ЗДОРОВ'Я

Краще бути здоровим і багатим

Цьогоріч грип не просто постукав у двері нашої оселі, а нахабно увірвався в наші стіни й довго тримав у полоні. На щастя, вже все минулося. Однак залишилися «ускладнення». Переважно – моральні.

Перший неприємний нюанс стався тоді, коли температура близько 39,5 у чоловіка не падала протягом кількох годин поспіль, попри те, що ми активно її збивали, йому було дуже зле – й довелося викликати «швидку допомогу». То був вихідний. Бригада приїхала доволі швидко, але нам перепало від лікаря за те, що потурбували їх даремно. Хоча саме перед тим по телевізору розповідали страшилки про грип, від якого на той час в Україні вже помер не один десяток людей, і наголошували, «що неприпустимим є самолікування…, що важливо не втратити час – найбільш ефективне специфічне лікування, призначене лікарем, упродовж перших 48 годин захворювання» і т. д. Словом, спочатку лікар мене добряче відчитав за «безпричинний» виклик, сказав, що за таке можуть оштрафувати, і лише після того як банкнотою загладили свою «провину» – прослухав легені і виписав необхідні ліки чоловікові (я навіть не заїкнулася, що сама теж уже температурю).

Другий «холодний душ» прийняла наступного дня в понеділок, коли сама завітала в поліклініку (із температурою близько 38 °С). Звісно, там черга – епідемія була саме в розпалі. Просидівши під кабінетом зо три години й потрапивши нарешті в кабінет почула: «И вообще мне пора уже уходить…» (на той час годинник показував 10.55, а той пан лікар мав би приймати хворих до 12.00), потім ще поцікавився, чому я прийшла до нього, чергового, а не до свого дільничного лікаря. Ледь встигла промовити: «У мене проблема…», як почула у відповідь «професійне»: «У вас много проблем». Пояснити, що хотіла просто здати аналізи, я не встигла – вже нікому було мене слухати. Не буду переказувати, що я почула про ту людину у білому халаті, сидячи в черзі, від його постійних пацієнтів (може, вони перебільшували його непрофесійність), але сама до нього на прийом більше не хотіла б потрапити.

Дільничний приймав наступного дня з 14.00. І хоч цей уже був – суцільна ввічливість і виписав мені направлення на всі аналізи, про які я його попросила (навіть на ті, яких, як з’ясувалося, у нас не роблять – дівчата в лабораторії потім сміялися, мовляв «наш док іноземних фільмів надивився»), проте здати їх я не встигла, бо аналізи, як відомо, приймають лише зранку.

Оскільки з роботи мене відпустили лише на кілька днів, – на тому моє лікування й скінчилося. Слава Богу, що мій грип був значно м’якшим, ніж у чоловіка, котрий днів дев’ять провів у ліжку і протемпературив так, як ніколи до того в житті.

От і судіть після цього, що людина може думати про лікарів, яке складається в неї враження про них. А вони ж, як відомо, хочуть і добре слово почути на свою адресу, й належну оплату отримати.

Оксана Пилипівна, м. Кіровоград