Коли заходить мова про Володимира Аракелова, всі, хто знав його у сімдесяті-вісімдесяті роки минулого століття, пригадують цього підтягнутого, чорночубого чоловіка, головного спеціаліста з механізації тваринницької галузі. Він і нині такий же, роки його майже не торкнулися, – і чуприна на місці, і механізація з його життя нікуди не поділася.
Володимир Микитович очолює приватне підприємство, яке на теренах нашої області є провідним з постачання й обслуговування доїльних установок, іншої техніки для ферм і комплексів. Але не тільки роботою він живе. Серед його захоплень – колекціонування, лікування травами. Про це й розмовляємо з Володимиром Микитовичем у його робочому кабінеті. До слова, до зустрічі він готувався ретельно – навіть прихопив з дому деякі експонати. Першими він демонструє платівки, які вже давно вийшли з моди, однак є цінним джерелом музичної культури. Таких платівок у нього майже три з половиною тисячі.
– Володимире Микитовичу, колекціонування платівок – це ще з дитинства?
– Ні. Я захопився ним, коли мені було вже років сорок. Чому збирав саме платівки? Я ніколи не був байдужим до музики, співу, а платівки дарували можливість слухати найкращі твори будь-коли. Ще я усвідомлював, що з часом чимало з того багатства втратиться, тож і виникла думка зберегти для майбутніх поколінь. Друзі й просто знайомі, почувши про це моє «дивацтво», приносили свої платівки, бо вже й програвачів позбулися. Інколи я знаходив раритетні екземпляри на горищах, а то й на смітниках, багато купував на базарах.
– Ви самі на чомусь граєте?
– На баяні. Не віртуоз, бо уроків не брав, але заграти польку чи краков’як можу. Ще я колекціонував бобіни, касети, які прийшли на зміну платівкам. Маю їх десь із тисячу. Тепер намагаюся все те багатство відцифрувати, щоб можна було зберігати в комп’ютері.
– Скільки років найдавнішій платівці вашого зібрання?
– Більше ста. Значну частину зібрання становлять платівки сталінської доби. Ось (дістає з коробки платівку в дуже доброму стані) пісня «Слава любимому Сталину» для змішаного хору з фортепіано, написана композитором Новіковим на слова Глаголєва в 1950 році. Є також платівки популярних радянських співаків, починаючи з тридцятих і закінчуючи сімдесятими роками. Так склалося, що я зацікавився й періодикою (бере до рук газету «Правда» за березень 1953 року), й нині маю видання початку минулого століття, періоду Другої світової війни й після неї. Це першоджерела, які читаються з великим інтересом.
– А ще ви знаєтеся на лікарських травах...
– О, це дуже цікава тема! А почалося ще в Казахстані, де я разом з тисячами інших романтиків освоював цілину. Там я захворів на дизентерію, як слід не лікувався, і в підсумку мав виразковий коліт кишечника. Лікарка не розібралася й повідомила моїй дружині: «Готуйся, в нього рак». Я коли про це дізнався, вирішив негайно повертатися на батьківщину, щоб там бути похованим і щоб діти не залишилися в чужій стороні. А перед тим я почав приймати настій чаги – березового гриба. Готується він так: кидається 30 г гриба в літр кип‘ятку, приймається охолодженим по 150 г за півгодини до їди.
– Не заливається кип’ятком, а кидається в кип’яток?
– Я і трави так готую: вкидаю в киплячу воду, притискую ложкою і коли знову закипає, вимикаю. Це свого роду дезінфекція, адже чистих трав знайти сьогодні практично неможливо.
– Отже, ви повернулися й готувалися до смерті?
– Уявіть собі! Коли ще лікувався в обласній лікарні в Кустанаї, помітив, що за кілька днів до смерті приречені не скаржаться на болі. Повернувшись на Кіровоградщину, в Петроострів Новомиргородського району, я теж нічого вже не відчував. Ну, думаю, залишилося недовго. Збираю хлопців й пригощаю їх. Вони дивуються, чому це я такий щедрий, а я ж їм не кажу, що то я вже зі світом прощаюся. Так тривало два тижні. Відчуваю, що здоровий, що треба братися до роботи. Через два роки знову та ж проблема. Звернувся до земляка Миколи Леонтійовича Ткача. Коли просвітили, то виявилося, що пряма сліпа й сигмовидна кишки неначе дробом побиті – наслідок недолікованої дизентерії. Хірург, який мав оперувати, подивившись рентгенівські знімки, сказав: оперувати поки що не треба. Й направив мене в обласну лікарню. Через місяць потрапив на прийом до київського гомеопата Попова. Я дуже серйозно поставився до його рекомендацій, вивчав спеціальну літературу, довідники, конспектував, заготовляв трави. Знайомі почали називати мене гомеопатом, а я й справді міг щось порадити. Потрібно було тільки знати хворобу. Про моє захоплення лікувальними травами швидко стало відомо в Кіровограді, й до мене ледь не черга стояла. Допомагав усім, навіть дружині першого секретаря Миколи Гнатовича Самілика Ніні Іванівні. Вона замовляла в мене трав’яні збори для себе, для дочок.
– Ну, це ж був великий ризик?!
– Я розумів, що я не лікар, але щоб не нашкодити, суворо дотримувався дозування, і кожен пакетик чи мішечок збору доповнював описом, чого і скільки там є, від якої хвороби, як готувати й приймати. В дев’яності деякі зі своїх рецептів я знаходив уже в газетах.
– Поклавши руку на серце, скажіть: це допомагало людям побороти хворобу?
– Звичайно. Інакше б ніхто до мене не звертався. Ось і днями розшукала мене жінка з Німеччини. Колись вона мешкала в нашому місті і знала, що я займаюся травами. Попросила її проконсультувати. Взагалі, не треба забувати, що лікування травами тисячоліттями було основним, «хімію» почали застосовувати, починаючи із Середньовіччя, й основоположником нового методу був Парацельс, який вважаючи організм хімічним «реактором», використовував для лікування хвороб мінеральні води і численні хімічні препарати.
– Отже, не треба відмовлятися від лікарських трав?
– У багатьох країнах лікування травами узаконене на рівні з так званою традиційною медициною. У нас же його навіть не вивчають в медичних навчальних закладах. А з допомогою трав, без шкоди здоров‘ю, можна лікувати багато хвороб.
– Приходить похолодання, а з ним – і різні вірусні захворювання. Що ви можете порадити нашим читачам?
– Треба постійно зміцнювати імунітет. Найпростіший спосіб – приймати відвари шипшини, глоду, звіробою, хвоща, деревію, м’яти. Одна лише засторога – треба чітко дотримуватися дозування, яке можна знайти в довідниках. Окремо хочу звернути увагу на калину, в якій міститься багато вітаміну С. При простудних захворюваннях і бронхітах корисний настій з 40 г ягід і 200 г підігрітого меду. Приймати суміш треба після їди чотири рази на день по столовій ложці. Корисний і калиновий чай: столову ложку ягід калини залити склянкою окропу і 1-2 години настоювати, пити двічі на день по півсклянки. Як правило, калину зберігають, пересипавши цукром, а можна й усю зиму залишати її на кущі – цінність її від холоду не зменшується. Важливо також для зміцнення імунітету дотримуватися здорового способу життя, не зловживати тим, що може нам зашкодити.
Валерій М'ЯТОВИЧ
Відкрите практичне заняття, присвячене сучасним напрямам робототехніки та безпілотних технологій, провели в Українській державній льотній академії.
