ЗДОРОВ'Я

Сергій Висоцький: Мені сказали, що зроблять усе, аби я не пройшов атестацію

Йому за сімдесят. Вік поважний, але не заважає повноцінно працювати, виконувати обов’язки завідувача гінекологічним відділенням перинатального центру, що при обласній лікарні. На його переконання, заважає він сам, і тому його намагаються вижити всіма способами. Інший би здався, а він бореться і поки що не без успіху.

Сергій Феодосійович Висоцький оперує нарівні з молодшими колегами, часто – в найскладніших випадках. Свій фах «акушерство і гінекологія» знає, мабуть, краще, ніж будь-хто в області, адже віддав йому майже п’ятдесят років. Очолював пологове відділення в районній лікарні, чотирнадцять років був головним акушер-гінекологом області. З дев’яностих – завідуючий гінекологічним відділенням обласної лікарні. Кандидат медичних наук, заслужений лікар України. У японців його утримували б як найбільше надбання свого лікувального закладу (існує там така практика), але що знають ті японці про наші реалії? У нас головне – не твій фах і твій досвід, а твоя відданість патрону, вміння закривати очі на порушення, бо нерідко чиновницька посада перетворюється на бізнес. 

Сергій Феодосійович звернувся до редакції після чергового суду. Каже, що відвідування судів забирають у нього багато сил і часу, і він, мабуть, не перебільшує, якщо взяти до уваги, що за кілька років довелося бути присутнім більш, ніж на 150 судових засіданнях. Йому записували догани, звільняли, але він добивався скасування наказів.
– Не хочу хвалитися, але очолюване мною відділення було одним із кращих в області, – розповідає лікар. – Коли призначили головним лікарем обласної лікарні Ларису Андреєву, а завідуючою перинатальним центром Тетяну Мітєву, я відчув, що комусь дуже потрібне моє місце. Я запитав Ларису Миколаївну: я що, не підійшов до двору? Вона мені: я не хочу,
щоб ви тут працювали.

– Сергію Феодосійовичу, на початку жовтня апеляційний суд частково задовольнив скаргу лікарні на рішення суду першої інстанції, згідно з яким були скасовані накази та відшкодовано вам моральні і матеріальні збитки. Про що йдеться?

– Ну, я пропоную почати не з цього. Це вже як найсвіжіша інформація, тому про неї згодом. Бо були рішення судів щодо інших наказів. Зокрема, виданих першого та шостого серпня 2014 року. Мені оголошувалися догани за те, що я нібито неправильно лікував двох хворих жінок. Як пізніше з'ясувалося, їх просто примусили написати скарги, казали, що не видадуть лікарняний лист і тому подібне. Коли розглядав справу суд, одна із хворих не приїхала, хоч її просила лікарня. Інша сказала на суді, що не має до мене претензій. Відповідно Кіровський районний суд у січні нинішнього року скасував накази про оголошення мені доган за ці випадки. Його рішення залишили без змін апеляційний та Вищий спеціалізований суди. А в грудні минулого року було зроблено чергову спробу підвести мене під статтю про звільнення. Вона дуже чітко вказує на упереджене ставлення до мене адміністрації лікарні. Уявіть собі таку картину. 15 грудня департамент охорони здоров'я облдержадміністрації за поданням адміністрації лікарні видає наказ про направлення мене на позачергову атестацію. Головний лікар наказом від 17 грудня направляє мене на позачергову атестацію, яка призначена на… наступний день. Чому раптом такий поспіх?

– А як часто лікар має підтверджувати свою категорію?

– Раз на п’ять років. Я проходив атестацію в 2005, 2010 та в 2013-му, коли проходили атестацію всі лікарі за розпорядженням міністерства.

– Що ж стало підставою для направлення вас на позачергову атестацію?

