандидатську дисертацію, написав близько сотні наукових статей, співавтор підручника для студентів-медиків, не один раз обирався депутатом. Для когось цього уже вистачило б, а він не збавляє обертів і знову балотується до обласної ради, щоб відстоювати інтереси виборців, впливати на розвиток охорони здоров'я, яку він знає досконало, бачить її слабкі сторони й має свій рецепт її реанімації.

Про це ми й запланували поговорити при зустрічі, але я не міг оминути події п’ятирічної давнини, до яких теж був трохи причетний. Тоді Костянтин Леонідович обирався до обласної ради по Маловисківському виборчому округу й здобув перемогу, випередивши кандидата від правлячої Партії регіонів фермера Флорю. Ні в кого це не викликало заперечення, крім членів згаданої партії, які хотіли мати абсолютну більшість у раді і нічим не гребували заради цього. Підконтрольна їм обласна виборча комісія у своєму блюзнірстві пішла навіть далі пріснопам’ятного сталінського «важливо не те, як голосують, важливо, хто підраховує». Вона тупо, без пояснень визнала переможцем фермера, і всі спроби відновити справедливість виявилися марними, бо державна машина служила одній політсилі, одному кланові. Звернення Чурпія у різні інстанції врешті-решт виявилися голосом волаючого в пустелі, як і мої публікації, – система їх ігнорувала, відбуваючись відписками. 

