ЗДОРОВ'Я

Андрій Гардашніков: Без державно-приватного партнерства не обійтися

Оскільки міністерство охорони здоров’я й досі залишається без міністра, ми продовжуємо публікацію матеріалів під рубрикою «Якби я був міністром охорони здоров’я…». Сьогодні слово надаємо завідуючому відділенням кіровоградського обласного онкодиспансеру, телеведучому, активному пропагандисту здорового способу життя Андрію Гардашнікову.

Міністр має насамперед дбати про ефективність його відомства. А це передбачає зворотній зв'язок із лікарями-практиками, конструктивну реакцію на пропозиції. Треба прибрати систему, за якої особисте звернення рядового лікаря до міністерства є фактично забороненим. Неприпустимі репресії проти медичного працівника за звернення до чиновника.

Потрібен механізм доведення наказів міністерства до лікаря-практика. На сайті МОЗ має бути зручний каталог, де кожен лікар зможе легко знайти будь-який чинний наказ, що стосується його роботи. Також подібні розділи мають бути на сайтах департаментів охорони здоров'я обласних держадміністрацій. Необхідно встановити чіткий контроль за виконанням наказів міністерства та департаментів.

Про адміністрації лікувальних закладів. Треба прибрати порочну практику, коли голов-ні лікарі є політичними посадами, тому що призначають головних лікарів органи місцевого самоврядування, а не осередки політпартій. Основ-ним критерієм призначення адміністратора має бути не політична доцільність з погляду місцевих політиків, а менед-
жерські здібності претендента на посаду.

Неприпустимий авторитарний стиль управління, особливо коли керівник не є фахівцем з тієї чи іншої спеціальності. Професійні питання мають вирішувати фахівці. Я за створення професійних асоціацій та підсилення їхнього впливу не тільки на атестацію лікарів, але й на вирішення суперечливих фахових питань.

Підтримую визначення вартості медичних послуг, відхід від фінансування площі, ліжко-місць, запровадження механізму купівлі державою медичних послуг.

Вважаю недостатньо ефективним нинішній механізм забезпечення ліками за бюджетний кошт, коли лікар має «вгадати», скільки і яких ліків знадобиться для лікування пільгових груп на рік. Треба розробити інструменти, застосування яких не допустило б закуповувати ліки за спекулятивними цінами.

Приділяти увагу післядипломній освіті, запроваджувати сучасні форми дистанційного навчання, відео-тренінги та відео-курси, поширення рекомендацій провідних фахівців серед лікувальних закладів.

Підтримую збільшення ролі первинної ланки. Дільничний терапевт має поступово перетворитися на справжнього сімейного лікаря, а не бути автоматом для видачі лікарняних, лікування ГРВІ та направлення пацієнтів в інші заклади.

Високовартісна діагностика та лікування мають здійснюватися шляхом державно-приватного партнерства. Там, де держава не в змозі забезпечити апаратурою власні державні та комунальні заклади, вона має закупити послугу діагностики та лікування в приватних медичних установах. Зрозуміло, що для цього має бути чіткий контроль щодо економічної обґрунтованості такої діагностики та лікування.

Стандартизація медичної допомоги має відбуватися продумано, але оперативно. Уніфіковані протоколи, стандарти – мають бути програмою-мінімум, яку треба вимагати від лікувальних закладів будь-якого рівня. Але лікарі повинні мати право відходити від протоколів та стандартів при наявності посилання на світову доказову медицину та у випадку індивідуальних особ-
ливостей пацієнта, причини відходу від протоколу мають бути чітко зазначені в медичній документації. Відповідність лікування та діагностики стандартам якості в кожному лікувальному
закладі мають ретельно контролюватися.