– Моє нібито некваліфіковане ведення медичної документації та гінекологічних хворих і вагітних, недотримання низки наказів. Посилалися й на наявність у мене двох стягнень, які, до слова, були оголошені безпідставно і які були скасовані за місяць судом. Ще згадувалися недоліки, виявлені перевіркою в березні 2013 року, про які мені не повідомлялося. Характерна деталь: накази МОЗ, яких я нібито не дотримувався і на які посилалася адміністрація лікарні, втратили чинність, що встановив суд першої інстанції.

– Гаразд. Вас направили на атестацію, чому ви від неї відмовилися?

– Я не відмовлявся. Хоч мені сказали, що зроблять усе, аби я не пройшов атестацію. І це з моїм досвідом і знаннями. Але на атестацію я не втрапив чисто фізично. 18 грудня я брав участь у судовому засіданні зі скасування оголошених мені доган, про що знала адміністрація лікарні, бо там був і її представник. Однак це не завадило головному лікарю оголосити мені догану за неявку на атестацію. Мушу зазначити, що на момент розгляду справи в суді за її наказом я проходив передатестаційний цикл за спеціальністю «акушерство і гінекологія» в Харківській медичній академії післядипломної освіти, а згодом і в Запорізькій медичній академії післядипломної освіти.

– Апеляційний суд погодився із судом першої інстанції щодо незаконності оголошення вам догани за неявку на атестацію, а ось щодо правомірності направлення вас на позачергову атестацію визнав, що адміністрація мала на те право.
– Така позиція суду. Хоча, згідно із пунктом 1.10 Положення про атестацію, затвердженого наказом МОЗ від 19.12.1997 року, направлення на позачергову атестацію можливе лише за виявлення істотних недоліків у роботі лікаря. Некваліфіковане ведення документації, яке мені закидають, не може вважатися істотним недоліком, щоб позбавляти мене вищої категорії. Вища категорія присвоюється не за ведення документації. І колектив, і хворих налаштовують проти тебе не тому, що ти не оформив якийсь папірець.

– Що ви маєте на увазі?

– Уявіть, збирають колектив і пропонують висловити недовіру завідуючому відділенням. Це підло, бо ставлять людей у незручне становище. Хтось тікає, хтось не приходить, а ті що голосують, опускають очі. І я їх розумію: не зроблять так, як вимагає адміністрація – залишаться без роботи, а в Кіровограді не так просто її знайти, та ще й за спеціальністю. Мене, заслуженого лікаря, намагаються у всьому принижувати. Наприклад, розподіляю хворих між лікарями не я, заві-дуючий відділенням, а заві-
дуюча перинатальним центром Мітєва. Як не важко здогадатися, у мене їх майже немає. Коли призначається доплата за операції, у мене вона всього двадцять відсотків, а в колег-хірургів – сорок. Як кандидат наук мав би займатися підготовкою лікарів-інтернів, а мене від цієї роботи відсторонюють. Зарплату знизили до неможливого. І це ще не все. Мене виявилося замало, то взялися за сина, котрий теж працював у відділенні гінекологом. Його зробили винним у смерті вагітної, для чого підробили історію хвороби. Факт підроблення підтвердила експертиза. Суд його виправдав, та попри це син розрахувався і нині працює за кордоном.
– То все ж таки, в чому причина такого ставлення до вас?
– Ну я вже сказав, що комусь потрібне моє місце. А ще, як я розумію, щоб я не заважав робити те, що комусь хочеться. Я неодноразово писав доповідні на ім'я головного лікаря Андреєвої про те, що порушуються накази МОЗ, посадові інструкції тощо, але ж на них не реагують. Хоча відповідати за все мушу я. Якось попросив, щоб виділили кошти на ремонт у відділенні та на закупівлю м'яких меблів, а мені: сам шукай. Серйозним недоліком вважаю чинну практику, коли операції роблять хірурги з інших відділень, коли середній медперсонал не проходить практику в інших відділеннях. Узагалі, мені дивно бачити, як непрофесійно організовується робота. Складається враження, що головне – не якісне надання медичної допомоги, а щось інше. Можливо, позначається те, що завідуюча центром прийшла з приватної структури, де інші порядки і правила. Але це, як мовиться, тема окремої розмови.

Валерій М'ЯТОВИЧ