– Костянтине Леонідовичу, ви не боїтеся повторення 2010 року?
– Мабуть, ніхто не дасть гарантії, що цього більше не станеться, і я також, але мені хочеться вірити, що нинішня влада відстоюватиме правду, не казатиме на чорне – біле, не займатиметься фальсифікаціями.
– Але ж нинішні вибори – це фактично змагання «грошових мішків», про що, зокрема, свідчить і поява в списках партій, що боролися з режимом Януковича, колишніх регіоналів, осіб із сумнівною репутацією – вони заплатили за своє висунення кандидатами, то чому ж їм не заплатити й за «правильні» рішення виборчих комісій?
– Якщо так буде, то я багатим кандидатам не суперник, але все ж таки сподіваюся, що нинішні вибори пройдуть чесно, виборчі комісії не підтасовуватимуть результати, а виборці прийдуть на виборчі дільниці, щоб їхнім голосом хтось не скористався, і проголосують за того, кому довіряють, хто відстоюватиме їхні інтереси і хто їх не зрадить.
– Я не уявляю, щоб у раді не було представників охорони здоров'я, освіти – хто краще за них знає проблеми тієї чи іншої сфери? Тому давайте поговоримо про вашу галузь. За роки незалежності вона зазнала, мабуть, найбільше всіляких чиновницьких новацій, які однак не зробили її кращою. Що пропонується нині?
– Сьогодні пропонується більше надати самостійності лікувальним закладам, частково вивести їх з-під опіки і міністерства, і місцевих управлінь. Заради об’єктивності, мушу відзначити виважений підхід до цього питання керівництва департаменту охорони здоров'я обласної державної адміністрації – воно не рубає з плеча, намагається врахувати особливості кожного району. Водночас ще багато треба з'ясувати й допрацювати. Як на мене, головний лікар, виходячи з передбачених у бюджеті коштів, має складати детальний план, що він може зробити з урахуванням віку населення, умов праці, захворюваності. До слова, в нашому районі рівень захворюваності найвищий в області, а коштів отримуємо найменше. Чому? Тому, що в Смоліному є медико-санітарна частина, яка відтягує кошти. Там фінансування в півтора-два рази вище на мешканця, ніж у нас, а це є порушенням конституційних прав. Далі. Ми не проти самостійності, АЛЕ! Роблячи нас самостійними, кажуть: заробляйте самі. На кому?! Адже рівень забезпеченості абсолютної більшості людей дуже низький, і ми, лікарі, це бачимо, як ніхто.
– Вихід?
– Треба затвердити гарантований рівень надання медичної допомоги. Наприклад, ніде в світі ви не знайдете, щоб протезували безкоштовно, а в нас воно є, бо ще діють норми з радянського минулого. Чи відносяться вони до допомоги першої необхідності? Ні. Водночас онкохворі з гострою хірургічною патологією, діти, вагітні, пенсіонери – ось хто має бути захищеним за рахунок бюджетних коштів. Бо що ми сьогодні маємо? Нам покривають тільки заробітну плату і трішки енергоносії. Про розвиток і говорити не доводиться.
– Тобто ви проти того, щоб повністю перекладати тягар боротьби за здоров'я на людей?
– Ще раз наголошую: більшість наших людей не має можливості оплатити власне лікування, і якщо цього не врахувати, вони просто вмиратимуть. Хіба це той шлях, яким повинна йти наша країна?
– У зв’язку з цим не можу не поцікавитися вашою думкою стосовно цін на ліки – вони реальні?
– Ціни на ліки не відповідають, як кажуть, здоровому глузду. Вони дуже завищені, і таким чином викачуються кошти як з гаманців простих людей, так і з державної казни. Ви запитаєте, чи може депутат обласної ради якось на це впливати? Може, адже тут багато залежить і від місцевої влади, від того, як вона
контролює дотримання законодавства в сфері ціноутворення і т. д. Треба порушувати питання, домагатися звернення обласної ради до міністерства, парламенту. Але вартість ліків – не єдине, що потребує негайного вирішення. Якщо ми говоримо про певні стандарти надання медичної допомоги, то повинне бути й відповідне оснащення лікувальних закладів. І ще: міністерство має розробити чітку систему рівнів надання допомоги. Скажімо, не повинні заклади третинного рівня займатися наданням первинної допомоги, їх місія – надання висококваліфікованої медичної допомоги.
– Костянтине Леонідовичу, знаю, що в багатьох селах немає ФАПів, амбулаторій, і це дуже незручно для їхніх жителів. Як зробити медичну допомогу доступнішою для тих, хто живе далеко від райцентру?
– Я був проти реформи, якою медицина ділилася на центр первинної медико-санітарної допомоги і районну лікарню. Треба було розділити на первинну та вторинну допомогу і фінансувати їх з відповідного бюджету. Первинна допомога – це ФАПи, амбулаторії, вторинна – центральна районна лікарня. Сьогодні нас роз'єднали, і тільки на утримання адмінапарату первинки щороку витрачається біля 500-700 тисяч гривень, які можна було б використати для придбання транспорту, щоб можна було виїхати на те ж село, для придбання мобільної, переносної апаратури тощо. Оце було б наближення.
– Тобто я не помилився, стверджуючи, що медична галузь не дочекалася справжніх реформ?
– А що передбачало реформування? Скорочення, скорочення й ще раз скорочення, в тому числі і ліжок центральних районних лікарень. Усі головні лікарі України були проти, бо ми бачили реформи зовсім по-іншому. Наші пропозиції відкидалися, всіх ламали через коліно.
– Але ж і сьогодні міністерство нічого корисного не пропонує.
– На жаль. Що воно робить? Воно повністю позбавило нас вакцин, централізовано проводить закупівлі, які можна зробити дешевше, а в підсумку нам навіть автотранспорт передається дорожче, ніж він коштує насправді. Відтак виникає запитання: а чи потрібне нам міністерство, на утримання якого витрачаються величезні кошти і від якого фактично немає жодної користі? Чи не краще використати ті кошти для підвищення заробітної плати медичних працівників, придбання сучасної апаратури, здешевлення ліків?
– І все ж мені не хочеться закінчувати нашу розмову на такій песимістичній ноті, адже переконаний, що ви йдете до обласної ради не для того, щоб тільки говорити з високої трибуни, як погано в системі охорони здоров'я.
– Хай читачі не сприймуть це за вихваляння, але я знаю, як зробити медичну допомогу доступною й ефективною. Тому й іду до обласної ради, де, сподіваюсь, знайду однодумців, щоб наблизити і здешевити медичну допомогу в першу чергу для сільських жителів, інвалідів і пенсіонерів.
– Ну що ж, перемоги вам!
– Дякую.

Валерій М'ЯТОВИЧ